28 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16906/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №163750031212 від 07 листопада 2025 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, з дати звернення про призначення пенсії від 31 жовтня 2025 року, зарахувавши до загального трудового страхового стажу період проходження ним військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 і період його роботи на території російської федерації з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періоди його роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 23.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області протиправно відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за наявності достатнього страхового та пільгового стажу.
Пояснював, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Таким чином, на думку представника позивача, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем мав бути врахований і трудовий стаж, набутий ним на території російської федерації в періоди із 19.01.2003 по 10.04.2008, з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018.
Крім того, за твердженням представника позивача ці періоди трудового стажу слід зараховувати із застосуванням пільгового коефіцієнту: один рік за один рік і шість місяців, оскільки працюючи у ці періоди в районах Крайньої Півночі, позивач користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960, окрім періоду роботи з 20.12.2012 по 22.10.2013 року у ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" електромонтером по обслуговуванні бурових 6 розряду, де відсутня відмітка про належність вказаного регіону до районів Крайньої Півночі чи місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі.
Також, запис № 3 у трудовій книжці ОСОБА_1 серія, номер НОМЕР_1 від 25.04.1988 має повну інформацію про дату проходження ОСОБА_1 військової служби із 22.12.1988 по 09.01.1991 із посиланням на відповідний документ: військовий квиток НОМЕР_2 , що не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, копію ухвали з пропозицією подання відзиву отримав 23.12.2025 в електронний кабінет, зареєстрованому в системі Електронний суд /а.с. 35/.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
31.10.2025 ОСОБА_1 , звернувся через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Хмельницькій області.
Рішенням ГУПФ України в Хмельницькій області від 07.11.2025 №163750031212 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу на дату звернення.
Головне управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області в рішенні від 07.11.2025 №163750031212 зазначило, що:
необхідний страховий стаж 31 рік,
страховий стаж особи становить 17 років 05 місяців 4 днів.
За даними документами до страхового стажу не зараховано:
період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки в графі "На підставі якого документу внесено запис (документ, його дата і номер)" відсутня повна інформація, а згідно військового квитка від 29.03.2024 НОМЕР_3 відсутня інформація про проходження строкової військової служби;
період роботи з 01.06.2000 по 30.08.2000 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки міститься виправлення в даті звільнення незавірене належним чином, а також зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено;
період роботи з 31.08.2000, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи, а також зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено;
період роботи з 31.10.2000 по 31.10.2000, з 02.04.2001 по 20.10.2001 та з 19.01.2003 по 31.12.2003, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено;
період роботи з 01.01.2004 по 10.04.2008 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації.
Не погодившись із зазначеним рішенням в частині незарахування періоду проходження військової служби з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017, позивач оскаржив його до суду.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкція № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В пункті 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Висновки щодо правозастосування
У даному адміністративному спорі єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки в графі "На підставі якого документу внесено запис (документ, його дата і номер)" відсутня повна інформація, а згідно військового квитка від 29.03.2024 НОМЕР_3 відсутня інформація про проходження строкової військової служби;
період роботи з 19.01.2003 по 31.12.2003, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено;
період роботи з 01.01.2004 по 10.04.2008 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації.
Крім того, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача період його роботи на території російської федерації з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, що підтверджується розрахунком стажу.
При цьому, спірне рішення не містить жодних мотивів відмови у зарахуванні цих періодів.
Щодо незарахування періоду служби в Радянській Армії з 22.12.1988 по 09.01.1991, суд зазначає таке.
Судом досліджено трудову книжку позивача від 25.04.1988 НОМЕР_1 /а.с. 27/ та встановлено, що у ній, серед іншого, містяться такі записи: з 22.12.1988 по 09.01.1991 служба у лавах Радянської Армії. У графі "На підставі чого внесений запис" зазначено військовий квиток НОМЕР_2 .
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби 22.12.1988 по 09.01.1991 відповідач посилається на те, що інформація про період проходження військової служби внесена не в повному обсязі (не зазначено дату видачі військового квитка).
Разом із тим, на момент заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), пунктом 2.3 якої установлено, що всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), проте не пізніше тижневого терміну, а при звільненні у день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У випадку виявлення невірного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, на якому був внесений відповідний запис (п. 2.5 Інструкції № 162).
Пунктом 2.11 Інструкції № 162 установлено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, після чого ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Твердження відповідача про те, що згідно військового квитка від 29.03.2024 НОМЕР_3 відсутня інформація про проходження строкової військової служби не підтверджена документально, оскільки на вимогу ухвали суду від 23.12.2025 щодо надання доказів, на підставі яких прийнято спірне рішення, ГУ ПФУ в Хмельницькій області жодних доказів на підтвердження своєї позиції не надало, причини неподання доказів не пояснило.
Натомість з дати видачі військового квитка (2024 рік) цілком можливо дійти висновку про відсутність в ньому запису 1989 року.
За таких обставин, Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно незараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби в рядах Радянської армії з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.1988, а отже період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо періодів роботи з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008, з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Записи про спірні періоди з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008 у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог Інструкції №58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно зі законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" - доводи відповідача є безпідставними.
Таким чином, суд відхиляє посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, покладені в основу спірного рішення від 07.11.2025, на ту обставину, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди та Конвенції.
Відтак, періоди роботи позивача з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог в частині зарахування роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії, суд зазначає таке.
Доказів зарахування стажу роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, в кратному розмірі до страхового стажу позивача відповідачем суду не надано.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якого Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області відноситься до місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі.
Згідно з постановою від 03.01.1983 №12 "Про внесення змін та доповнень в Перелік районів Крайньої Півночі та місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №10, до районів Крайньої Півночі відноситься Тюменська область, зокрема, Ханти-Мансійський автономний округ.
Таким чином, з позивач працюючи на підприємствах Тюменськохї області Ханти-Мансійського автономного округу, працював у районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою № 148.
При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами.
У пункті 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Записами трудових книжок ОСОБА_1 від 25.04.1988 НОМЕР_1 та від 24.10.2015 серія НОМЕР_4 , підтверджено наступні періоди його роботи:
- 19.01.2003 - позивач прийнятий у ТОВ "КНГ-Сервіс" газозварювальником 6 разряду в цех бурового обладнання, труб і турбобурів (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ №4к від 20.01.03 (запис №20);
- 01.02.2006 - переведений електрозварювальником ручної дугової зварки 6 розряду на участок технологічного транспорту автотранспортного цеху, підстава: наказ №9 л/с від 30.01.2006 (запис №21);
- 10.04.2008 - звільнений за власним бажанням згідно пункту 3 ст.77 Трудового кодексу Російської Федерації (запис №22);
- 20.12.2012 - прийнятий у ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" в бурову бригаду центральної інженерно технологічної служби електромонтером по обслуговування бурових шостого розряду, підстава: наказ від 20.12.2012 №356-к, (запис №28);
- 22.10.2013 - звільнений за власним бажанням, пункт 3 частини першої ст.77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 22.10.2013 №359, (запис №29);
- 17.07.2014 - позивач прийнятий в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні, підстава: (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО, м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 17.07.2014 №159 л/с (запис №30);
- 21.12.2015 - звільнений за пунктом 9 статті 327.6 Трудового кодексу Російської Федерації, приведення числа іноземних громадян у відповідності з федеральним законом від 24.11.2014 р. №357-ФЗ, підстава: наказ від 21.12.2015 №293 л/с (запис №33);
- 24.10.2015 - позивач прийнятий в ТОВ "Управління бурових робіт-1" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в бурову бригаду, (Росія, Тюменська область, Ханти-Мансійський АО, м.Нижньовартовськ, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 23.10.2015 №609 л/с, (запис №1);
- 31.03.2016 - Трудовий договір припинений через відмову працівника від продовження роботи в зв'язку зі зміною визначених сторонами умов трудового договору, пункт 7 частини першої статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 31.03.2016 №303-лс (запис №2);
- 06.06.2016 - позивач прийнятий в ТОВ "Нафтогаз-буріння" електромонтером по Документ обслуговуванні бурових 6 розряду вахтовим методом для роботи в Ханти-Мансійському автономному окрузі, (Район Крайньої Півночі), підстава: наказ від 06.06.2016 №705к (запис №3);
- 02.06.2017 - звільнений за ініціативою працівника, пункт 3 частини 1 статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 02.06.2017 №1325 л/с, (запис №4);
- 08.06.2017 - позивач прийнятий в ТОВ "КНГ-Ссервіс" електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні, (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО, м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 08.06.2017 №126 л/с (запис №05);
- 18.08.2017 - звільнений по пункту 3 частини 1 статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації за власним бажанням, підстава: наказ від 18.08.2017 №186 л/с, (запис №06);
- 01.10.2017 - позивач прийнятий в ТОВ "ДрімНафта" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в бурову бригаду, (Росія, Тюменська область, Ханти-Мансійський АО, м.Нижньовартовськ, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 01.10.2017 №ЗС 223, (запис №7);
- 07.08.2018 - трудовий договір розірваний по закінченні терміну трудового договору, згідно пункту 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 17.08.2018 №ЗС 143, (запис №10).
Ці періоди роботи та сплата ОСОБА_1 страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації підтверджуються також:
довідками ТОВ "КНГ-Сервіс" б/н від 10.04.2008 про роботу ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008 року в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» в м.Нягань Тюменської області Ханти-Мансійський автономного округу - Югри, в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі електрозварювальником 6 розряду в цеху автотранспортного участку технологічного транспорту та №385 від 18.08.2017 про роботу ОСОБА_1 з 08.06.2017 по 18.08.2017 року в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» вахтовим методом в Тюменській області Ханти-Мансійський автономного округу - Югри, в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні;
довідкою ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" №650 від 22.10.2023 про роботу ОСОБА_1 з 20.12.2012 по 22.10.2013 року, у ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" електромонтером по обслуговуванні бурових 6 розряду;
довідкою ТОВ "Управління бурових робіт-1" №30 від 31 березня 2016 про роботу ОСОБА_1 з 24.10.2015 по 31.03.2016 року в ТОВ "Управління бурових робіт-1" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в Тюменській області Ханти-Мансійського автономного округу - Югри та що він є фізичною особою, податковим резидентом російської федерації та №402 від 31.01.2028 про доходи, отримані ОСОБА_1 в "Управління бурових робіт-1" в 2017 року і сплачені ним податкові відрахування;
довідкою ТОВ "Нафтогаз-буріння" б/н від 02.06.2017 про роботу ОСОБА_1 з 09.08.2016 по 02.06.2017 в ТОВ "Нафтогаз-буріння" електромонтером по обслуговуванні бурових 6 розряду, розташованому в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький автономний округ, Тюменська область, м.Ноябрьськ та довідкою №00000000040 від 18.07.2017 про суми нарахованих ОСОБА_1 страхових внесків за період його роботи в 2016-2017 роках у ТОВ "Нафтогаз-Буріння";
трудовим договором б/н від 01.10.2017 року про роботу позивача з 01.10.2017 в ТОВ "ДрімНафта" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду та №1338 без дати, №474 від 23.05.2018 про доходи отримані ОСОБА_1 в ТОВ "ДрімНафта" в 2017-2018 роках і сплачені ним податкові відрахування; зареєстрованим на імя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страховим свідоцтвом про обов'язкове пенсійне страхування російської федерації 175-146-005 54 від 24 січня 2013 року.
Таким чином, у даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування періодів роботи: з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 - до трудового стажу позивача із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців, оскільки працюючи у ці періоди в районах Крайньої Півночі, позивач користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Враховуючи наведене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.11.2025 №163750031212 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду проходження ОСОБА_1 військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 і періоду роботи ОСОБА_1 на території російської федерації з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також в частині незархування в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі.
Також, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб'єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб'єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень вказаної Конвенції.
У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періодів роботи позивача згідно записів трудової книжки з 22.12.1988 по 09.01.1991 та з 20.12.2012 по 22.10.2013 до страхового стажу, а також зарахування до страхового стажу в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі, - є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області необхідно зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.12.1988 по 09.01.1991, з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також зарахувати в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі.
Як уже зазначалось, відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Страховий стаж позивача, який врахований пенсійним органом, складає 17 років 05 місяців 4 днів. З урахуванням періодів роботи, зазначених в трудових книжках ОСОБА_1 , загальний страховий стаж позивача становить більше ніж 31 рік, що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови ніж та, що зазначалась вище та приймаючи до уваги, що судом обраховано загальний страховий стаж позивача (який є більшим за 31 необхідних років), - належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.
Визначаючись щодо дати, з якої відповідачу слід призначити пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом враховано, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного Фонду України 31.10.2025, тобто поза межами 3-місячного строку, встановленого законом, тому пенсія за віком призначається з дня звернення, тобто з 31.10.2025.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, приймаючи до уваги докази, наявні у матеріалах справи, з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.10.2025 з урахуванням періодів з 22.12.1988 по 09.01.1991, з 20.12.2012 по 22.10.2013 до страхового стажу, а також з урахуванням до страхового стажу в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Хмельницькій області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, четвертою, сьомою, дев'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 справі №810/3806/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
З матеріалів справи виявлено, що позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав суду: договір про надання правової допомоги від 27.05.2025 /а.с. 24-25/, акт виконаних робіт від 17.12.2025 №526 /а.с. 25 зворотній бік/, квитанцію від 03.12.2025 №526 /а.с. 25/.
Адвокатом відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 27.05.2025 №526 отримано від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується квитанцією №526 від 03.12.2025.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд приймає до уваги позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, викладену, зокрема у постанові від 19.03.2025 у справі №320/39247/23, згідно з якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Отже, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.03.2025 у справі №320/39247/23 дійшов висновку, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 125967515).
Аналогічний приклад правозастосування продемонстрований також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 275/150/22.
У даному публічно-правовому спорі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн відповідачем не подавалось, жодних заперечень або контр-розрахунків до заявленої позивачем суми відповідних витрат не заявлено.
Таким чином, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, на переконання суду, є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Чекірди Гната, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2025 №163750031212 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів з 22.12.1988 по 09.01.1991, з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, та в частині відмови у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.10.2025 з урахуванням до страхового стажу періоду проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991, та періоду роботи з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також з урахуванням до страхового стажу в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та районах Крайньої Півночі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков