Провадження № 22-ц/803/2727/26 Справа № 177/1055/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
28 січня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
сторони
позивач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року, ухвалене суддею Сіденко С.І. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не вказана),
У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі АТ «ПУМБ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що 25 листопада 2020 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20117450800, на підставі якого відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом в 3000 гривень, який в подальшому було збільшено до 23 353 грн.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 04.02.2025 року складає 46685,59 гривень.
Позивач направив письмову вимогу (повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив в заяві на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.
З огляду на те, що позичальником не виконано грошове зобов'язання по поверненню грошових коштів, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь свою заборгованість у сумі 46685,59 гривень та судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за договором №20117550800 від 25.11.2020 року, що виникла станом на 04.02.2025 року, в сумі 38 684 грн, а також в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422,40 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року в частині стягнення процентів та ухвалити нове рішення, яким виключити із суми проценти нараховані після 24.02.2022 року; встановити остаточну суму стягнення, виходячи лише з обґрунтованої суми основного боргу, що становить 18 169,70 грн; врахувати скрутне матеріальне становище відповідача та застосувати розстрочку виконання рішення (у частині основного боргу) терміном на 24 місяці із погашенням щомісячними платежами у розмірі 760 грн до повного погашення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув проценти, нараховані в період з 24.02.2022 року, не перевірив чи містяться у сумі 20 515,89 грн. заборонені підвищені проценти або штрафні санкції.
Також посилається, що суд першої інстанції в порушення ст. 77, 78, 81 ЦПК України поклав в основу рішення розрахунок процентів, який не має належного документального підтвердження. Банк не надав читабельний первинний документ, на підставі якого можна було в встановити узгоджену річну процентну ставку 47,88%, надав нечитабельну анкету. Тому вважає суму процентів у розмірі 20 515,89 грн. необґрунтованою.
Посилається, що на початку серпня 2025 року йому банком було запропоновано усну процедуру прощення з частковою оплатою. Однак всупереч домовленостей банк видав гарантійний лист на 23 342,80 грн. Після здійснення відповідачем платежу на 8 000 грн. банк заявив, що ніякої процедури прощення не буде. 02.10.2025 року банк надіслав повідомлення про недійсність попередньої процедури, а через два дні 04.10.2025 року знову надіслав пропозицію про прощення. Така поведінка є зловживанням правом та порушенням принципу добросовісності, оскільки банк змусив його здійснити платіж, а потім відмовився від виконання своїх зобов'язань.
Просить врахувати, що відповідач перебуває у виключно тяжкому матеріальному становищі, зумовленому наслідками військової агресії.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині стягнення нарахованих процентів, тому в іншій частині відповідно ч. 1 ст. 367 УПК України рішення суду в апеляційному порядку не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 , звернувся до АТ «ПУМБ» і підписав заяву №20117450800 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, підписанням цієї угоди Клієнт приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги. Відповідачу було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня і видано кредитну картку. Кредитний ліміт 3000 гривень, реальна річна процентна ставка - 47,88% Укладений між сторонами договір складається із кредитного договору та паспорту споживчого кредиту.
Обставина укладення кредитного договору та надання кредитних коштів відповідачем не оскаржується та визнано у рамках розгляду даної справи.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором №20117450800 від 25.11.2020 року виконав в повному обсязі, а саме, видав відповідачу кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 3 000 грн., який в подальшому збільшений до 40 000,00 грн, з 03.03.2022 встановлений 26 353,00 грн, що підтверджується довідкою про збільшення кредитного ліміту.
Користування відповідачем кредитними коштами підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 25.11.202016 по 04.02.2025 року.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання в частині повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на 04.02.2025 року у останнього виникла заборгованість у розмірі 46 685,59 грн, в тому числі: 26 169,70 грн - заборгованість за кредитом; 20 515,89 грн - заборгованість за процентами; 0,00 грн - заборгованість за комісією, про що свідчить розрахунок заборгованості.
04.02.2025 року за вих. №KHO-44.2.2/80 позивачем на адресу відповідача було надіслано письмову вимогу (повідомлення) про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 46 685,59 грн. протягом 30 днів з моменту отримання листа, та попереджено, що у разі невиконання зазначеної вище вимоги, банк застосовує заходи примусового стягнення кредитної заборгованості.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора. Разом з тим, врахувавши здійснений відповідачем платіж 06 серпня 2025 року в сумі 8 000 грн., дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 18 169,70 грн та заборгованості за процентами за користування кредитними коштами 20 515 грн.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції за наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що ОСОБА_1 25.11.2020 року підписавши кредитний договір №20117550800 відповідно погодив умови надання кредитних коштів, порядок їх користування та повернення.
На підтвердження банком надано суду належним чином завірені копії анкети-заяви, паспорт споживчого кредиту, виписку по картковому рахунку, розрахунок заборгованості, довідку про збільшення кредитного ліміту, які відповідачем не спростовані.
Із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за особовим рахунком клієнта вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами шляхом отримання готівки, розраховувався ними за товари та послуги, а також здійснював повернення кредитних коштів позивачу. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними з частковим поверненням.
Фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Щодо вимог банку по процентах за користування кредитом слід зазначити наступне.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює АТ «ПУМБ».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Однак, вбачається з матеріалів справи, що підписана відповідачем заява від 25.11.2020 року та паспорт споживчого кредиту містять розмір погодженої між сторонами процентної ставки за користування кредитом 47,88%. Таким чином доводи апеляційної скарги щодо непогодження сторонами цих умов договору спростовуються матеріалами справи.
З приводу доводів апеляційної скарги про протиправність нарахування відсотків за користування кредитними коштами в період з 22.02.2022 року колегія суддів вважає доцільним зауважити, що нарахування відсотків за користування кредитом у воєнний час залишається чинним згідно з законодавством України. Позичальник повинен сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки (процентні платежі) за користування коштами. Проте, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану №?2120-IX запроваджено звільнення боржників від відповідальності за прострочення: штрафи, пені та інші санкції за несвоєчасну сплату не застосовуються. Усі штрафи й пеня, нараховані з 24.02.2022 року повинні бути списані кредитором. Зокрема, у період воєнного стану банки не мають права підвищувати процентну ставку за прострочення (окрім випадків, передбачених договором). Водночас боржник залишається зобов'язаним повернути основну суму позики та сплачувати встановлені відсотки.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами на користь АТ «ПУМБ», яка складається із фактично отриманих та не повернутих грошових коштів та погоджених сторонами відсотків.
Не може бути підставою для звільнення боржника від сплати заборгованості тяжке матеріальне становище, оскільки відсутність коштів не є законною підставою для невиконання умов кредитного договору. Згідно з українським законодавством, боржник зобов'язаний повернути кредит та нараховані відсотки, навіть якщо його фінансовий стан погіршився.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання по розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Отже, відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 435 ЦПК України).
За положеннями частини 4 статті 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Таким чином, системне тлумачення положень ст.ст. 217, 435 ЦПК України, ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави дійти висновку, що питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення може бути вирішено або при ухваленні судом рішення або вже після відкриття виконавчого провадження з виконання рішення суду, яке набуло законної сили, у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення і його виконання є неможливим. Тобто єдиною підставою для відстрочки виконання рішення є наявність обставин, що утруднюють виконання рішення, оскільки рішення суду підлягає обов'язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.
Апеляційний суд приймає до уваги, що під час ухвалення рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року у даній справі питання щодо розстрочення виконання рішення суду не вирішувалося. Вказане рішення оскаржено відповідачем до Дніпровського апеляційного суду в апеляційному порядку та не набрало законної сили.
З урахуванням наведеного, підстави для вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду на стадії його апеляційного перегляду відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: