м. Вінниця
28 січня 2026 р. Справа № 120/4722/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши в письмовому проваджені заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зоов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зоов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
На адресу суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду згідно ст. 382 КАС України шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду призначено до розгляду заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у письмовому порядку без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено військовій частині НОМЕР_1 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали для надання суду письмових пояснень по суті поданої заяви, а також усіх доказів які підтверджують виконання рішення суду від 26.11.2024 року в адміністративній справі № 120/4722/24.
На виконання цієї ухвали відповідач повідомив, що командиром військової частини НОМЕР_2 було видано наказ від 13.03.2025 № 19 про виконання рішення суду. Поряд з цим, відповідно до листа тимчасово виконуючого обов'язки начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.12.2019 № 116/14/1/1515 та на виконання рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_1 з 01.01.2020 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 . Тобто військова частина НОМЕР_2 знаходяться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 та не є розпорядником бюджетних коштів.
Відтак відповідач просить врахувати, що з метою належного та своєчасного виконання рішення суду від 26.11.2024, військова частина НОМЕР_1 звернулася до військової частини НОМЕР_3 для проведення розрахунку та виплати коштів позивачу. У свою чергу, військовою частиною НОМЕР_3 нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в розмірі у розмірі 98 679 грн та подано заявку на фінансування від 06.06.2025 № 39/1273 до ФЕУ КСВ за КЕВ 2800 "Інші поточні видатки", що в подальшому поновлюється щомісячно.
Відповідач зазначає, що рішення суду буде виконано після надходження необхідних для цього коштів на реєстраційні рахунки військової частини НОМЕР_3 . Проте, враховуючи введений в Україні воєнний стан, фінансування здійснюється несвоєчасно та в неповному обсязі.
Розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю з огляду на таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Судом встановлено, що рішення в цій справі станом на даний час не виконане, адже стягувачу нараховано, але не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Відповідач вказаного факту не заперечує, але наголошує на неможливості виконання судового рішення зважаючи на те, що відповідні кошти можуть бути виплачені лише в межах наявних кошторисних призначень і у військової частини НОМЕР_3 , як розпорядника бюджетних коштів, поки що відсутнє необхідне фінансування, що підтверджується доданими документами.
Разом з тим, як стверджує відповідач, він не має наміру ухилитися чи перешкоджати виконанню судового рішення, подав заявку на виділення необхідних для виплати позивачу коштів та невідкладно після їх надходження буде вчинено дії щодо перерахування таких коштів на рахунок позивача.
В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати стягувачу перерахованого грошового забезпечення, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед стягувачем заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду спричинене об'єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов'язана виключно із проблемою фінансування цих витрат з Державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов'язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
В даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані підстави, що ускладнюють виконання судового рішення (такими обставинами є відсутність бюджетних призначень, що підтверджено належними доказами).
Разом з тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності під час виконання рішення у справі, а його керівник вчинив достатніх і вичерпних дій, спрямованих на виконання судового рішення та встановлення бюджетних асигнувань, що виключає можливість застосування положень ст. 382 КАС України.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
У задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання подати звіт про виконання рішення у справі №120/4722/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович