Провадження № 11-сс/803/182/26 Справа № 209/10192/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю (в режимі відеоконференції):
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
підозрюваного ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 26 грудня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лобойківка Дніпропетровської області, громадянина України, який має середню-спеціальну освіту, призваний за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», на утриманні має малолітню дитину, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 26 грудня 2025 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 лютого 2026 року.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя вказав, що ОСОБА_10 обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, не має джерела доходів та сталих соціальних зв'язків, крім того у разі повернення до розташування військової частини останній може як у спосіб погроз, так і реально впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення, які є військовослужбовцями тої самої військової частини. Зазначає, що ОСОБА_10 , маючи таку можливість, самостійно не повернувся на місце служби. Вищевикладене дає підстави вважати, що в подальшому останній може вчинити інші кримінальні правопорушення, продовжити злочинну діяльність, незаконно впливати на свідків з метою спонукання їх до зміни своїх показань чи відмови від надання свідчень у судовому провадженні та переховуватись від суду і слідства.
Відтак тримання останнього під вартою є виправданим, а підстави для обрання менш обтяжливого запобіжного заходу відсутні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 26 грудня 2025 року скасувати та звільнити підозрюваного ОСОБА_8 з-під варти.
В обґрунтування своєї скарги посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність заявлених ризиків.
Зазначає про необґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки останній за не встановлених обставин, під час переїзду з одного місця проходження служби до іншого, вийшов з автомобіля, після чого вказаний транспортний засіб продовжив рух. На переконання захисника, такі обставини пов'язані не із наміром ОСОБА_8 самовільно ухилитися від військової служби, а із відсутністю належного контролю з боку командирів та начальників.
Вказує на порушення при оформленні затримання підозрюваного, недоведеність заявлених ризиків та неможливості застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника та підозрюваного, які апеляційну скаргу підтримали та наполягали на її задоволенні з викладених підстав; прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали слідчого судді і відсутність підстав для застосування до підозрюваного менш обтяжливого запобіжного заходу; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно із п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України застосування запобіжного заходу є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Частиною 1 статті 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотанням слідчого та доданими до нього доказами підтверджується, що СВ ВП № 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025100130005560 від 17.09.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Предметом досудового розслідування у ньому є обставини, згідно із якими ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, та проходячи її на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 аеромобільного відділення, 1 аеромобільного взводу, 1 аеромобільної роти, аеромобільного батальйону, військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 30 червня 2025 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 під час переміщення особового складу з навчального полігону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » поблизу АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), до тимчасового місця розташування 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_3 , під час санітарної зупинки, поблизу міста Київ, Київської області, зник в невідомому напрямку, чим протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був відсутній на військовій службі до 25 грудня 2025 року, коли працівниками поліції ВП № 1 Кам'янського РУП ГУНП було встановлене місце знаходження солдата ОСОБА_8 на території Дніпровського району м. Кам'янського Дніпропетровської області, внаслідок чого злочин було припинено.
З наведених обставин слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри щодо останнього в обсязі, достатньому для застосування у відношенні нього запобіжного заходу, з яким колегія суддів погоджується, а доводи апеляційної скарги про зворотне вважає безпідставними.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Також необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Колегія суддів відхиляє доводи захисника про відсутність обгрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого діяння та звертає увагу на те, що згідно із наданими матеріалами останній не тільки залишив транспортний засіб під час зупинки та не повернувся до нього до поновлення руху, але й не вжив після цього будь-яких заходів щодо повернення до військової частини, натомість поїхав до місця свого проживання в інший регіон України, де переховувався тривалий час до виявлення його працівниками правоохоронних органів. Відтак підозра щодо нього не є вочевидь необгрунтованою, а доводи захисника у цій частині піддягають оцінці при вирішення обвинувачення по суті.
Є правильними також висновки слідчого судді щодо наявності відносно ОСОБА_8 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує обґрунтована підозра у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є тяжким злочином, за яке передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В розумінні практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування підозрюваного від суду, колегія суддів вважає, що існує висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій. При цьому враховується, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем та, маючи можливість самостійно прибути до військової частини та продовжити проходити військову службу, не вживав заходів щодо самостійного повернення до військової частини, протягом тривалого часу переховувався до виявлення його працівниками поліції, що додатково свідчить про існування та особливу вагомість цього ризику.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями свідків, які сприймає безпосередньо під час судового розгляду. Відтак, до їх допиту судом, ОСОБА_8 може намагатися впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення, які є військовослужбовцями підрозділу, в якому останній проходив військову службу, а отже особисто йому знайомі.
Зважаючи на викладене колегія суддів вважає доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність достатніх підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Слідчим суддею враховано вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Відповідно до положень ст. 178 КПК України, слідчим суддею було враховано дані про особу підозрюваного, а саме те, що він не має джерела доходів та сталих соціальних зв'язків і те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину під час дії воєнного стану.
Колегія суддів зважає на те, що тяжкість можливого покарання хоча сама по собі і не може бути підставою для тримання особи під вартою, втім підлягає врахуванню у сукупності з іншими встановленими ризиками та свідчить про їх особливу вагомість, оскільки ОСОБА_8 небезпідставно підозрюється у вчиненні тяжкого злочину. Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в умовах воєнного стану.
З урахуванням обставин справи, наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів погоджується з висновком слідчого суду щодо необхідності застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України, і тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Таким чином, слідчий суддя належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та прийшов до обґрунтованого висновку, що на даний час неможливо застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Обставин, що виключають можливість застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Апеляційними доводами захисника правильність оскарженої ухвали слідчого судді не спростовується з огляду на вищенаведене, а також зважаючи на те, що вони не містять нових істотних для справи відомостей та полягають у тенденційній переоцінці тих обставин, які були відомі слідчому судді та, не переконання колегії суддів, дістали належну оцінку.
З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідним апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 26 грудня 2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ __________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4