28 січня 2026 року
м. Київ
справа №380/6572/25
адміністративне провадження № К/990/1195/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду 04 грудня 2025 року у справі № 380/6572/25 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови,
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Батюк М. В. від 21 березня 2025 року №77583808 щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на загальну суму 32426,95 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду 04 грудня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги встановлено, що спір у цій справі виник у правовідносинах з приводу дій та рішень органу державної виконавчої служби.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Втім, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судове рішення, за яким розпочато примусове виконання, зі змісту його резолютивної частини, є зобов'язального характеру, тобто, визначений судом спосіб захисту порушеного права не є тотожним такому способу захисту порушеного права, як «стягнення» визначеної судом суми за певним видом платежу. Відповідно, підстав для того, щоб при відкритті виконавчого провадження не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) у цьому випадку немає. Також, у державного виконавця були відсутні інші підстави, передбачені частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII, не стягувати з боржника виконавчий збір.
Судами встановлено, що матеріалами справи не підтверджено виконання рішення суду від 02 квітня 2024 у справі №200/439/24 до відкриття виконавчого провадження у добровільному порядку шляхом виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на добровільне виконання судового рішення, а саме: проведення нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 . При цьому зазначено, що після проведення перерахунку суддівська винагорода за період з 12 травня 2022 року по 31 грудня 2023 року, яка підлягає виплаті складає 491 612,73 грн, як така, що буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Суди дійшли висновку, що такі дії позивача не можуть свідчити про фактичне та повне виконання рішення суду на дату відкриття виконавчого провадження. Тобто, на час відкриття виконавчого провадження рішення суду фактично не було виконано. Отже, передбачений частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII випадок, а саме фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, матеріалами справи не підтверджено.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики у такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду 04 грудня 2025 року у справі №380/6572/25 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
А. Г. Загороднюк