28 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1033/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025
у справі за позовом Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амікум Плюс"
про стягнення 9 816,97 грн,
Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, скаржник) 21.01.2026 засобами поштового зв'язку звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2025 та постанову Північного апеляційний господарський суду 23.12.2025 у справі № 910/1033/25 скасувати повністю, скасувати та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Також 21.01.2026, засобами поштового зв'язку, Департамент звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2025 та постанову Північного апеляційний господарський суду 23.12.2025 у справі № 910/1033/25 (паперовий примірник касаційної скарги надійшов до суду 23.01.2026).
Подані касаційні скарги є аналогічними за змістом та вимогами, тому Суд вирішив розглядати їх, як одну касаційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Амікум Плюс" 23.01.2026 направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд касаційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2025 та постанову Північного апеляційний господарський суду 23.12.2025 без змін.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028 грн.
Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. Предметом позову є вимога про стягнення 816,97 грн штрафних санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 21.05.2024 № 42 в частині своєчасного передання товару. Отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Натомість, подана касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань та виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Разом з тим наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, натомість доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу.
Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому у рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
В аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов'язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.202 та постанову Північного апеляційний господарський суду 23.12.2025 у справі № 910/1033/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.202 та постанову Північного апеляційний господарський суду 23.12.2025 у справі № 910/1033/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова