Справа № 463/12544/25
Провадження № 2-о/463/50/26
28 січня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
заявника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту, що має юридичне значення,
заявники звернулися до суд із заявою та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.01.2026 року, просять встановити факт народження громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Варшава, Республіка Польща, та те що її батьком є ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), а матір'ю є ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Заяву обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Варшава, Республіка Польща, у них народилась донька ОСОБА_3 . 12.11.2025 року Відділом реєстрації актів цивільного стану м.Варшава зареєстровано народження Соломії Різник, що підтверджується Повним витягом свідоцтва про народження. Однак, заявники не можуть зареєструвати факт народження своєї дитини у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, оскільки у повному витязі свідоцтва про народження від 12.11.2025 року не вказано по батькові батька та матері, відсутні їхні реєстраційні номери облікових карток платників податків. При цьому, такі відомості вносяться до Реєстру в обов'язковому порядку у разі державної реєстрації народження дитини з одночасним визначенням її походження. Проведення відділом державної реєстрації актів цивільного стану державної реєстрації народження дитини можливо, якщо реєстрація народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консульською установою України. В свою чергу, якщо реєстрація народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, підставою для проведення державної реєстрації в Україні є медичний документ іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Польський медичний документ, що підтверджує факт народження ОСОБА_3 у них відсутній, позаяк такий документ складався тільки в електронній формі, а заявникам видали тільки повний витяг свідоцтва про народження. Вони також не можуть сформувати та подати заяву єМалятко через електронний портал «ДІЯ», оскільки для цього потрібно або ввести дані медичного висновку виданого у пологовому будинку, або внести інформацію про дитину на підставі судового рішення. Таким чином, вони позбавлені можливості зареєструвати дитину в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та отримати свідоцтво про народження. Враховуючи наведене, просять заяву задовольнити.
Заява поступила до суду 26.12.2025 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 31.12.2025 року, прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду з повідомленням (викликом) осіб.
Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримав з підстав наведених вище та просив таку задовольнити.
Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. При цьому, скерувала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, просить суд заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи Личаківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суд про причини неявки.
З врахуванням зазначених обставин та відповідно до вимог ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливим розглянути справу у відсутності заявника ОСОБА_2 та заінтересованої особи, які не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, заявники ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянами України, що підтверджується копією паспортів громадян України (а.с.8-14).
З наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 від 30.09.2014 року, вбачається, що заявники ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали шлюб 30.09.2014 року, який зареєстрований Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 717 (а.с.16).
Згідно Витягу копії свідоцтва про народження виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану м.Варшави Мазовецького воєводства Республіка Польща, актовий запис № 1465011/00/АU/2025/014830 від 12.11.2025 року, номер свідоцтва про народження НОМЕР_4 , вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Варшава, Республіка Польща, народилась дитина ОСОБА_4 , батьками якої, з урахуванням свідоцтва про народження, є заявник ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5-7).
Так як факт народження дитини, незважаючи на те, що обоє батьків були і є громадянами України, був зареєстрований на території іноземної держави - Республіки Польща, правовідносини пов'язані із його реєстрацією на території України, є такими, що містять «іноземний елемент», оскільки юридичний факт - народження дитини, який створив правовідносини, мав місце на території іноземної держави.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до роз'яснень, викладених у листі ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
При цьому, суди повинні враховувати, що суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
У відповідності до ст.28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою ВР № 3941-XII від 04.02.1994 року, встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене. В справах, зазначених в пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.
Відповідно до статей 3, 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до статті 6 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» громадянство України набувається, зокрема, за народженням.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2235-ІІІ особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3, 4 статті 49 ЦК України).
Згідно зі статтею 144 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану України. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження.
Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до СК України.
У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Суд зауважує, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою, зокрема, фактів народження фізичної особи та її походження. Свідоцтво про народження є основним документом, що засвідчує особу дитини до отримання паспорта громадянина України. Від наявності в дитини такого документа залежить виникнення у неї та реалізація особистих немайнових та майнових прав.
Відповідно до статті 22 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Аналогічно регламентовано зазначене питання у пункті 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила реєстрації актів цивільного стану), відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до ст.ст.2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасовано будь яке додаткове засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого договору.
Під дійсністю документів у згаданих договорах передбачається наступне: документи, складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої договірної сторони без будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, засвідчених відповідним органом. Документи, що на території однієї з договірних сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж і на території другої договірної сторони.
Так, ст.15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою ВР № 3941-XII від 04.02.94 під назвою «Визнання документів» вказує, що документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.
Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 року № 107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, свідоцтво про народження 07.11.2025 року Різник Соломії видане Відділом реєстрації актів цивільного стану м.Варшави Мазовецького воєводства Республіка Польща, актовий запис № 1465011/00/АU/2025/014830 від 12.11.2025 року, номер свідоцтва про народження НОМЕР_5 /OZ/1/AН НОМЕР_6 , є дійсним на території України і не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/2 від 18.10.2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів: медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров'я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236; медичне свідоцтво про народження(форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; медичний документ, виданий компетентним суб'єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження.
У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 ЦПК України).
У справі склалася така правова ситуація, за якої батьки дитини - громадяни України позбавлені юридичної можливості засвідчити в Україні факт народження дитини, тобто зареєструвати такий факт в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та отримати свідоцтво про народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану в позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від них. У заявників відсутній медичний документ, виданий компетентним суб'єктом іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, а також витяг із свідоцтва про народження не містить повних даних про батьків дитини, які є обов'язковими для проведення такої реєстрації компетентними органами України.
Тобто, особисті немайнові та майнові права малолітньої ОСОБА_3 перебувають у стані правової невизначеності, а отже, потребують гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
15 вересня 2021 року Верховний Суд розглянув справу № 367/2656/20 (провадження № 61-16174св20), в якій суди відмовили у відкритті провадження з тих підстав, що процесуальний закон не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Верховний Суд передав справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зазначивши, що невизначеність норм процесуального закону не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь який юридичний спір.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23 (провадження № 61-9113св23).
Зважаючи на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт, про встановлення якого просить заявники, знайшов своє підтвердження під час судового розгляду.
Згідно з абз.2 п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Відповідно до ст.18 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту народження дитини, тому що в іншому порядку встановлення цього факту є неможливим, заявники отримають можливість здійснити реєстрацію дитини та отримати свідоцтво про її народження, виданого державним органом України.
Керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст.12, 81, 315, 317, 354, 355 ЦПК України, суд, -
заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити.
Встановити факт народження громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Варшава, Республіка Польща, у батьків: мати ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), громадянство Україна, батько ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), громадянство Україна.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Заінтересована особа: Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.Зелена,77, код ЄДРПОУ 33286481.
Повний текст судового рішення складено - 28 січня 2026 року.
Суддя Грицко Р.Р.