м. Вінниця
28 січня 2026 р. Справа № 120/6282/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані допущенням з боку відповідача протиправної бездіяльності, яка виразилась у невнесенні відомостей в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів по заяві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 28.01.2025 про виключення його з військового обліку на підставі відомостей, що зазначені у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного ОСОБА_1 .
Ухвалою від 12.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що дійсно позивач свого часу був знятий з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Але, 18.05.2024 набув чинності Закон № 3633-IX, який виключив таку підставу виключення з військового обліку. З цього моменту у відповідача виникле право на поставлення позивача на військовий облік.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 14.08.2023 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
18.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який виключив підставу передбачену п.6 ч.6 ст.37 Закону, з підстав виключення з військового обліку, що підтверджується довідкою від 31.10.2007 (а.с. 20).
Проте, як слідує з відомостей відображених у військово-обліковому документі " ІНФОРМАЦІЯ_3 +", позивача поновлено на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , як військовозобов'язаного (а.с. 21).
28.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про виключення його з обліку, оскільки він був з нього раніше виключений.
11.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 листом за вих. №3113 повідомив позивача про те, що з 18.05.2024 внесено зміни в ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», де зазначено, що категорія осіб які раніше зняті з військового обліку як засуджені, підлягають поверненню на військовий облік військовозобов'язаних. Для вирішення поставлених позивачем питань, останньому запропоновано особисто звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про його виключення з військового обліку у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, позивач звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як наведено вище, 14.08.2023 ІНФОРМАЦІЯ_6 виключив позивача з військового обліку, про що проставлено відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.
Правовою підставою для виключення позивача з військового обліку, відповідачем визначено п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції від 30.07.2023), який передбачав, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, виключення позивача з військового обліку в серпні 2023 року відбулось на підставі діючої на той час норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і до нього свого часу був застосований закон, якій діяв на той час.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» була викладена в новій редакції, а саме:
виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Ця редакція набрала чинності з 18 травня 2024 року.
Аргументи позивача зводяться до того, що відповідно до ст. 58 Конституції України, зміни від 18 травня 2024 року до ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не мають зворотної дії в часі і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Крім того, позивач звертає увагу, що Закон не передбачає норми про поновлення на обліку осіб, які були раніше виключені з нього.
Суд знаходить ці аргументи помилковими з огляду на наступне.
Стаття 58 ч. 1 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
На переконання суду, інститут виключення з військового обліку, з підстав передбачених ст.37 Закону, не є інститутом, на підставі якого особа набуває якийсь незворотній правовий статус.
Виключення з військового обліку, це віднесення законодавцем особи до певної категорії, яка, на думку законодавця, в цей час не підлягає призову на військову службу. Але, це виключення дії саме на час дії відповідно Закону. Зміна законодавцем підстав виключення з військового обліку, та відповідно категорій осіб, які не підлягають призову, відповідно може змінити становище особи. У цьому випадку, дію ст.37 Закону, можливо порівняти з дією правових норм, які надають якійсь пільги: під час дії закону, особа користується пільгою, у разі скасування закону про пільгу, особа втрачає цю пільгу, незважаючи на те, що свого часу пільга була призначена на підставі діючого закону. За таких обставин, жодного порушення ст.58 Конституції України у цьому випадку немає.
Крім того, суд звертає увагу, що аналогічна зміна категорій осіб, які підлягають виключення з обліку вже відбувалася в 2014 року. Так, відповідно до редакції ст.ст.28, 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на 01.01.2014 з військового обліку виключалися особи, які досягли граничного віку перебування в запасі рядовий склад - до 40 років; сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років; молодший офіцерський склад - до 50 років; старший офіцерський склад: майор (капітан 3 рангу), підполковник (капітан 2 рангу) - до 55 років. Натомість, Законом №1604-VII від 22.07.2014 цей вік був змінений до 60 років. Тобто, як і у випадку з особами, які раніше були засудженні за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, скасування підстав для виключення осіб з військового обліку певного віку, має наслідком покладення на цих осіб військового обов'язок та можливості призову його на військову службу.
Щодо аргументу позивача про відсутність у Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» конкретної норми, яка б передбачала повноваження відповідача на поновлення на військовому обліку раніше виключених осіб, суд вважає зауважити що
Закон також і не містить обмежень чи заборон з приводу можливості взяття особи на військовий облік, після її виключення.
Взагалі, під час взяття особи на військовий облік, відповідний РТЦК та СП повинен керуватися саме правовими нормами, які діють в цей час, а не які діяли раніше.
Так, ст. 37 ч. 1 п. 2 абз. 7 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 травня 2024 року передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку (абзац 11 п.2 ч.1 ст.37 Закону).
Позивач цьому критерію взяття на облік як військовозобов'язаного, відповідає, оскільки він старше 25 років, та після прийняття Закону № 3633-IX не перебував на військовому обліку.
В даному випадку не йде мова про обмеження прав позивача, так як набуття ним статусу військовозобов'язаного, внаслідок взяття на військовий облік, покладає на нього обов'язки, а не права, адже, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (ст. 65 ч. 1 Конституції України).
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна