28 січня 2026 року м. Київ 320/3767/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанови,
Представник позивача ОСОБА_1 звернулася у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, скасування постанови, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності;
- визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 про адміністративне правопорушення №45437 від 01.09.2025р;
- стягнути з відповідача на користь позивача 37 769 грн, безпідставно списаних з його банківського рахунку, як такі, що були стягнуті за відсутності законних підстав;
- стягнути з відповідача судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Згідно із частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою, суд виходить з наступного.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції з вимогами визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 про адміністративне правопорушення № 45437 від 01.09.2025.
Положеннями статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів та наведено виключний перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, частиною 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови, визнання протиправними дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України має розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним судом, а отже вказана справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду.
Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п. 2 ч. 1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про направлення справи за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, оскільки відповідач за адресою місцезнаходження (02094, м. Київ, вулиця Юрія Поправки, буд.14-А) перебуває в Дніпровському районі міста Києва.
Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка визначає право на справедливий суд, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, слід зазначити, що судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), у якому зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування “суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи положення статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що вирішення даного спору належить до компетенції місцевого загального суду як адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративну справу № 320/3767/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови, визнання протиправними дій - передати за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, місцезнаходження якого: 02105, м. Київ, вул. Пластова, буд.3
2. Копію ухвали невідкладно направити позивачу (представнику) для відома.
3. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.