Іменем України
16 січня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/798/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження
Позивач: Акціонерне товариство «Укрнафта»,
код ЄДРПОУ 00135390, пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКОН БМЗ»
вул. Захисників України, буд.53-Б, м. Городня, Чернігівський р-у, Чернігівська обл., 15100
код ЄДРПОУ 38038528
Предмет спору: про стягнення 1 515 178,20 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Чередниченко А.М.
від відповідача: Потапова С.М., Волощук В.І.
Публічним акціонерним товариством “Укрнафта» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “АРКОН БМЗ» про стягнення 1 515 178,20 грн штрафу.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 11.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.09.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання шляхом доставки ухвали суду від 11.08.2025 до їх електронних кабінетів в системі Електронний суд.
26.08.2025, у встановлений судом строк, відповідачем подано відзив на позовну заяву.
29.08.2025 позивачем подано відповідь на відзив
Відзив на позов та відповідь на відзив прийняті судом до розгляду, спір вирішується з їх урахуванням.
08.09.2025 позивачем подано заяву про заміну найменування сторони, в якій просить змінити найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на Акціонерне товариство «Укрнафта».
Заява обґрунтована тим, що 22.07.2025 у назві позивача відбулись зміни, а саме змінено тип акціонерного товариства з публічного на приватне та у зв'язку з цим найменування Позивача змінено з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на Акціонерне товариство «Укрнафта» (АТ «Укрнафта»). На підтвердження відповідних змін позивач надав копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.07.2025. Також зазначає, що код ЄДРПОУ та юридична адреса відповідача не змінилися, тобто має місце зміна найменування юридичної особи.
Розглянувши заяву позивача про зміну назви відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Назва юридичної особи є її необхідною ознакою, яка забезпечує участь у цивільному обороті від свого імені та слугує засобом її індивідуалізації, що дозволяє відокремити її від інших юридичних осіб. Назва юридичної особи може зазнавати змін. Зміна назви юридичної особи проявляється в її зовнішній літеральній корекції.
Зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, пов'язаних зі зміною назви.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань назва юридичної особи за номером 00135390 є Аціонерне товариство "Укрнафта".
З огляду на викладене, правонаступництва не відбулося, а відбулася виключно зміна найменування юридичної особи.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача та необхідність замінити назву позивача з ПАТ "Укрнафта" на АТ "Укрнафта".
09.09.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання 07.10.2025.
06.10.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні 10.10.2025 за станом здоров'я.
Згідно з ч.2 ст.183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Відповідно до ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Приймаючи до уваги, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження поважності причин неможливості явки представника відповідача у призначене підготовче засідання, враховуючи те, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача.
07.10.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.10.2025.
28.10.2025 від відповідача надійшли клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказу та клопотання про долучення доказу (адвокатського запиту від 19.09.2025 з доказами його отримання позивачем) до матеріалів справи.
14.11.2025 від позивача також надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку, поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів та долучення доказів (відповідь на адвокатський запит від 29.09.2025 з доказами його направлення відповідачу) до матеріалів справи.
Згідно з пп.2, 3, 6 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї. При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення... Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.
Дослідивши наведені у заявах сторін причини пропуску строку для подання доказів по справі, враховуючи, що заявниками наведено винятковість обставин для поновлення строку для подання доказів, суд дійшов висновку про задоволення заяв відповідача та позивача, поновив сторонам строк для подачі доказів та долучив до справи письмові докази.
У судових засіданнях 28.10.2025 та18.11.2025 судом оголошено перерви до 18.11.2025 та 25.11.2025 відповідно.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в Чернігівському районі, у тому числі м. Чернігові, судове засідання 25.11.2025 не відбулося, про що складено акт №356-25 від 25.11.2025.
Ухвалою суд від 25.11.2025 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 22.12.2025.
У судовому засіданні 22.12.2025 судом оголошено перерву до 13.01.2026.
13.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши, що скорочене рішення буде проголошено 16.01.2026.
16.01.2026 суд проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Суд вважає за необхідне також зауважити, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття “розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити “розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Разом з цим, на підставі Указів Президента України починаючи з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану.
Згідно з ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. По можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження. Виважено підходити до встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи тривалі повітряні тривоги у місті Чернігові та відключення електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 13/5578-МТР від 25.12.2024 в частині поставки товару.
Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що в договорі про закупівлю № 13/5578-МТР від 25.12.2024 містяться розбіжності у строках поставки та строку дії самого Договору. В договорі зазначено, що строк дії договору складає 31.03.2025, а в Специфікації зазначений строк поставки - 120 календарних днів з моменту укладання Договору (до 24.04.2025), тобто згідно умов Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, строк поставки виходить за межі дії Договору. Отже, на думку відповідача, договір укладений з порушенням вимог частини четвертої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» , та відповідно до ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» такий договір є нікчемним. Закон автоматично вважає його таким, що не створює юридичних наслідків, внаслідок чого в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.
Позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та зазначає, що станом на момент підписання договору Замовником (ПАТ «Укрнафта») у тендерній документації, оприлюдненій в електронній системі закупівель та ціновій пропозиції Постачальника (ТОВ «Аркон БМЗ») був зазначений однаковий строк поставки товару - 120 календарних днів з моменту підписання договору. У зв'язку з цим відмінності, про які йдеться у частині 4 статті 41 Закону, відсутні, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до даного договору пункту 2 частини 1 статті 43 Закону щодо нікчемності договору про закупівлю. Строк дії договору та строк дії зобов'язання мають різний зміст, оскільки зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Обставини справи встановлені судом.
25.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКОН БМЗ» (далі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (після зміни назви Акціонерне товариство «Укрнафта») (далі - Покупець) укладено договір про закупівлю №13/5578-МТР (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця у погоджені Сторонами строки Вагони для бурових бригад відповідно до коду ДК 021:2015 44210000-5 Конструкції та їх частини (4421000-2 Збірні споруди (Вагони для бурових бригад)) (надалі за текстом - “Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий Товар на умовах цього Договору.
За умовами п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки Товару визначені у Специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками Сторін, що є Додатком №1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною (надалі - “Специфікація»),
Інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики Товару визначена у Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною (надалі - “Додаток №1»)
Якість Товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації, згідно з Держстандартами та технічними умовами, встановлених для кожного виду Товару, і повинна бути підтверджена сертифікатом якості виробника або сертифікатом відповідності (чи іншими документами, що підтверджують якість Товару).
Згідно з п. 3.2 Договору загальна сума Договору становить 15 151 782,00 грн.
Відповідно до п. 5.3, 5.4 Договору приймання Товару Покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання- передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
У п. 7.1 Договору сторони встановили, що при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% від вартості непоставленого в строк Товару за прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше.
Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.03.2025, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1 Договору).
Згідно з умовами Специфікації (Додаток № 1 до Договору): найменування та кількість товару: вагон-будинки 20 шт; загальна вартість товару: 15 151 782 грн; місце поставки товару: вул. В. Великого, 113, м. Надвірна Івано-Франківської області; строк поставки товару: 120 календарних днів з моменту підписання Договору.
Відповідно до п.8 Специфікації Виконавець зобов'язаний погодити з Замовником проектно-конструкторську документацію на вагон-будинки протягом 30 календарних днів з дати підписання Договору.
22.01.2025 та 23.01.2025 відповідачем надіслано на електронну адресу позивача на погодження проєкт технічної документації щодо Товару за Договором та проєкти каркасів до вагон-будинків.
Позивачем не було погоджено проектну документацію через її невідповідність технічному завданню та специфікації до договору. 24.01.2025 позивач повідомив відповідача про наявність зауважень до креслень вагон-будинків, зокрема, про невідповідність технічним вимогам матеріалів стін і даху водонепроникного. Листом № 01/01/13/10/28/02-02/01/2211 від 17.02.2025 позивач повторно повідомив відповідача про необхідність дотримання передбачених договором технічних вимог до Товару та обов'язковість застосування саме таких матеріалів, які визначені вимогами щодо кожного елемента вагон-будинків.
Листами № 28 від 19.02.2025, № 42 від 12.03.2025, № 135 від 07.04.2025 відповідач неодноразово повідомляв позивача, що у зв'язку з затримкою зі сторони Замовника процесу затвердження проектно-кошторисної документації, часу, який залишився на виконання договору по виготовленню вагон-будинків із дотриманням усіх норм технологічних процесів, недостатньо. Відповідач пропонував внести зміни до Специфікації до Договору щодо строків виконання договору.
Листами №01/01/13/10/28/02-02/01/2906 від 28.02.2025, № 01/01/13/10/28/02-02/01/4920 від 11.04.2025 позивач відмовив у внесенні відповідних змін у договір.
На звернення позивача листами № 01/01/13/10/28/02-02/01/5737 від 24.04.2025 та № 01/01/13/10/28/02-02/01/7068 від 19.05.2025 з вимогою повідомити дату здійснення поставки товару, обумовленого договором, відповідач листом №280 від 23.05.2025 повідомив позивача про закінчення строку дії договору.
Позивач у позові зазначає, що за час дії договору відповідачем не було поставлено позивачу жодної одиниці товару, визначеного договором.
26.05.2025 позивач листом № 01/01/13/10/28/02-02/01/7502 направив відповідачу вимогу щодо сплати штрафних санкцій за порушення умов договору.
Крім того, 17.06.2025 на адресу відповідача позивачем направлено направило претензію №06/2025-1 з вимогою сплати штрафних санкцій за непоставлений товар, передбачених п.7.1 Договору.
Відповідач претензію отримав 24.06.2025, однак відповіді на претензію не надав, штрафних санкцій за непоставлений товар не сплатив.
Враховуючи, що відповідач не виконав зобов'язання з поставки товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 1 515 178,20 грн штрафу.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами (ч. 1 ст. 671 ЦК України).
За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 674 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі - у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
У п. 7.1 Договору сторони встановили, що при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% від вартості непоставленого в строк Товару за прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше.
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 515 178,20 грн за непоставку Товару позивачу.
Як встановив суд, 25.12.2024 між сторонами був укладений Договір, за умовами якого та Додатку №1 до Договору (Специфікації), який є його невід'ємною частиною, відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача товар - вагон-будинки у кількості 20 шт на загальну вартість 15 151 782 грн; строк поставки товару: 120 календарних днів з моменту підписання Договору.
Судом встановлено, що відповідач, у порушенням умов Договору та Специфікації до нього, товар у кількості 20 шт на загальну вартість 15 151 782 грн у встановлений договором строк не поставив. При цьому листом №280 від 23.05.2025 повідомив позивача про закінчення строку дії договору.
Твердження відповідача про те, що оскільки дія договору про закупівлю закінчилася 31.03.2025 та сторони не погодили продовження строку його дії, поставка не була здійснена постачальником, судом сприймаються критично.
Верховний Суд у постанові від 22.07.2025 по справі № 904/3505/23 виснував, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України (який діяв до 28.08.2025) такою підставою є виконання, проведене належним чином, з огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17.
Відтак строк дії договору та строк дії зобов'язання мають різний зміст, оскільки зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними. Слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору невиконані стороною зобов'язання за ним запишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 р. у справі № 913/703/20 тощо.
Враховуючи те, що відповідач не здійснив поставку товару позивачу у визначений Договором та Специфікацією строк, суд вважає правомірним застосування до відповідача штрафу у розмірі 10% від вартості непоставленого Товару на підставі п. 7.1 Договору.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, заявленого до стягнення позивачем, дійшов висновку про правильне його нарахування.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
У відповідності до ч.2 ст.233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому, суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, відсутність доказів на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті порушення зобов'язання відповідачем, суд, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми штрафу на 50%, а саме з 1 515 178,20 грн до 757 589,10 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Суд наголошує на тому, що стягнення з відповідача суми штрафу, зменшеної на 50%, компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням останнім узгодженого сторонами строку виконання робіт, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо твердження відповідача, що договір про закупівлю № 13/5578 - МТР від 25.12.2024 укладений з порушенням вимог частини четвертої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», та відповідно до ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» такий договір є нікчемним.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.43 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.
Відповідно до приписів частини 4 статті 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
У поданій ПАТ «Укрнафта» (Замовником) для проведення закупівлі Тендерній документації про процедурі ВІДКРИТІ ТОРГИ (з особливостями) на закупівлю товару за предметом закупівлі: за кодом ДК 021:2015: 44210000-5 - Конструкції та їх частини (44211000-2 Збірні споруди (Вагони для бурових бригад)) (п.4.4 Розділу І «Загальні положення») зазначено, що строк поставки всього Товару не повинен перевищувати 120 (сто двадцять) календарних днів з моменту підписання Договору.
Також у пункті 4.4 Тендерної документації вказано, що учасник зазначає запропонований варіант поставки Товару в Додатку № 1 цієї тендерної документації - «ЦІНОВА ПРОПОЗИЦІЯ (подається переможцем процедури закупівлі) на участь у відкритих торгах (з особливостями) на закупівлю.
Відповідно до пункту 32 частини 1 статті 1 Закону тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Листом від 12.09.2024 № 235 відповідачем було надано позивачу цінову пропозицію, у якій висловлено згоду з технічними вимогами та вимогами щодо кількості та термінів поставки, що закуповується, з умовами оплати.
Зокрема, у колонці 6 Специфікації у даній Ціновій пропозиції зазначено погоджені строки поставки товару - 120 календарних днів з моменту підписання договору.
Також, у листі № 235 від 12.09.2024 додатково вказано, що строк поставки всього товару складає 120 календарних днів з моменту підписання договору.
Даний факт підтверджено і у відзиві представника відповідача, яка вказує, що в поданій тендерній пропозиції відповідач погодився на термін поставки - 120 календарних днів з моменту підписання договору, не запропонувавши будь-який інший строк.
Таким чином, станом на момент підписання договору Замовником (ПАТ «Укрнафта») у тендерній документації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; та ціновій пропозиції Постачальника (ТОВ «Аркон БМЗ») був зазначений однаковий строк поставки товару - 120 календарних днів з моменту підписання договору.
У зв'язку з цим відмінності, про які йдеться у частині 4 статті 41 Закону, відсутні, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до даного договору пункту 2 частини 1 статті 43 Закону щодо нікчемності договору про закупівлю.
Висновки суду.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 86 ГПК України).
Отже, беручи до уваги вищенаведені обставини справи та положення чинного законодавства у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача 190 778,40 грн штрафних санкцій. В решті позовних вимог слід відмовити.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарський процесуальний кодекс України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу ретельно досліджені судом, проте є такими, що не спростовують наведених висновків суду.
Щодо судових витрат.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, з останнього підлягає стягненню на користь позивача 18 182,14 грн судового збору.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКОН БМЗ» (код ЄДРПОУ 38038528; вул. Захисників України, буд.53-Б, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100) на користь Акціонерного товариства «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, провулок Несторівський, будинок 3-5, м. Київ, 04053) 757 589,10 грн штрафу та 18 182,14 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України
Повний текст рішення складено 28.01.2026.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор