Постанова
Іменем України
27 січня 2026 року
м. Київ
справа № 755/2186/25
провадження № 61-9419св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про залишення позову без розгляду у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в частині залишення цієї ухвали без змін у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - ТОВ «Київські енергетичні послуги») про захист прав споживачів.
ОСОБА_1 просила:
зобов'язати відповідача укласти з нею договір про реструктуризацію боргу, який виник після 01 грудня 2024 року строком на п'ять років, тобто на 60 місяців.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом заборони ТОВ «Київські енергетичні послуги» здійснювати відключення електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні 18 березня 2025 року представник ТОВ «Київські енергетичні послуги» Вєлікова Т. М. заявила клопотання про залишення позову без розгляду.
Клопотання мотивоване повторною неявкою сторони позивача в судове засідання.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року:
клопотання представника ТОВ «Київські енергетичні послуги» Вєлікової Т. М. про залишення позову без розгляду задоволено;
позов ОСОБА_1 до ТОВ «Київські енергетичні послуги» про захист прав споживачів залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
у судове засідання, призначене на 26 лютого 2025 року, позивач та представник не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До суду через підсистему «Електронний суд» 26 лютого 2025 року представником позивача подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, оскільки представник позивача буде перебувати на іншому судовому засіданні, тому не зможе прибути на судове засідання з поважних причин. До даного клопотання жодного доказу не надано. Справу перенесено на 18 березня 2025 року;
у судове засідання, призначене на 18 березня 2025 року позивач та її представник повторно не з'явилися. Представник позивача повідомлений належним чином шляхом направлення 26 лютого 2025 року до електронного кабінету судової повістки;
у судовому засіданні представник відповідача просив суд залишити позов без розгляду у зв'язку з повторною неявкою сторони позивача в судове засідання, суд встановивши, що представник позивача, будучи у встановленому законом порядку належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судові засідання, призначені на 26 лютого 2025 року та 18 березня 2025 року не з'явився, що є повторністю, заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника не подано;
ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. На цьому акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року по справі № 9901/278/21.
представник позивача, будучи у встановленому законом порядку належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судові засідання, призначені на 26 лютого 2025 року та 18 березня 2025 року не з'явився, що є повторністю, заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника не подано.
з огляду на те, що представник позивача будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, позивач та її представник не подали заяву про розгляд справи за їх відсутності та їх нез'явлення, суд зробив висновок, що позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
ПостановоюКиївського апеляційного суду від 18 червня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року залишено без задоволення;
ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року залишено без змін;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишено без задоволення;
ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду в частині постановлення судом першої інстанції ухвали суду про залишення позову без розгляду мотивована тим, що:
залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Відповідно до правового висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, від 16 серпня 2022 року у справі № 128/2557/19, від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 рок у справі № 450/2265/19, від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23;
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права чи інтересу, має бути активним учасником судового провадження безпосередньо чи опосередковано (через представника). Правила статті 223 ЦПК України спрямовані на те, щоб унеможливити свавільне обмеження права особи на судовий розгляд її справи. Зокрема вони встановлюють наслідки, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил судового провадження. Так, частина п'ята статті 223 ЦПК України дає суду можливість повернути позовну заяву без розгляду, тобто застосувати до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідну форму відповідальності за дії, пов'язані з неявкою на засідання суду (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/11/19, від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21 та від 08 лютого 2024 року у справі № 990/89/23);
правом на залишення позовної заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час і місце судового засідання; повторної поспіль неявки позивача на судове засідання; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності; нез'явлення позивача перешкоджає розгляду справи (постанова Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 756/7038/15-ц);
суд зобов'язаний припиняти недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання (див. постанову Верховного Суду від 07 липня 2023 року в справі № 522/2301/19).
залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно застосував положення статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, зробив обґрунтований висновок, що позивачка, та її представник, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, повторно (декілька разів) не з'явилася в судове засідання і від неї та/або її представника не надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Суд надав правильну оцінку повторній неявці належним чином повідомленої позивачки, як підставі для залишення позову без розгляду;
колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, оскільки неявка позивачки у судове засідання, призначене на 18 березня 2025 року, є повторною, а про попереднє судове засідання призначене на 26 лютого 2025 року, позивачка та її представник були повідомлені належним чином. Належним чином повідомлена позивачка та її представник не з'явилася в судові засідання, призначені на 26 лютого 2025 року та 18 березня 2025 року, та від неї не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Учасниками справи не порушувалося клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду;
дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Суд першої інстанції, належним чином виконав вимоги процесуального закону з метою надання ОСОБА_1 належного доступу до правосуддя та з огляду на процесуальну поведінку позивачки, керуючись завданнями цивільного судочинства та його основними засадами, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, зробив правильний висновок про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України;
посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що 04 березня 2025 року позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року про відмову у забезпеченні позову, яка ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року було витребувано матеріали даної цивільної справи, а отже вважавши, що судове засідання, яке було призначено на 18 березня 2025 року буде знято з розгляду у зв'язку з передачею матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду не визнала обґрунтованими. Згідно з пунктом 15.10 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 19-23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу, чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються усі матеріали. В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи. Таким чином, посилання в апеляційний скарзі про те, що судом апеляційної інстанції будуть витребувані всі матеріали справи для розгляду скарги на ухвалу про відмову у забезпеченні позову є помилковими, оскільки оскаржувана ухвала суду - про відмову у забезпечення позову не входить до переліку ухвал за якими судом першої інстанції до апеляційної інстанції передаються всі матеріали справи. Тобто оскарження вище вказаної ухвали не є перешкодою для подальшого розгляду судом першої інстанції спору по суті.
Аргументи учасників справи
21 липня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про залишення позову без розгляду та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в частині залишення цієї ухвали без змін, в якій просила:
судові рішення скасувати;
направити справу для продовження розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвала щодо залишення позовної заяви без розгляду є протиправною та такою, що суперечить нормам процесуального права, оскільки не виконана ухвала Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року про витребування справи у зв'язку з апеляційним оскарженням ухвали суду першої інстанції від 18 лютого 2025 року щодо відмови у забезпеченні позову;
суд першої інстанції не мав розглядати справу, призначену на 18 березня 2025 року. Розгляд справи під час її витребування апеляційним судом є зловживанням;
повторна неявка позивача та її представника є підставою для залишення позову без розгляду, проте суд мав дослідити поважність причин відсутності позивача в судовому засіданні, оскільки залишити без розгляду позовну заяву позивача можливо лише за неявки такого позивача в судове засідання без поважних причин. До суду апеляційної інстанції позивачем були надані письмові обґрунтовані пояснення неявки на судове засідання, викликані ймовірним перебуванням в цей час матеріалів справи у суді апеляційної інстанції. Позивач не зловживав своїми процесуальними правами, не мав жодного умислу на затягування судового процесу, а мав обґрунтовані сумніви, що судове засідання відбудеться, оскільки матеріали судової справи повинні були перебувати в суді апеляційної інстанції, а без матеріалів справи - суд першої інстанції розглядати справу не міг. Неявка в судове засідання під впливом ненавмисної помилки розуміння щодо відсутності матеріалів справи у суді першої інстанції, на думку позивача, не повинна мати крайні негативні наслідки для позивача. Таким чином, позивач та його представник не прибули на судове засідання з поважних причин та очікували застосування частини п'ятої статті 223 ЦПК України;
суд першої інстанції зазначив, що представник відповідача заявив клопотання про залишення позову без розгляду, однак в електронному кабінеті такого клопотання немає. Отже, суд першої інстанції не долучаючи до електронної судової справи клопотання відповідача, порушує принцип змагальності сторін та відкритості судового розгляду;
в матеріалах електронної судової справи також була наявна ухвала Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року про витребування справи, яка судом першої інстанції виконана не була.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в частині, якою указана ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні забезпечення позову залишена без змін, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Київські енергетичні послуги» про захист прав споживачів.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2025року:
поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі в частині оскарження ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року про залишення позову без розгляду та постанови Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в частині залишення цієї ухвали без змін.
22 січня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 вересня 2025року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України).
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 20 травня 2021 року у справі № 522/13928/15, від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц, від 10 лютого 2022 року в справі № 756/16448/18, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 756/6049/19 (провадження № 61-4177св21) вказано, що:
«залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з'явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.
Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 тощо».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21) зазначено, що:
«саме позивач має бути у першу чергу зацікавлений у розгляді його позовних вимог у розумний строк. Установивши, що позивач, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з'явилася в судове засідання (02 липня 2020 року, 29 жовтня 2020 року), не скористалася правом подати заяву про розгляд справи за її відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статі 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Доводи касаційної скарги про те, що залишаючи її позов без розгляду, суд порушив її право на судовий захист, є безпідставними, оскільки особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України).
Крім того, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України суд повинен був розглянути та вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, є безпідставними, оскільки наслідки повторної неявки позивача передбачено частиною п'ятою наведеної норми та пунктом третім частини першої статті 257 ЦПК України, заяву про розгляд справи за її відсутності ОСОБА_1 до суду не подала».
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п'ята статті 130 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ «Київські енергетичні послуги» про захист прав споживачів;
ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 лютого 2025 року відкрито провадження у справі. Суд ухвалив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 26 лютого 2025 року на 11:00 год в приміщенні суду (а.с. 15). Ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 07 лютого 2025 року та судова повістка про виклик до суду на 26 лютого 2025 року доставлені представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в його електронний кабінет 11 лютого 2025 року та 14 лютого 2025 року (а. с. 64, 65);
позивач та представник позивача в судове засідання 26 лютого 2025 року не з'явились, просили розгляд справи відкласти у зв'язку з зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні. Доказів про це суду не надано. Тому розгляд справи відкладено на 18 березня 2025 року (а. с. 66, 71-73);
судова повістка про судове засідання 18 березня 2025 року доставлена представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в його електронний кабінет (а. с. 75);
18 березня 2025 року позивач та представник позивача повторно будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися, заяв про розгляд справи за відсутності позивача або представника позивача не подавали (а. с. 77, 78);
суд першої інстанції встановивши, що сторона позивача, яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи 26 лютого 2025 року та 18 березня 2025 року, повторно не з'явилася в судове засідання і від неї не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, зробив обґрунтований висновок про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав розглядати справу після її витребування апеляційним судом.
У пункті 15.10 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали. В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.
Отже, під час апеляційного оскарження ухвали про відмову у забезпеченні позову (пункт 3 частини першої статті 353 ЦПК України) до суду апеляційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідні для розгляду скарги. Тому суд першої інстанції мав право розглядати позов ОСОБА_1 про захист прав споживачів по суті.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та постанова апеляційного суду в частині залишення цієї ухвали без змін ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та постанову апеляційного суду в частині залишення цієї ухвали без змін - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про залишення позову без розгляду та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в частині залишення цієї ухвали без змін залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков