27 січня 2026 року Справа № 520/27904/25 ЗП/280/1157/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до ОСОБА_1
про стягнення безпідставно набутих коштів,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 278 968, 43 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 01.06.2022 по теперішній час старший відповідач ухиляється від проходження військової служби, а отже не мав права на отримання грошового забезпечення та додаткової винагороди за зазначений період, в тому числі грошового забезпечення за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року. Згідно довідки від 11.08.2025 № 704 загальна сума переплати становить 278 968 гривень 43 коп. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 адміністративну справу №520/27904/25 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.
18.11.2025 матеріали адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Стрельніковій Н.В.
Ухвалою судді від 24.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідача повідомлено про розгляд справи в порядку, визначеному ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом оприлюднення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 56 старший солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу відповідно до наказу Президента України від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію», визнаний таким, що 26.02.2022 прибув для проходження військової служби, з 26.02.2022 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду стрільця-снайпера 3 відділення 3 аеромобільно-десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти військової частини НОМЕР_1 і визнаний таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 №150, старший солдат ОСОБА_1 з "31" травня 2022 року вибув до військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2022 № 151 старший солдат ОСОБА_1 , відповідно до пункту 116 підпункту 15, 16 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з “01» червня 2022 року увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 .
За фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу ОСОБА_1 проведено службове розслідування, в рамках проведеного розслідування встановлено, що відповідач 31.05.2022 вибув на лікування до військової частини НОМЕР_2 . Відомості про прибуття до військової частини та проходження стаціонарного лікування відсутні. Крім того, зазначений військовослужбовець, на зв'язок не виходив та підтвердні документи про проходження стаціонарного лікування, амбулаторного огляду не надав. Про те, що сталося з військовослужбовцем та про причини його неприбуття з медичного закладу та неповернення до розташування військової частини, а також про місце свого дійсного перебування старший солдат ОСОБА_1 командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляв. Вищевказаними діями старший солдат ОСОБА_1 ввів в оману командування військової частини НОМЕР_1 щодо свого місця перебування, внаслідок чого йому здійснювались надлишкові нарахування та виплати грошового забезпечення протягом часу поки не було встановлено факт його ухилення від виконання обов'язків військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 28.12.2023 № 1348 “Про підсумки службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом самовільного залишення військової частини без поважних причин в умовах воєнного стану» старшого солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено дисциплінарне стягнення - оголошено сувору догану. Зобов'язано начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перевірку нарахованого та виплаченого військовослужбовцю у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2025 № 219, старшого солдата ОСОБА_1 , визнано таким, що “30» липня 2025 року повернувся до військової частини НОМЕР_4 АДРЕСА_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2025 № 228, старшого солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 , призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від “09» серпня 2025 року № 1412-РС на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_4 , визнано таким, що переведений до нового місця служби у АДРЕСА_1 .
31.08.2025 за вх. № 17812/р до командування військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 про те, що згідно вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 28.12.2023 № 1348 “Про підсумки службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом самовільного залишення військової частини без поважних причин в умовах воєнного стану», нею було здійснено перевірку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцю в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 старшому солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення і додаткової винагороди.
На підставі вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 01.09.2025 виданий наказ № 738 “Про призначення службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 ».
У ході проведення службового розслідування встановлено, що відповідач 31.05.2022 вибув на лікування до військової частини НОМЕР_2 . Відомості про прибуття до військової частини НОМЕР_1 та проходження стаціонарного лікування відсутні. Крім того, зазначений військовослужбовець, на зв'язок не виходив та підтвердні документи про проходження стаціонарного лікування, амбулаторного огляду не надав. Про те, що сталося з військовослужбовцем та про причини його неприбуття з медичного закладу та неповернення до розташування військової частини, а також про місце свого дійсного перебування старший солдат ОСОБА_1 командування військової частини НОМЕР_1 не повідомляв. Вищевказаними діями старший солдат ОСОБА_1 ввів в оману командування військової частини НОМЕР_1 щодо свого місця перебування, внаслідок чого йому здійснювались надлишкові нарахування та виплати грошового забезпечення протягом часу поки не було встановлено факт його ухилення від виконання обов'язків військової служби. Таким чином, у період з 01.06.2022 по теперішній час старший солдат ОСОБА_1 ухиляється від проходження військової служби, а отже не мав права на отримання грошового забезпечення та додаткової винагороди за зазначений період, в тому числі грошового забезпечення за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року.
27.09.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий Наказ №1022 (з основної діяльності) “Про підсумки службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 ». Вказаним наказом вирішено вважати встановленим факт неналежного виконання відповідачем обов'язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2025 №704 відповідачу надлишково випалено кошти у розмірі 278 968, 43 грн.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.2019 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно ст. 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Згідно ст. 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відповідно до ст. 13 Закону № 160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, окрім іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (надалі - Постанова№168 ) передбачено, що на період дії воєнного стану особам, які несуть службу в районах ведення бойових дій встановлено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, а особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачена додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі осіб у таких діях та заходах.
Пунктом 2-1 Постанови №168 визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою №168 визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 по справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Верховний Суд в постанові від 01.03.2021 по справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Наказу від 27.09.2025 №1022 командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) “Про підсумки службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 », було встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов'язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 та додаткової винагороди за липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2025 №704 відповідачу надлишково випалено кошти за період з червня 2022 року по жовтень 2022 року у розмірі 278 968, 43 грн.
Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
З матеріалів справи вбачається, що заявлені до стягнення кошти були отримані відповідачем як грошове забезпечення та додаткова винагорода за період, протягом якого відповідач був відсутній на службі без поважних причин, у зв'язку із чим був притягнутий до повної матеріальної відповідальності.
Відтак, у зв'язку із не відшкодування шкоди в добровільному порядку, враховуючи також, що відповідач відзиву на позовну заяву та доказів відшкодування шкоди до суду не подав, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, оскільки у цій справі задоволено позов суб'єкта владних повноважень, тому судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про стягнення безпідставно набутих коштів, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 278 968, 43 грн. (двісті сімдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 43 копійки) під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова