28 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10301/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №032950009305 від 29.07.2025; зобов'язання призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, тобто з 23.07.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
У липні позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області та рішенням №032950009305 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не підтверджено.
Позивач вважає таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку протиправним і таким, що порушує її право на соціальний захист, у зв'язку з чим змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 30.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.36).
У відзиві на позовну заяву від 09.10.2025 (а.с.40-68) представник відповідача заперечує проти позову та вважає його таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції вказує, що матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 склав 21 рік 07 місяці 18 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховані:
-періоди роботи в СТОО «Прогрес», згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1986 з 09.05.2000 по 19.08.2002, з 12.09.2002 по 14.10.2002, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату внесків за даний період;
- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.02.2004 по 31.12.2004 згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 , оскільки відсутня довідка від компетентних органів про отримання (неотримання) допомоги по догляду за дитиною.
Період постійного проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі довідки про реєстрацію місця проживання особи від 11.10.2023 № 1466, ОСОБА_1 становить 3 роки 6 місяців 7 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року (з 04.07.1986 по 10.01.1990), становить 3 роки 6 місяців 7 днів, що дає право на зниження віку на 4 роки.
До періоду постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 26.04.1986 по 03.07.1986, згідно довідки від 11.10.2023 № 1466, оскільки в цей період позивач навчалась в Торчинському середньому профтехучилище (м.Торчин, Волинська область, не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення), згідно диплому № НОМЕР_3 від 03.07.1986 та факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не підтверджується.
За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову від 29.07.2025 прийнято рішення № 032950009305 ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Враховуючи вищенаведене відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач, згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 виданим Маневицьким РВУМВС України в Волинській області 13.08.1968 року народження (а.с.10), має статус громадянина потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією від 10.02.1993 (а.с.13).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, період проживання позивача, в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено довідкою №1466 від 11.10.2023 виданою Красновільським старостинським округом №9 виконавчого комітету Колківської селищної ради Волинської області, про те що ОСОБА_1 дійсно з 01.01.1986 по 10.01.1990 була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 , яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.1991 зі змінами та доповненнями від 01.07.1992 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесене до III категорії гарантованого добровільного відселення (а.с.21).
До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 26.04.1986 по 03.07.1986, оскільки в цей період заявниця навчалася в Торчинському середньому профучилищі (м.Торчин, Волинська область, не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення), згідно диплому № НОМЕР_3 від 03.07.1986 (а.с.18).
До страхового стажу не зараховано: періоди роботи в СТОО «Прогрес», згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1986 з 09.05.2000 по 19.08.2002, з 12.09.2002 по 14.10.2002,оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату внесків за даний період; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.02.2004 по 31.12.2004 згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 , оскільки відсутня довідка від компетентних органів про отримання (неотримання) допомоги по догляду за дитиною.
Позивач, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 змінила прізвище « ОСОБА_2 » на прізвище « ОСОБА_3 » (а.с.20).
Позивач звертає увагу на не значну відстань між населеними пунктами м.Торчин та с.Нічогівка, а також інтенсивність руху громадського транспорту, що давало їй можливість в короткий проміжок часу дістатися як до місця навчання так і до місця проживання.
Незважаючи на навчання в Торчинському середньому профтехучилищі постійним місцем проживання позивача було с.Нічогівка, Маневицького району Волинської області. В період квітня -липня 1986 позивач проходила навчальну практику у м.Луцьк, смт.Маневичі, але в зазначених пунктах житлом не була забезпечена, а тому після практичних занять поверталась до місця постійного проживання.
За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області та рішенням №032950009305 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не підтверджено.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII).
Із аналізу наведеної правової норми видно, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 виданого 10.02.1993 вбачається, що позивач є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, категорії 3.
Судом встановлено, що вищевказана довідка позивачу видана уповноваженим на те державним органом, який при видачі зазначеної довідки перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
Отже, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи.
Тому, дане посвідчення серії НОМЕР_5 виданого 10.02.1993 потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, 3 категорії підтверджує факт проживання її території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
Законом № 796-ХІІ передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а та від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до довідки Красновільського старостинського округу виконавчого комітету Колківської селищної ради №1466 від 11.10.2023 ОСОБА_4 дійсно з 01.01.1986 по 10.01.1990 була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 .
При цьому, вищевказаний населений пункт в силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, належить до зони добровільного відселення.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п. 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Отже, у довідці має бути зазначено період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, та така має бути видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка довідки та вимог до неї.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 26.04.1986 по 03.07.1986 навчалась в Торчинському середньому профтехучилищі.
Позивач звертає увагу на не значну відстань між населеними пунктами м.Торчин та с.Нічогівка, а також інтенсивність руху громадського транспорту, що давало їй можливість в короткий проміжок часу дістатися як до місця навчання так і до місця проживання.
Судом встановлено, що зазначені вимоги Порядку позивачем дотримані, оскільки пенсійному органу надано як посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС, так і довідку про період проживання на відповідній території, видану відповідною селищною радою, тобто органом місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене, підстав для неприйняття до уваги вказаних документів та неврахування зазначеного періоду проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення при розгляді заяви про призначення позивачу пенсії у відповідача не було.
Крім того, відповідно до акту про встановлення місця проживання вбачається, що позивач після закінчення навчання та отримання диплому з 03.07.1986 проживала в с. Нічогівка Маневицького району Волинської області до 10.01.1990 року.
При цьому, суд наголошує, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ є посвідчення «Громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи» (ч. 3 ст. 65 Закону).
Відповідно до ст. 15 Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
За приписами статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
У розумінні статті 1 названого Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частинами шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення).
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї страхових внесків, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а та ін.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону України №1058-IV визначено, що право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Разом з тим, відповідно статті 55 Закону України №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (потерпілі 3 категорії) - мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у визначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи у цей період.
З врахуванням цієї норми, для призначення пенсії за віком, відповідно статті 55 Закону України №796 необхідна наявність не менше 24 років страхового стажу.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637). За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до відповідача надала копію трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1986.
Період роботи позивача з 09.05.2000 по 19.08.2002, з 12.09.2002 по 14.10.2002 підтверджується 14, 15 та 16 записами трудової книжки.
Також, 10 та 11 записами трудової книжки позивача у період з 01.05.1997 по 22.09.1998 де їй виплачувалася матеріальна допомога по безробіттю відповідно до пп. б п.1 ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення».
Суд зауважує, що вказані періоди містить чіткі записи про трудову діяльність позивача, виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені печаткою роботодавця, з посиланням на накази роботодавця, а відтак заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301.
Отже, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірні періоди роботи, які зазначені вище.
Наявність інших довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Разом з тим, суд незгодний з посиланням відповідача, як на підставу відмови у зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до 3-го віку, у зв'язку з тим, що відсутня довідка від компетентних органів про отримання (неотримання) допомоги по догляду за дитиною.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до п. 11 наведеного вище Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
При цьому, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини. Чинне законодавство не містить обов'язкової умови наявності довідки від компетентних органів про отримання (неотримання) допомоги по догляду за дитиною.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якого є позивач ОСОБА_1 (а.с.19).
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області не аргументовано необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов'язковим штампом про отримання паспорта з посиланням на відповідні вимоги законодавства, тому такі доводи є безпідставними.
Таким чином, суд вважає, що період догляду за дитиною, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею трирічного віку, має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Суд наголошує, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ є посвідчення «Громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи» (ч. 3 ст. 65 Закону).
Відповідно до ст. 15 Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
На час звернення позивача до суду належність позивача до громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) ніким не оспорювалась, посвідчення серії НОМЕР_5 виданого 10.02.1993 потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії від 01.08.2024 не скасована, не визнана недійсною, а отже є такою, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постановах від 21.11.2006 у справі №21-1048во06 та від 04.09.2015 у справі №690/23/15 та підтверджена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17 та від 20.02.2018 у справі №599/564/17.
Наявні в матеріалах справи документи дають підстави для висновку, що позивач має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку, станом на 1 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою та другою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів у справі, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області №032950009305 від 29.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 58 Закону № 1058визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятим Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 термін дискреційне повноваження означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, призначенні певних виплат та допомог, суд дійшов висновку щодо зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (рішенням якого відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком) на користь позивача необхідно стягнути 1 211,20 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 24.09.2025.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області №032950009305 від 29.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області судовий збір у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010).
Суддя А.Я. Ксензюк