Постанова від 13.01.2026 по справі 924/879/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року

м. Київ

cправа № 924/879/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі

за позовом заступника керівника Кам'янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Китайгородської сільської ради

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Форк",

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_2 ,

4) ОСОБА_3 ,

про витребування земельних ділянок, скасування державної реєстрації права приватної власності, скасування державної реєстрації права оренди, скасування державної реєстрації земельних ділянок.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Колодяжна А. В. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" - Сергійчук Ю. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2023 року Керівник Кам'янець-Подільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Китайгородської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Сільрада) звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (далі - відповідач-1 та/або ТОВ Зарус-Інвест") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм" (далі - відповідач-2 та/або ТОВ "Еко-Агро-Ритм") про:

витребування в комунальну власність Сільради земельної ділянки, в якої був кадастровий номер 6822484100:02:003:0325, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20843-СГ;

витребування в комунальну власність Сільради земельної ділянки, в якої був кадастровий номер 6822484100:02:003:0327, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20832-СГ;

скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Зарус-Інвест" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0672, площею 25,6 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2731700268224, номер запису про право власності: 50204723, з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Зарус-Інвест" (код ЄДРПОУ 41108081) на вказану земельну ділянку; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0671, площею 2,3768 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2731708368224, номер запису про інше речове право: 50204958, з одночасним припиненням права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на вказану земельну ділянку; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0672, площею 25,6 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської (раніше - Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2731700268224, номер запису про інше речове право: 50204762, з одночасним припиненням права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на вказану земельну ділянку; скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0671, площею 2,3768 га, із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки речових прав та їх обтяжень; скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0672, площею 25,6232 га, із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки речових прав та їх обтяжень.

1.2. На обґрунтування позовних вимог Прокурором зазначено, що рішеннями Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.04.2021 у справі № 676/7428/19 та від 14.12.2021 у справі № 676/7423/19 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20843-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0325), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області та наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20832-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0327), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Також витребувано вказані земельні ділянки у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Постановою Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 676/7428/19 скасовано рішення попередніх інстанцій в частині скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельних ділянок у зв'язку з віднесенням таких вимог до юрисдикції господарського суду.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26.05.2022 у справі № 676/7423/19 рішення суду першої інстанції скасовано в частині позовних вимог прокурора про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" земельної ділянки, скасування її державної реєстрації, реєстрації права власності та оренди з огляду на підвідомчість таких вимог господарському суду.

Прокурор вказує, що рішеннями у справах № 676/7428/19 та № 676/7423/19 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно повторно скористались правом на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто такі земельні ділянки вибули поза волею власника цих земельних ділянок - держави.

Зауважує, що спірні земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили на підставі договорів купівлі-продажу від 25.10.2017 ТОВ "Форк", яке об'єднало такі земельні ділянки із іншими та сформувало земельну ділянку площею 56 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526.

В подальшому, ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2018, номер 775, відчужило земельну ділянку з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0526 ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), номер запису про право власності 25179470. Після чого ОСОБА_3 на підставі акта приймання-передачі майна від 13.03.2018 вніс земельну ділянку із кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест", яке 17.03.2018 зареєструвало право власності на неї (номер запису про право власності 25293453). Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 на підставі договору оренди землі від 31.01.2022 була передана в оренду ТОВ "Еко-Агро-Ритм". Потім земельну ділянку із кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0623, площею 28 га та 6822484100:02:003:0624, площею 28 га.

24.08.2022 державним реєстратором зареєстровано право власності за ТОВ "Зарус-Інвест" на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0623 та 6822484100:02:003:0624.

Надалі здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0623 та утворено земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 площею 25,6232 га та 6822484100:02:003:0671 площею 2,3768.

Як на правове обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на норми статей 182, 317, 387, пункту 3 частини першої статті 388, статті 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обставини, встановленні у рішеннях суду у справах № 676/7428/19, № 676/7423/19, статей 79, 80, 125, 126, пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 2 частини першої, частин третьої - четвертої статті 14, частин другої, четвертої статті 18, частин першої, третьої статті 26, пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", абзацу 2 частини десятої 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про прокуратуру" а також висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, від 31.01.2023 у справі № 924/504/20.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, Хмельницьким апеляційним судом у справі № 676/7423/19 встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20832-СГ затверджено документацію з землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер: 6822484100:02:003:0327, та передано у власність для ведення особистого селянського господарства. 22.10.2017 на підставі зазначеного наказу зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.10.2017 № 3981 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та 25.10.2017 та зареєстровано за ТОВ "Форк".

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області шляхом об'єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0327, утворено земельну ділянку з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0526, площею 56 га, яке здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок від 31.10.2017, розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут землеустрою "Право на землю", за заявою представника ТОВ "Форк".

ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2018, серія та номер 775, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н. Ф., відчужило земельну ділянку з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0526, площею 56 га, ОСОБА_3 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.03.2018, індексний номер: 40046834, номер запису про право власності 25179470, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1401777068224).

ОСОБА_3 на підставі акта приймання-передачі майна від 13.03.2018 вніс до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест" земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526, площею 56 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Панасюк Н. К. від 17.03.2018, індексний номер 40166767, номер запису про право власності 25293453.

За результатами розгляду спору у справі № 676/7423/19 Кам'янець-Подільським міськрайонним судом визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20832-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,00 га, кадастровий номер: 6822484100:02:003:0327, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, позаяк земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0327, площею 2 га, вибула з власності держави поза волею її власника - держави.

У справі № 676/7428/19 встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 19.08.2017 № 10-15470/15-17-сг було надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3221488000:02:004:0218) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Тростинсько-Новоселицької сільської ради Васильківського району Київської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20843-СГ затверджено документи з землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0325) та передано у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу 22.10.2017 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки 25.10.2017, реєстраційний номер 3977, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н. Ф., вказана земельна ділянка відчужена ОСОБА_2 ТОВ "Форк", за яким право власності зареєстровано 26.10.2017.

За заявою уповноваженого представника ТОВ "Форк" шляхом об'єднання земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822484100:02:003:0325, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 площею 56 га. 08.11.2017 реєстратором Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Староконстянтинівськогго району Хмельницької області ОСОБА_4 право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "Форк".

07.03.2018 на підставі договору купівлі-продажу право власності на земельну ділянку 6822484100:02:003:0526 площею 56 га за ТОВ "Форк" припинено та зареєстровано за ОСОБА_3

17.03.2018 земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 площею 56 га ОСОБА_3 передано до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест".

21.03.2018 ТОВ "Зарус-Інвест" земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526 площею 56 га передано в оренду ТОВ "Еко-Агро-Ритм" строком на 7 років.

За результатами розгляду спору у справі № 676/7428/19 Кам'янець-Подільським міськрайонним судом визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20843-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0325) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської (Китайгородської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, позаяк земельна ділянка з кадастровим номером 6822484100:02:003:0325 вибула з державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 04.08.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0325 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства вбачається таке: 22.10.2017 внесено запис про державну реєстрацію права власності земельної ділянки за ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20843-СГ; 25.10.2017 внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2017; 07.11.2017 об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку з об'єднанням об'єктів нерухомого майна.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 04.08.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0327 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства вбачається таке: 22.10.2017 внесено запис про державну реєстрацію права власності земельної ділянки за ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 № 22-20832-СГ; 25.10.2017 внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2017; 07.11.2017 об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку з об'єднанням об'єктів нерухомого майна.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, викладеної у листі від 01.08.2023, земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0327 та 6822484100:02:003:0325 увійшли до земельної ділянки 6822484100:02:003:0526, яку поділено на дві земельні ділянки 6822484100:02:003:0624 та 6822484100:02:003:0623. В свою чергу, земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0623 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 та 6822484100:02:003:0671.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у листі від 10.08.2023 повідомило Прокурора, що проекція земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0325, згідно даних геоінформаційної системи, відображає її розташування в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0672. Також проекція земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0327, згідно даних геоінформаційної системи, відображає її розташування в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:071.

Позивач у листі від 07.08.2023 звернувся до Прокурора з проханням вжити заходів представницького характеру на захист інтересів держави та повернення у комунальну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

З вищевикладеного, Прокурор звернувся з даним позовом до суду.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 у справі № 924/879/23 (суддя Музика М. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 ( Філіпова Т. Л. головуючий, судді: Маціщук А. В., Василишин А. Р.) позов задоволено.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на встановлені судом обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірних земельних ділянок, суд дійшов висновку, що вимоги Прокурора про їх витребування від кінцевих набувачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Місцевий господарський суд також зробив висновок про обґрунтованість вимог про скасування реєстрації права власності ТОВ "Зарус-Інвест" на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0671 та 6822484100:02:003:0672, скасування реєстрації права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0671 та 6822484100:02:003:0672 та скасування реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0671 та 6822484100:02:003:0672 у Державному земельному кадастрі

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 924/879/23, ТОВ "Зарус-Інвест" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №924/879/23, якими задоволено позовні вимоги Прокурора про:

скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрації права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" (код 44630559) на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0671, площею 2,3768 та, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2731708368224. номер запису про інше речове право: 50204958. з одночасним припиненням права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" (код 44630559) на вказану земельну ділянку;

скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" (код 44630559) на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0672, площею 25,6 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2731700268224. номер запису про інше речове право: 50204762. з одночасним припиненням права оренди ТОВ "Еко-Агро-Ритм" (код 44630559) на вказану земельну ділянку;

скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0671, площею 2,3768 га, із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки речових прав та їх обтяжень;

скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 6822484100:02:003:0672, площею 25,6232 га, із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно га Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки речових прав та їх обтяжень та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а також стягнути з позивача на користь скаржника судові витрати.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц та від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, а також Верховним Судом у постановах від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 16.04.2024 у справі №915/200/21.

4.4. 01.07.2024 заявник касаційної скарги подав додаткові пояснення до касаційної скарги в яких навів доповнення до касаційної скарги.

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до приписів частини першої статті 298 цього Кодексу особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин доповнення до касаційної скарги у виді додаткових пояснень, які подані після закінчення строку на касаційне оскарження залишаються без розгляду та не враховуються судом.

4.5. Прокурор у поясненнях від 16.08.2024 просив, зокрема, касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

4.6. Прокурор також надав на адресу суду клопотання в якому просив справу № 924/879/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення ефективного способу захисту прав власників земель у подібних правовідносинах, зокрема, у разі, коли земельна ділянка, яка є предметом позову, включає як землі, що належать позивачу, так і землі, що належать відповідачу, а рішення суду про витребування земельної ділянки, державна реєстрація якої скасована, не може бути виконано.

4.7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2024, зупинено касаційне провадження за скаргою ТОВ "Зарус-Інвест" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 924/879/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №911/906/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого перегляду.

4.8. 11.11.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено текст постанови Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, у зв'язку з чим ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2025 поновлено касаційне провадження у справі № 924/879/23 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 13.01.2026.

4.9. 16.12.2025 на адресу Суду надійшла заява скаржника про припинення представництва.

4.10. 12.01.2025 на адресу Суду надійшли письмові пояснення, з урахуванням правової позиції сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/906/23.

4.11. ТОВ "Зарус - Інвест" також 12.01.2025 надало на адресу письмові пояснення в яких зазначило, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 236 ГПК України, а тому не є законним та обґрунтованими та, як наслідок, підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.2. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

За нормами статей 321, 328 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15 та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов'язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв'язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками. Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є неодмінним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

Наведені висновки зроблені з урахуванням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV), відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.

Колегія суддів бере до уваги послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що у разі пред'явлення позову про витребування інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем. Водночас, за обставинами цієї справи № 924/879/23, вказані правові позиції є частково незастосовними до правовідносин, що встановлені судами у цій справі, оскільки сформульовані за обставин, коли предметом позовної вимоги про витребування були об'єкти речових прав, які існували на момент вирішення такого спору судом. Позовні вимоги фактично стосувалися витребування того самого майна, що і вибуло з володіння власника, й таке витребування мало наслідком повернення усього первісного об'єкта у володіння власника з проведенням відповідної державної реєстрації речового права на підставі судового рішення (що набрало законної сили), що відновлювало обсяг речових прав на спірне майно до стану, який існував до порушення. У такому разі право власності позивачів підлягало захисту шляхом відновлення їх фактичного володіння цим майном внаслідок реєстрації їхніх речових прав на об'єкти, що були предметом позовів та були протиправно зареєстровані безпосередньо за відповідачами.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 та послідовно застосовані Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.12.2025 у справі № 924/880/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

Натомість у справі № 924/879/23, що переглядається, предметом позову є витребування земельних ділянок, які є відмінними від іншого нерухомого майна.

З огляду на це колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Основною ознакою об'єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість бути вільно відчуженим або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є нерозривно пов'язаними з фізичною чи юридичною особою.

Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Правилами частини першої статті 79 ЗК України врегульовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом правил частин першої - четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки відбувається шляхом визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною тринадцятою згаданої статті земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Тож Верховний Суд враховує, що у земельної ділянки подвійний правовий режим: з одного боку, вона є частиною земної поверхні, а з іншого - відомості в державному реєстрі є необхідними для того, щоб земельна ділянка стала оборотоздатною.

Відповідно, залишаючись незмінно певною частиною земної поверхні, спірні земельні ділянки припинили своє існування в розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки безпосередньо на них вже не зареєстровано будь-які речові права (у т.ч. і за відповідачем-1) у відповідному державному реєстрі. До того ж, відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже закрито, як закрито і Поземельну книгу на спірні земельні ділянки, що існували до їх об'єднання з іншими ділянками.

Так, у цій справі № 924/879/23 спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що у 2017 році на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у приватну власність громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у порядку безоплатної приватизації протиправно відведено земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі вказані земельні ділянки первісні набувачі ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) відчужили на користь товариства, за заявою якого про об'єднання цих ділянок із іншими належними йому суміжними земельними ділянками зареєстровано новий об'єкт речових прав - іншу земельну ділянку площею 56 га, яка, у подальшому була відчужена громадянину ОСОБА_3 , яку останній передав до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест", яке поділило її на дві земельні ділянки по 28 га кожна з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0623 та 6822484100:02:003:0624, які у свою чергу знову поділено. Зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0623 поділено на дві земельні ділянки та утворено земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 площею 25,6232 га та 6822484100:02:003:0671 площею 2,3768, що існують і зараз та перебувають в оренді відповідача-2, проте включають в себе також і незаконно відчужені з державної власності спірні ділянки землі.

Як наслідок, первісні земельні ділянки, залишаючись незмінними як частина земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, припинили своє існування як окремий об'єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки їх державну реєстрацію скасовано із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та із закриттям Поземельної книги на ці ділянки.

Стверджуючи про неможливість витребування первісних земельних ділянок шляхом реєстрації права державної власності на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через те, що в Державному земельному кадастрі немає відомостей про ці земельні ділянки, що прямо зазначено у пункті 3 частини четвертої статті 20 Закону № 1952-IV, Прокурор, крім вимог про їх витребування, додатково пред'явив позовні вимоги про припинення речових прав останнього набувача та орендаря новоутворених (об'єднаних/поділених) земельних ділянок, а також про скасування їх державної реєстрації. Можливість пред'явлення таких вимог безпосередньо визначена частиною десятою статті 24 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 та Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2025 у справі № 924/880/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

Тож особливістю спору у цій справі № 924/879/23 є те, що спірні земельні ділянки, які існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України як частина земної поверхні, а й у розумінні статті 79-1 ЗК України як окремий об'єкт цивільних прав, за заявою спочатку ТОВ "Форк", а потім ТОВ "Зарус-Інвест" були об'єднані з іншими земельними ділянками та фізично включені у штучно створену нову земельну ділянку площею 56 га з присвоєнням новоствореній ділянці також і нового кадастрового номера 6822484100:02:003:0325, а у кінцевому результаті утворено, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 площею 25,6232 га та 6822484100:02:003:0671 площею 2,3768, що призвело до того, що спірні ділянки, залишаючись тією ж частиною земної поверхні, перестали бути окремим об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України.

Відтак у цій справі предмет спору (внаслідок незаконних дій володільців) зазнав змін і став частиною нового об'єкта речових прав, що включає, поряд із належним позивачу майном, також й інше майно, законність набуття якого Прокурор не оспорює. Така обставина, як об'єднання спірних земельних ділянок з іншими та їх штучний поділ, спричинила абсолютну неможливість їх витребування з огляду на те, що таке судове рішення (про витребування) вже не може бути підставою для державної реєстрації права власності позивача на спірні земельні ділянки, оскільки такі ділянки як окремий об'єкт цивільного права нині не існують, їх кадастрові номери скасовано, а відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закриті, як і закрита Поземельна книга на спірні земельні ділянки, що існували до об'єднання.

Тобто спірні земельні ділянки - це та сама частина земної поверхні, що й була до об'єднання, проте відомості про них в державному реєстрі (що є їх характеристикою та є істотними для справи) вже відрізняються, що унеможливлює їх витребування.

У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України власник має можливість витребувати земельні ділянки, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Натомість, звертаючись до суду із позовом у цій справі, Прокурор посилався на те, що вже звертався до суду з позовами про, серед іншого, витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння ТОВ "Зарус-Інвест" на користь держави, а саме у справах № 676/7428/19, № 676/7423/19, проте Верховний Суд (постанова від 12.06.2023 у справі № 676/7428/19) закрив провадження в частині цієї позовної вимоги з огляду на віднесення справи до господарської юрисдикції. У свою чергу Хмельницький апеляційний суд (постанова від 26.05.2022 у справі № 676/7423/19) також скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Прокурора про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" земельної ділянки, скасування її державної реєстрації, реєстрації права власності та оренди з огляду на підвідомчість таких вимог господарському суду.

В такий спосіб судами попередніх інстанцій встановлено, що у судових рішеннях, ухвалених у справах № 676/7428/19, № 676/7423/19 підтверджено факт вибуття спірних земельних ділянок з володіння власника (держави) поза її волею.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та згідно з рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Вказаний принцип тісно пов'язаний з приписами частини четвертої статті 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

В такий спосіб судові рішення, ухвалені у справах № 676/7428/19, № 676/7423/19 не можуть бути поставлені під сумнів, прийняті рішення не можуть йому суперечити, а обставини, встановлені у вказаних рішеннях, не потребують доказування.

За таких обставин Прокурор у позові у цій справі № 924/879/23 просить припинити право власності ТОВ "Зарус-Інвест" на новоутворені земельні ділянки та скасувати їх державну реєстрацію, витребувати спірні земельні ділянки в координатах, межах та конфігурації, в яких вони були передані безоплатно фізичним особам ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та у подальшому відчужені ТОВ "Форк".

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.

За пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 18 цього ж Закону державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а статтею 16 визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій (навіть тій самій) земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права обов'язковою умовою є наявність характеристик такого об'єкта, зокрема й її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі йдеться про ті самі частини земної поверхні та про ті самі ділянки у контексті статті 79 ЗК України, втім після їх об'єднання з іншими земельними ділянками в певних їх характеристиках відбулися зміни, що не може бути не враховано. Втрата спірними земельними ділянками такої характеристики, як кадастровий номер і відповідна реєстрація, є істотною обставиною, що унеможливлює виконання попередніх судових рішень про витребування цієї ділянки.

Тож у ситуації, яка склалася у цій справі № 924/879/23, повернення земельної ділянки у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбудеться з огляду на те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0327 та 6822484100:02:003:0325 втратили статус об'єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не буде достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за ТОВ "Зарус-Інвест" вже зареєстровано право на новоутворені (фактично інші) земельні ділянки. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема, у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об'єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, у розумінні наведених правил, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав, законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов'язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 686/19656/19, від 03.05.2022 у справі № 199/1136/20, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.

Крім того, об'єднання спірних ділянок з іншими ділянками не може бути перешкодою для застосування такого способу захисту, як віндикаційний позов, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23.

Втім реалізація такого способу захисту за всіма обставинами цієї справи № 924/879/23 є неможливою через створені (зокрема і відповідачем-1) фактичні та юридичні перешкоди, які спричинили те, що спірні земельні ділянки як об'єкт цивільних прав припинили існування, а тому виконати подібне судове рішення та досягти мети правосуддя у цій справі буде неможливо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 підтримала власні правові висновки, викладені у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої є відомими, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою, проте водночас зазначила, що у справі, яка переглядається, врахуванню підлягають також і її особливі фактичні обставини, які полягають у тому, що ті частини новоствореної ділянки, які підлягають витребуванню, до їх об'єднання з іншими ділянками існували як окремі об'єкти цивільних прав, відомості про їх кадастрові номери, площі, координати, межі та конфігурації є в архівному шарі Державного земельного кадастру.

З огляду на наведене реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності ТОВ "Зарус-Інвест" на новоутворені земельні ділянки, які набуті ним з істотними вадами, оскільки складаються як із ділянок, на які відповідач-1 має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за ним права власності на ці ділянки цілком. Та обставина, що новостворені земельні ділянки як окремий об'єкт цивільних прав не можуть правомірно належати ТОВ "Зарус-Інвест", має наслідком скасування її державної реєстрації.

Відтак обрані Прокурором способи захисту прав територіальної громади в особі Сільради за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору.

Таке рішення не впливатиме на права ТОВ "Зарус-Інвест" на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об'єднання, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим відповідачем-1.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 17.12.2025 у справі № 924/880/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

Крім цього судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі та до розгляду якої Суд зупиняв касаційне провадження у справі № 924/879/23, Велика Палата Верховного Суду прийшла до наступних висновків:

"7. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для спірних правовідносин та конкретних обставин цієї справи правомірному та ефективному способу захисту відповідають вимоги позову про припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок у координатах, межах та конфігурації, що були передані попереднім власникам, оскільки саме лише судове рішення про витребування таких земельних ділянок, які як окремі об'єкти цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України припинили своє існування, не буде підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на ці ділянки, адже їх кадастровий номер скасований, а відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий.

8. Реалізація позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок, яка є основною у спірних правовідносинах, є можливою винятково за умови одночасного застосування такого способу захисту, як припинення права власності відповідача на новостворену земельну ділянку, яка набута ним з істотними вадами (дефектами), оскільки складається як із ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цю (новостворену) ділянку цілком. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об'єкт цивільних прав не може правомірно належати відповідачу, має наслідком також скасування її державної реєстрації.

9. Водночас витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали йому до такого протиправного об'єднання. Припинення права власності відповідача на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та прав на неї не позбавляє відповідача можливості зареєструвати нову земельну ділянку, щодо якої немає спору, тобто ділянку за винятком спірних ділянок.

139. Отже, правомірними та ефективними способами захисту прав позивача, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав Товариства на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.

140. Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій. Водночас здійснення таких дій можливе винятково у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а також якщо з формально юридичних міркувань такий об'єкт цивільних прав на час вирішення спору зберігся. Втім у справі, що переглядається, об'єкти, які є предметом позовної вимоги про витребування, формально юридично припинили своє існування і на них не зареєстровані речові права за ТОВ "Нива Фарм".

141. З огляду на те, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, то для виконання рішення про витребування спірних земельних ділянок потрібно також вирішити питання про припинення речового права на об'єднану земельну ділянку та про скасування її державної реєстрації.

142. Іншими словами, лише задоволення позовної вимоги про витребування спірної частини земельної ділянки неможливе у зв'язку з її сформованістю з іншими земельними ділянками як єдиного об'єкта цивільних прав. У такому разі віндикація може бути застосованою винятково одночасно з позовом про припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та зобов'язання скасувати її державну реєстрацію, супроводжувати його в одному позові, але аж ніяк не заміняти собою цей позов чи передувати йому.

143. З урахуванням особливостей фактичних обставин справи, що переглядається, задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування спірних земельних ділянок у межах та конфігурації, визначених у наказах ГУ Держгеокадастру, не приведе до повного відновлення порушеного права законного власника цих ділянок, який не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на конкретно визначене майно, а отже, не приведе до ефективного вирішення спору.

144. Заявлені прокурором вимоги про припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку та про зобов'язання скасувати її державну реєстрацію нерозривно пов'язані з вимогою про витребування спірних земельних ділянок у межах, координатах та конфігурації до їх об'єднання.

145. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у спірних правовідносинах за жодних умов такі згадані способи захисту, як припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо як самостійні способи, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні реалізації віндикації як основного способу відновлення порушеного права.

146.У такому висновку Велика Палата Верховного Суду враховує й те, що для виконання судового рішення потрібно буде внести відомості до Державного земельного кадастру про межі витребуваних земельних ділянок та здійснити державну реєстрацію цих фактично новостворених ділянок [оскільки присвоєння земельній ділянці скасованого кадастрового номера законодавством не встановлено], яка можлива лише за заявою власника ділянки. Тому у випадку, коли земельна ділянка включає як землі, які належать неволодіючому власнику, так і землі, що належать новому володільцю, ефективний спосіб захисту має усувати перешкоди позивачу в поновленні права володіння первісною земельною ділянкою шляхом припинення речових прав на новостворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок. Це дозволить поновити права неволодіючого власника спірних земельних ділянок, наскільки це можливо, не створюючи стан невизначеності у відносинах між сторонами спору, не вимагаючи від них надалі вчинення дій для вичерпання конфлікту та не породжуючи подальших судових спорів.

147. З огляду на зазначене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі, а саме те, що спірні земельні ділянки як об'єкти цивільного права припинені, відповідні кадастрові номери скасовано, реєстраційні розділи закрито, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позов прокурора в інтересах міської ради, оскільки саме одночасне задоволення всіх заявлених вимог приведе до правомірного та ефективного захисту порушених прав і законних інтересів власника зазначеного нерухомого майна - територіальної громади.

148. Тож Велика Палата Верховного Суду підсумовує, що вибраний прокурором спосіб захисту визначений законом та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

167. Після ухвалення такого судового рішення на стадії його виконання і позивач, і відповідач будуть змушені вживати дії, пов'язані з формуванням земельних ділянок [виготовлення технічної документації з визначення площі, меж земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру], на які вони справді мають обґрунтовані права: позивач - на спірні земельні ділянки, а відповідач - на решту земельної ділянки, щодо якої немає спору. Тільки після завершення процесу формування земельних ділянок, заключним етапом якої є їх державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, вони стануть повноцінними об'єктами цивільних прав.

168. Тож іншого правового механізму вирішення ситуації, яка склалася у цій справі, крім як задовольнити не лише основну вимогу про витребування спірних земельних ділянок, а й допоміжні вимоги про припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, - немає. Велика Палата Верховного Суду повторює, що у спірних правовідносинах такі способи захисту порушених прав, як припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо від витребування, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні виконання віндикації як основного способу відновлення порушеного права

283. Земельна ділянка, яка була об'єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об'єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий.

284. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику.

285. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об'єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об'єкти цивільних прав припинили своє існування.

286. Витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали відповідачу до такого об'єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені усі додаткові витрати, пов'язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у Державному земельному кадастрі у зв'язку з припиненням його права на новостворену (об'єднану) ділянку.".

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які в силу вимог частини четвертої статті 236 ГПК України є обов'язковими для врахування колегією суддів, Верховний Суд зазначає про обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, та додатково зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні правила не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього правила Конвенції (рішення від 16.02.2017 у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13.12.2007 у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12.11.2013 у справі "Пирантієне проти Литви" (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31.05.2016 у справі "Вукушич проти Хорватії" (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).

Відповідно до практики ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить приписам статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12.06.2018 у справі "Бейнарович та інші проти Литви" (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, на яку звертає увагу Скаржник.

З огляду на обставини цієї справи № 924/879/23 судовими рішеннями у справах № 676/7428/19 та № 676/7423/19, встановлено, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Ці обставини є преюдиційно встановленими.

Можливість віндикації майна визначена статями 387, 388 ЦК України, а можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речового права на неї - ЗК України та Законом України "Про Державний земельний кадастр". Тобто таке втручання має нормативну основу в національному законодавстві. Зазначені правила є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Задоволення позову в цій справі має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права територіальної громади мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення територіальній громаді земельних ділянок, незаконно відчужених, зокрема, відповідачу-1, переслідує легітимну мету контролю за розпорядженням майна відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлюється також і статусом земельних ділянок - належністю їх до земель сільськогосподарського призначення.

Такий захід втручання є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність. Аналогічні висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також врахувала, що, крім витребування спірних земельних ділянок, критерію пропорційності відповідає й припинення права власності особи на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, оскільки ця новоутворена (об'єднана) земельна ділянка набута відповідачем з істотними вадами, бо складається як із ділянок, на які має право відповідач, так і тих, на які він права не має, що виключає можливість збереження за особою права власності на цю об'єднану ділянку загалом.

До того ж чинне законодавство не дозволяє відновлювати з архівного шару Державного земельного кадастру попередні кадастрові номери, а тому сторони у справі в будь-якому разі будуть змушені звертатися до уповноважених органів та у законний спосіб створювати нові об'єкти речових прав.

У відповідному контексті Велика Палата Верховного Суду наголосила, що припинення права власності товариства на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації не позбавить останнього можливості зареєструвати нову земельну ділянку, щодо якої немає спору, тобто ділянку за виключенням спірних ділянок, у координатах, межах та конфігурації, що були передані особам та надалі відчужені ними на користь особи.

Враховуючи встановлені у справі обставини, зважаючи на доводи касаційної скарги, зокрема неоскарження відповідачем-1 судових рішень в частині витребування земельних ділянок, колегія суддів наголошує, що спірними є лише земельні ділянки площею 2 га кожна, у той час як щодо іншої частини спір у справі відсутній. Тобто оскаржувані у справі судові рішення не впливатимуть на права скаржника на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об'єднання, та на формування на основі цих ділянок нових ділянок, а тому права на них можуть бути зареєстровані у Державному земельному кадастрі за цим відповідачем.

Отже, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду колегія суддів враховує, що припинення права власності ТОВ "Зарус-Інвест" на новоутворені (об'єднані/поділені) земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації відповідає критерію пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки такі земельні ділянки набуті з істотними вадами як єдиний кадастровий об'єкт, що складається як із земель, на які відповідач має правомірний титул, так і зі спірних земельних ділянок площею 2 га кожна, які вибула з публічної власності поза волею власника, що виключає можливість збереження за відповідачем права власності на цей об'єкт загалом.

Водночас припинення права власності ТОВ "Зарус-Інвест" та скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0671 та 6822484100:02:003:0672, які не є заходом відповідальності та не тотожне позбавленню відповідачів можливості реалізувати свої правомірні майнові інтереси щодо іншої частини земельного масиву, законність набуття якої у межах цієї справи не оспорюється.

В такий спосіб судове рішення у цій справі не створює перешкод для звернення скаржника до уповноважених органів з метою формування та державної реєстрації у законний спосіб нового об'єкта речових прав - земельної ділянки за виключенням спірної площі 4 га, у координатах, межах та конфігурації земель, щодо яких вони зберігають правомірний титул. Такий підхід забезпечує справедливий баланс між публічними та приватними інтересами і виключає покладення на відповідачів надмірного індивідуального тягаря.

Крім того, стосовно принципу пропорційності було зауважено, що у разі витребування нерухомого майна від набувача на користь законного власника законодавство України надає такому набувачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Відповідно до приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Частиною першою статті 661 ЦК України визначено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Тож останній набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до попереднього незаконного набувача, в якого придбав спірне нерухоме майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, а також має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів відповідно до змісту статті 390 ЦК України.

У постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 вказала про необхідність при оцінці пропорційності втручання, врахування поведінки товариства щодо об'єднання спірних земельних ділянок з іншими належними йому ділянками.

За встановлених судами обставинами вбачається, що поділ земельної ділянки було реалізовано скаржником після ухвалення рішень у справах № 676/7428/19 та № 676/7423/19.

Суд враховує, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Так згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв'язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України). Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею приписів частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо прав інших осіб на нерухоме майно, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

У даному контексті Суд ураховує, що на момент внесення спірних земельних ділянок за актом приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Зарус-Інвест" та державної реєстрації за ним права власності, відповідні ділянки вже змінили конфігурацію та були об'єднана з іншими землями. За таких обставин сам характер і послідовність вчинених дій із формування/переформування об'єкта нерухомості об'єктивно вимагали від ТОВ "Зарус-Інвест" підвищеної обачності, з'ясування підстав набуття права попередніми суб'єктами, зміни конфігурації, а також наявності/відсутності спорів і ризиків щодо витребування майна.

При цьому за встановлених судами обставин можна дійти висновку, що дії ТОВ "Зарус-Інвест", вчинені після ухвалення рішень у справах № 676/7428/19 та від 14.12.2021 у справі № 676/7423/19, зокрема щодо неодноразового поділу ділянок, мають ознаки вчинення з метою ускладнення (унеможливлення) реалізації власником способу захисту у вигляді витребування майна. Такий висновок є спроможним з огляду на брак інших об'єктивних підстав для вчинення цих дій, оскільки відповідач-1 не мав перешкод у користуванні земельними ділянками до їх об'єднання/поділу.

У такий спосіб саме лише посилання скаржника на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може бути достатнім для висновку про його добросовісність, оскільки саме по собі не підтверджує вчинення ним дій, спрямованих на перевірку правомірності набуття та усунення об'єктивних сумнівів щодо правового статусу спірної земельної ділянки. За відсутності належної перевірки підстав набуття, з урахуванням установлених судами обставин, а також подальшої поведінки самого товариства, пов'язаної з переформуванням земельної ділянки, зокрема її поділом, сукупність наведеного виключає добросовісність набуття ТОВ "Зарус-Інвест" спірного майна та унеможливлює визнання його добросовісним набувачем.

Щодо застосування статей 76, 77 ГПК України при встановленні фактичних обставин щодо складу та меж спірних земельних ділянок Суд зазначає, що відповідно до статті 73 цього ж кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського Суду від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Положення статті 76 ГПК України визначають стандарти щодо належності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У статті 77 ГПК України передбачено вимоги щодо допустимості доказів. Відповідною нормою визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За доводами скаржника, обставини входження спірних земельних ділянок до складу інших земельних ділянок могла бути встановлена виключно за наслідками призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, чого, на його переконання, суди попередніх інстанцій не врахували. На підтвердження цієї позиції Скаржник посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц.

Втім Суд не погоджується з наведеними аргументами з огляду на таке.

У справі № 372/6016/13-ц, на яку посилається Скаржник, предметом спору було визнання недійсними рішення сільської ради щодо надання у власність земельних ділянок, які, за твердженням позивача, перебували у його власності, а також визнання недійсними державних актів на право власності на відповідні земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації з огляду на накладення (перетин) таких ділянок із земельними ділянками позивача.

За встановлених у тій справі обставин у матеріалах провадження містилися докази, які за своїм інформаційним змістом допускали формування протилежних висновків щодо наявності чи відсутності накладення земельних ділянок, а суди, оцінюючи їх, фактично поклали в основу своїх висновків окремі, взаємно суперечливі відомості, що й зумовило різні підходи до встановлення спірної обставини.

Саме з огляду на це Верховний Суд наголосив, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а за таких умов належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи.

За наслідками перегляду Верховний Суд також зазначив, що ухвалюючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернув, попри наявні у справі суперечливі докази, дійшов передчасних висновків про відсутність накладення (перетину) земельних ділянок, належних позивачу, та земельних ділянок переданих у власність осіб, без проведення земельно-технічної експертизи у цій справі.

Отже, сформульований у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц висновок щодо необхідності призначення земельно-технічної експертизи був зумовлений саме суперечливим характером доказової бази у тій справі, тобто наявністю доказів, зміст яких передбачав взаємовиключні висновки.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що аналізуючи обставину входження спірних земельних ділянок площею 2 га кожна до складу новоутворениз земельних ділянок з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0672 та 6822484100:02:003:0671, суди:

- дослідили зміст правочинів та реєстраційних дій, що стосуються спірних та новоутворених земельних ділянок. У межах такої оцінки суди встановили, що саме за результатами наведених трансформацій спірні земельні ділянка площею 2 га кожна увійшли до складу земельної ділянки 6822484100:02:003:0526 площею 56 га, яку згодом було поділено на дві земельні ділянки 6822484100:02:003:0624 та 6822484100:02:003:0623. В свою чергу, земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0623 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 та 6822484100:02:003:0671;

- дослідили узгодженість цього висновку із наявними у справі офіційними відомостями, та зазначили, що встановлені обставини кореспондують даним листа Головного управління Держгеокадастру, адресованого Прокурору, який містить інформацію про формування відповідних земельних ділянок та їх актуальні ідентифікаційні параметри, і при цьому не був спростований учасниками справи належними й допустимими доказами під час розгляду спору;

- врахували зміст вказаного листа Головного управління Держгеокадастру, з якого вбачається, що кінцевими володільцями спірних земельних ділянок на даний час є відповідач-1, який зареєстрований як їх власник, та відповідач-2, який використовує ділянки на умовах договору оренди.

У такий спосіб, висновок судів щодо входження земельних ділянок площею 2 га до складу земельної площею 56 га та у подальшому до новоутворених земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0672 та 6822484100:02:003:0671 ґрунтується на сукупній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи, зміст яких, за проведеною оцінкою судів, є взаємоузгодженим та не містить взаємовиключних відомостей, здатних поставити під сумнів установлені фактичні обставини.

Скаржник, оскаржуючи судові рішення, не конкретизує, які саме докази суди залишили поза увагою, не вказує на наявність у справі доказів з іншим (протилежним) інформаційним змістом та не обґрунтовує існування такої доказової суперечності, яка об'єктивно вимагала б призначення земельно-технічної експертизи як єдиного способу встановлення відповідної обставини.

Таким чином, доводи про те, що висновок судів сформовано на підставі неналежних та недопустимих доказів виключно з огляду на непризначення земельно-технічної експертизи, є необґрунтованими.

За таких обставин застосування судами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України під час встановлення фактичних обставин щодо складу та меж спірної земельної ділянки узгоджується з підходом, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц.

З урахуванням встановлених у справі обставин задоволення позову є повністю пропорційним втручанням у право власності Скаржника, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

На підставі викладеного Суд не встановив невідповідності заходу втручання у право власності Скаржника критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а також не встановила перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, щодо застосування статті 388 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

До того ж майнове право добросовісного набувача охороняється за допомогою встановлених статтями 390, 661 ЦК України механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна, тоді як первісний правомірний власник позбавлений можливості захистити своє майнове право в інший спосіб, аніж шляхом витребування належного йому майна.

Враховуючи вищевикладене у сукупності Суд зазначає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження під час касаційного провадження не знайшли свого підтвердження, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення у справі в оскаржуваній частині - залишенню в силі.

Щодо клопотання Прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зауважує, що оскільки правова проблема, порушена у клопотанні, вже була предметом розгляду у справі № 911/906/23 (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2025), вирішення цього питання у даній справі нівелює потребу у задоволенні такого клопотання у цій справі № 924/879/23.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Статтею 309 ГПК України врегульовано, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законе рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення у справі в оскаржуваній частині є законними, підлягають залишенню в силі, а касаційна скарга ТОВ "Зарус-Інвест" - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 924/879/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Могила С. К. на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ

Попередній документ

133629302

Наступний документ

133629304

Інформація про рішення:

№ рішення:	133629303
№ справи:	924/879/23
Дата рішення:	13.01.2026
Дата публікації:	29.01.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (13.01.2026)
Дата надходження:	16.05.2024
Предмет позову:	про витребування земельних ділянок, скасування державної реєстрації права приватної власності, скасування державної реєстрації права оренди, скасування державної реєстрації земельних ділянок

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

19.09.2023 11:00	Господарський суд Хмельницької області
10.10.2023 10:30	Господарський суд Хмельницької області
07.11.2023 11:00	Господарський суд Хмельницької області
17.11.2023 10:00	Господарський суд Хмельницької області
07.12.2023 14:30	Господарський суд Хмельницької області
14.03.2024 10:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
11.04.2024 14:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
22.04.2024 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
02.07.2024 11:30	Касаційний господарський суд
30.07.2024 10:45	Касаційний господарський суд
17.09.2024 11:15	Касаційний господарський суд
26.11.2024 10:30	Касаційний господарський суд
13.01.2026 10:00	Касаційний господарський суд