Іменем України
27 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2204/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
-визнати противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо затримки ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з 04.03.2025 по 28.10.2025;
-зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за шість місяців в сумі 249257,90 гривень (двісті сорок дев'ять тисяч двісті п'ятдесят сім гривень 90 коп. ) за час затримки повного розрахунку при звільненні з 04.03.2025 по 28.10.2025.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , з 07.11.2015 по 03.03.2025 проходила службу в Національній поліції України, в період з 07.11.2015 по 13.07.2022 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 14.07.2022 по 11.12.2023 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 12.12.2023 по 03.03.2025 проходила службу в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Відповідно до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2025 №169 о/с позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України за п. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», із 03 березня 2025 року, установивши розмір премії за березень 2025 року в розмірі 210 %, з виплатою компенсації за 30 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік; за 05 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2025 році та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік.
Однак, остаточний розрахунок при звільнені Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України було фактично проведено з позивачем лише 28.10.2025, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
28.10.2025 на картковий рахунок позивачу відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року по справі № 360/993/25, яке набрало законної сили 30.09.2025, за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яким Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, у сумі 37849,14 гривень.
Зазначають, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач зобов'язаний був здійснити в останній робочий день - 03.03.2025, а не 28.10.2025.
Дії відповідача суперечать вимогам ч.1 статті 116 Кодексу законів про працю України та згідно вимогам статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідач обов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
29.10.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, за час затримки повного розрахунку при звільненні з 03.03.2025 по 28.10.2025, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за шість місяців. Також надати розрахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.
Відповідач листом від 11.11.2025 № 862642025 повідомив позивача про те, що ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, в сумі 39841,20 грн із розрахунку: посадовий оклад 2 900,00 грн + оклад за спеціальне звання 2 200,00 грн + надбавка за стаж служби 2 550,00 грн (50 %) + надбавка за специфічні умови проходження служби 6 120,00 грн (80 %) + премія (210 %) 28 917,00 грн = 42 687,00 грн/ 30 днів * 28 днів = 39 841,20 грн. Із відрахуванням обов'язкових податків і зборів на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», було перераховано кошти в сумі 37 849,14 грн (платіжна інструкція від 27.10.2025 № 3 778). Стосовно питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку повідомлено, що бюджетне законодавство забороняє керівникам бюджетних органів брати на себе зобов'язання понад наявні кошторисні призначення, тому Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не наділено повноваженнями нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Ухвалою суду від 25.11.2025 відкрито спрощене провадження по справі.
Відповідач надав до суду відзив, з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити в задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 03.03.2025 проходила службу в Національній поліції України, в період з 07.11.2015 по 13.07.2022 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 14.07.2022 по 11.12.2023 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 12.12.2023 по 03.03.2025 проходила службу в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Відповідно до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2025 №169 о/с позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління забезпечення захисту Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України за п. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», із 03 березня 2025 року, установивши розмір премії за березень 2025 року в розмірі 210 %, з виплатою компенсації за 30 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік; за 05 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2025 році та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі № 360/993/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. Визнано противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб. Зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.
На виконання згаданих рішень судів у справі № 360/993/25, платіжною інструкцією від 27.10.2025 № 3778, ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції в сумі 37 849,14 грн.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснено лише 28.10.2025, а не в останній робочий день - 03.03.2025.
Вказані факти представниками сторін не заперечувались.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників поліції зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законодавець обмежив строк звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби 03.03.2025, з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме - не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.
В свою чергу, повний розрахунок відповідачем проведено 27.10.2025, отже, період прострочення щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з дати його звільнення зі служби 03.03.2025 по день повного фактичного розрахунку 27.10.2025.
Отже період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 04.03.2025 по 04.09.2025.
При цьому, з урахуванням положень частини першої статті 117 КЗпП України розмір середнього заробітку позивача має бути обрахований та виплачений за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні.
Тобто, з урахуванням вказаної вище норми, середній заробіток позивача має бути обрахований та виплачений за шість місяців, а саме з 04.03.2025 по 04.09.2025.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 239 днів (із 04.03.2025 по 28.10.2025). Шість місяців складає з 04.03.2025 по 04.09.2025 включно та становить 185 календарних днів.
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення, становить 1347,34 гривень (одна тисяча триста сорок сім гривень 34 копійки), що підтверджується довідкою про доходи позивача від 24.04.2025 №103, оформленої Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Отже, розмір середнього заробітку Позивача за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні становить 249257,90 гривень (185 днів х 1347,34 гривень).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6- 144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обов'язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов'язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення в тому числі і одноразової допомоги при звільненні, як і наслідки за неналежне виконання цього обов'язку, теж покладено на нього.
Судовою палатою Верховного Суду 06.12.2024 ухвалено постанову по справі №440/6856/22, у якій зазначено, що у зв'язку з набранням чинності з 19.07.2022 Законом №2352-IX стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV втратила чинність. Із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. Зважаючи на наведене, судова палата відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 по справі №120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.
Таким чином, з урахуванням останньої позиції Верховного Суду, критерії зменшення розміру середнього заробітку після 19.07.2022 не мають застосовуватися взагалі, натомість, максимальним розміром середнього заробітку, на який може претендувати звільнений працівник у разі затримки остаточного розрахунку з вини роботодавця становить шість місяців.
Вина роботодавця щодо неправомірності затримки остаточного розрахунку у вигляді компенсації за невикористані відпустки, а також виплати грошового забезпечення у повному обсязі була доведена у судовому порядку в рамках справи №360/993/25.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що згідно з платіжною інструкцією від 27.10.2025 №3778 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в сумі 37 849,14 грн.
При цьому, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні за вказаний вище період у розмірі 249257,90 грн значно перевищує розмір нарахованої та виплаченої компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 37 849,14 грн.
Таким чином, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,16 (37 849,14 (несвоєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні) / 249257,90 (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) х 100%). Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,16 розраховується наступним чином: 1 347,34 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,16 х 185 (дні затримки розрахунку) = 39881,26 грн.
З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 249257,90 грн є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум (37 849,14 грн), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39881,26 грн.
За таких обставин позовні вимоги слід задовольнити частково.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1994,06 грн судового збору.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1994,06 грн.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які позивач сплатив у зв'язку з розглядом справи, суду надано: договір про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, додаток № 1 до договору договір про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 16 листопада 2025 року № 52, квитанцію від 16 листопада 2025 року № 52.
Дослідженням договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 встановлено, що адвокат Пупинін О.М. (далі - Юрист) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) уклали цей договір про таке:
за цим договором Юрист зобов'язується: представляти інтереси ОСОБА_1 в усіх судах України; робити запити до підприємств, установ, організацій для збору доказів по справі; надавати усні та письмові консультацій з питань, що стосується даної справи; готувати позови, заяви, скарги, відзиви, заперечення, клопотання для досягнення позитивного результату по даній справі (пункт 2.1 Договору);
за роботу, виконану Юристом, Клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у Додатку № 1 до цього Договору, але це не позбавляє Клієнта права здійснювати оплату шляхом внесення авансових платежів в розмірі узгодженому Сторонами (пункт 3.1 Договору);
факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (пункт 3.2 Договору);
гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Юриста (пункт 3.3 договору);
цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє невизначений час до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань або його розірвання за ініціативою любої з Сторін (пункт 4.1 Договору);
моментом виконання зобов'язань Юристом є винесення рішення судом касаційної інстанції (пункт 4.2 Договору).
У додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 визначено такі тарифні ставки винагороди (гонорару): попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів 300,00 грн; підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, апеляційна скарга, касаційна скарга) 2500,00 грн; підготовка процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, клопотання, заява, відповідь на апеляційну скаргу, тощо ) 500,00 грн; представництво в судах усіх інстанцій за 1 годину представництва 500,00 грн.
Згідно з актом здачі-приймання наданої правничої допомоги від 09 травня 2025 року № 46 Юрист та Клієнт склали цей акт про те, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144 Юристом надана правнича допомога при підготовці адміністративного позову Клієнта до Департаменту, а саме: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 29 жовтня 2025 року № 139/25 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів 300,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 29 жовтня 2025 року № 139/25, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів 300,00 грн; підготовка процесуального документу по справі (позовна заява) 2500,00 грн, а всього 3300,00 грн.
Також в акті зазначено, що підписанням цього Акта Клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору про надання юридичних послуг від 14 квітня 2025 року № 144, а також не має претензій до Юриста стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому Акті.
Квитанцією від 16 листопада 2025 року № 52 підтверджено отримання Юристом від Клієнта 3300,00 грн за надану послугу відповідно до акта здачі-приймання наданої правничої допомоги від 16 листопада 2025 року № 52.
Департаментом у відзиві зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Дана справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається в порядку письмового провадження без виклику сторін. Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Судом установлено, що витрати позивачки на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 3900,00 грн підтверджені належними та допустимими доказами, стосуються справи, що розглядається, у них наявні необхідні дані, які підтверджують обсяг та перелік наданих послуг і виконаних робіт, здійснених адвокатом.
Суд вважає такі витрати співмірними із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), витраченим на їх виконання часом, обсягом наданих послуг тощо, а тому не знаходить підстав для їх зменшення.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (м. Київ-1, вул. Богомольця,10, МСП 01601, код ЄДРПОУ 40116086) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо затримки ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з 04 березня 2025 року по 04 вересня 2025 року.
Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за шість місяців в сумі 39881 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривень 26 копійок за час затримки повного розрахунку при звільненні з 04 березня 2025 року по 04 вересня 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1994 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто чотири) гривні 06 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3300 (три тисячі триста) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова