13 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 911/3323/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Папенко Р.С.,
відповідача-1: не з'явились,
відповідача-2: Канторіз А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Бориспільавтогаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025
та рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2025
у справі № 911/3323/24
за позовом Приватного підприємства "Бориспільавтогаз"
до:
1) Бориспільської міської ради;
2) Приватного підприємства "Автосервіс",
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
У грудні 2024 року Приватне підприємство «Бориспільавтогаз» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Бориспільської міської ради та Приватного підприємства «Автосервіс» про визнання недійсним договору б/н від 06.12.2021 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034, укладеного між Бориспільською міською радою та ПП «Автосервіс».
В обґрунтування позовних вимог ПП «Бориспільавтогаз» посилалось на обставини порушення відповідачами вимог п. 11.150 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» через укладення оспорюваного правочину, оскільки надана в оренду ПП «Автосервіс» земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства межує із земельною ділянкою ПП «Бориспільавтогаз», на якій збудовано автомобільну газозаправну станцію, що, в свою чергу, не забезпечує дотримання мінімальних відстаней від резервуару автомобільного газозаправного пункту до розміщеної на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 автомобільної стоянки - не менше 40 метрів, а отже, створює ризик техногенної катастрофи та, відповідно, може призвести до припинення господарської діяльності ПП «Бориспільавтогаз».
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2025 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що ПП «Бориспільавтогаз» здійснює діяльність з роздрібної та оптової торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом тощо.
Між Бориспільською міською радою (орендодавцем) та ПП «Бориспільавтогаз» (орендарем) 15.11.2005 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надав в оренду строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:07:001:0001 площею 0,2 га під будівництво АЗП скрапленим газом та пункту переобладнання двигунів на зріджений газ по вул. Київський Шлях, 2/15 у м. Борисполі Київської області. Також, 15.11.2005 орендодавцем та орендарем складено та підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.
Виконавчий комітет Бориспільської міської ради 29.07.2008 прийняв рішення про затвердження, а 06.08.2008 Бориспільська інспекція державного архітектурно-будівельного контролю вчинила дії щодо реєстрації акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - автогазозаправочного пункту та магазину (І черга) за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2/15.
Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:07:001:0001 зареєстровано 29.09.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 16743814.
Також в матеріалах справи наявні копії листування, що здійснювалося між ПП «Бориспільавтогаз» та Бориспільською міською радою, ПП «Бориспільавтогаз» та Бориспільським районним відділом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - Бориспільський РВ ГУ ДСНС України у Київській області), Бориспільським РВ ГУ ДСНС України у Київській області та Бориспільською міською радою, а також Управлінням патрульної поліції у Київській області та ПП «Бориспільавтогаз» про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 межує з АГЗП, де розташований резервуар із скрапленим газом, і на відстані 12 метрів від резервуару скрапленого газу АГЗП ПП «Бориспільавтогаз» постійно здійснювалось стихійне паркування транспорту.
Згодом, Бориспільська міська рада рішенням № 1386-15-VІІІ від 26.11.2021 «Про надання Приватному підприємству «Автосервіс» у користування на умовах оренди строком на 20 (двадцять) років земельної ділянки площею 0,1042 га (кадастровий номер 3210500000:07:001:0034) для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Київський шлях, 2/19 у м. Бориспіль» вирішила: надати ПП «Автосервіс» згадану земельну ділянку у користування на умовах оренди строком на 20 років; встановити річну орендну плату у розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; зобов'язати ПП «Автосервіс» укласти договір оренди землі, зареєструвати право оренди відповідно до вимог чинного законодавства, дотримуватись обов'язків землекористувачів земельних ділянок відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України.
Між Бориспільською міською радою (орендодавцем) та ПП «Автосервіс» (орендарем) 06.12.2021 укладено договір оренди землі, зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 131-2021, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1042 га з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 у місті Бориспіль Київської області, по вул. Київський шлях, 2/19 на підставі рішення Бориспільської міської ради VIII скликання Київської області, за № 1386-15-VIII від 26.11.2021 «Про надання Приватному підприємству «Автосервіс» у користування на умовах оренди строком на 20 (двадцять) років земельної ділянки площею 0,1042 га (кадастровий номер 3210500000:07:001:0034) для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Київський шлях, 2/19 у м. Бориспіль».
Положеннями п.п. 2.1, 2.2, 3.1 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,1042 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Київський шлях, 2/19 у м. Бориспіль Київської області. На земельній ділянці, яка передається в оренду, об'єкти нерухомості відсутні.
Договір укладено на 20 (двадцять) років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації такого права.
З наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 294694782 від 14.01.2022 вбачається, що 11.01.2022 державним реєстратором виконавчого комітету Бориспільської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки, орендарем якої визначено - ПП «Автосервіс» з датою закінчення відповідного речового права останнього - 06.12.2041.
ПП «Бориспільавтогаз» наполягає на тому, що договір порушує його права, оскільки він укладений відповідачами з порушенням чинного законодавства і недотриманням вимог ДБН, а з огляду на розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 автомобільної стоянки, що не забезпечує дотримання мінімальних відстаней - не менше 40 метрів до належного ПП «Бориспільавтогаз» резервуару АГЗП, становить загрозу техногенної безпеки та може призвести до припинення господарської діяльності ПП «Бориспільавтогаз».
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності порушеного права позивача, на захист якого подано позов. Суд зауважив, що позивач не є стороною оскаржуваного ним договору, а тому мав довести не тільки те, що його цивільне право або інтерес порушено відповідачами шляхом укладення оскаржуваного договору, а й спосіб, в який відбувається порушення його прав. Судом також відхилено доводи про наявність підстав для визнання оскаржуваного договору оренди недійсним як такого, що не відповідає ст. ст. 203, 215, 218 ЦК України.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке полягає у тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не взяли до уваги обставини, встановлені у справі № 911/1158/22, зокрема: будівництво резервуару здійснено відповідно до закону, що також підтверджується наявним у матеріалах справи актом державної приймальної комісії при прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - автогазозаправочного пункту та магазину (І черга) за адресою Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2/15, замовник будівництва ПП «Бориспільавтогаз»; у спірних правовідносинах порушення закону та прав позивача відбулося не Бориспільською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, а допускається третьою особою ПП «Автосервіс» в процесі користування орендованою земельною ділянкою; фактично спір у справі № 911/1158/22 існує між позивачем та третьою особою як користувачем сусідньої земельної ділянки, який у процесі користування земельною ділянкою кадастровий номер 3210500000:07:001:0034 порушує умови договору, норми закону та законні права позивача; при цьому, порушення правил землекористування і використання земельної ділянки всупереч цільового призначення, визначеного п.1.1 договору оренди землі від 06.12.2021, є підставою для припинення права користування землею та розірвання договору оренди, а не для визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради Київської області №1386-15-VIII від 26.11.2021. Також зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- судами обох інстанцій проігноровано обставини, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2024 у справі № 911/1158/22 та не враховано висновків щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18); суди не врахували висновки Верховного Суду щодо всебічності та повноти дослідження наявних у справі доказів, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 15.06.2022 у справі № 906/620/21, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22));
- суди не дослідили висновок експертів № 5844/24-41/5845/24-47 від 24.09.2024 за результатами будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, проведений у справі № 911/1158/22, який підтверджує, що на сусідній земельній ділянці збоку від АЗГС стоянка для автомобілів та підтверджує накладання меж земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 на межі граничних відстаней радіусом 40.0 м від резервуару АГЗП ємністю 10.0 куб.м, у м. Борисполі по вул. Київський Шлях, 2/15 до об'єктів, розташованих за територією АГЗП відповідно до ДБН В. 2.5-20:2018 «Газопостачання». Площа накладання становить Sh = 0.0791 га.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.01.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.12.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.12.2025 від Бориспільської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.12.2025 від ПП "Автосервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий поза межами строку, встановленого ухвалою від 02.12.2025. Водночас, відповідно до положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, вказаний відзив залишається без розгляду.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник вказує зокрема на те, судами обох інстанцій проігноровано обставини, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2024 у справі № 911/1158/22 та не враховано висновків щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18).
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19).
Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18).
Тобто преюдиційне значення мають виключно фактичні обставини справи - констатація судом певних подій чи дій, що мали місце в об'єктивній реальності (наявність правовідносин, факт підписання документа, стан розрахунків чи момент переходу права тощо). Натомість висновки суду щодо правової природи таких обставин, їх кваліфікація за нормами права чи оцінка правомірності дій сторін є юридичною оцінкою, яка не має преюдиційного характеру.
Так скаржник вказує, що суди проігнорували обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 911/1158/22, що фактично спір у справі № 911/1158/22 існує між позивачем та третьою особою як користувачем сусідньої земельної ділянки, який у процесі користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210500000:07:001:0034 порушує умови договору, норми закону та законні права позивача; порушення правил землекористування і використання земельної ділянки всупереч цільового призначення, визначеного п.1.1 договору оренди землі від 06.12.2021, є підставою для припинення права користування землею та розірвання договору оренди.
Водночас суд апеляційної інстанції правильно виснував, що з обставин, які підпадають під дії п. 4 ст.75 ГПК України - є встановлена судом обставина будівництва резервуару відповідно до закону. Решта є оцінкою суду, зробленою за наслідками дослідження обставин спору та поданих сторонами доказів у межах справи № 911/1158/22. Оцінка суду не є обов'язковою для врахування під час розгляду спору, що переглядається.
Відтак, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції в частині застосування положень ст. 75 ГПК України висновкам Верховного Суду, наведеним скаржником в якості підстави касаційного оскарження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували обставини справи без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, за положеннями ч. 2 вказаної статті, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
В оскарженому рішенні місцевого господарського суду зазначено, що щодо інших аргументів то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, відсутність у тексті судового рішення детального аналізу кожного без винятку доказу чи аргументу не свідчить про їх ігнорування судом, якщо з контексту рішення вбачається, що обставини справи були всебічно досліджені та враховані при формуванні висновків суду - завданням мотивувальної частини судового рішення є відображення тих ключових доказів та доводів, які мають вирішальне значення для встановлення обставин справи та правової кваліфікації спору. Таким чином, не відображення у тексті судового рішення доказів, які не спростовують висновків суду та не покладаються в основу рішення, не порушує стандартів обґрунтованості, визначених ст. 236 ГПК України та практикою ЄСПЛ.
З цих же підстав відхиляються посилання скаржника на порушення всебічності та повноти дослідження наявних у справі доказів та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 15.06.2022 у справі № 906/620/21, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22)).
При цьому колегія суддів звертає увагу, що скаржником не спростовано ключових висновків судів щодо відсутності доказів порушення його прав чи законних інтересів оскаржуваним договором оренди від 06.12.2021. Враховуючи, що наявність порушеного права є основоположною передумовою для звернення до суду та надання судового захисту, недоведеність цього факту з боку ПП «БАГ» є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Не спростовано скаржником і висновків судів, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях відповідачів ознак посягання на публічний порядок.
Окремої уваги заслуговує посилання скаржника на висновок, викладений у справі № 911/1158/22, відповідно до якого порушення правил землекористування і використання земельної ділянки всупереч цільового призначення, визначеного п.1.1 договору оренди землі від 06.12.2021, є підставою для припинення права користування землею та розірвання договору оренди, а не для визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради Київської області №1386-15-VIII від 26.11.2021.
Враховуючи, що недійсність правочину пов'язана виключно з недотриманням сторонами вимог закону саме в момент його вчинення, подальші факти порушення умов землекористування перебувають за межами предмета доказування у даній справі. Таким чином, посилаючись на вказану практику, скаржник фактично підтверджує невідповідність обраного ним способу захисту характеру стверджуваним порушенням, оскільки питання належного чи неналежного виконання умов договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним або скасування правовстановлюючих рішень ради.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі. Верховний Суд також зауважує, що доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями ч. 2 ст. 300 ГПК України.
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Бориспільавтогаз" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2025 у справі № 911/3323/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.