65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"28" січня 2026 р. Справа № 916/203/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., розглянув заяву Одеської міської ради (вх.№2-101/26 від 26.01.2026р.) про забезпечення позову у справі №916/203/26
За позовом: Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» (65011, м.Одеса, вул.Успенська, 83/85, код ЄДРПОУ 45839467)
про стягнення
Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 26.02.2021р. у розмірі 1 863 156 грн 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 114 126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пені у розмірі 86 017 грн 24 коп.
Одночасно із позовом позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 2 099 303 грн 44 коп.
- накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг», у межах розміру позовних вимог 2 099 303 грн 44 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обгрунтування заяви позивач зазначає, що 26.02.2021р.між Одеською міською радою та ТОВ «Бриз Трейдінг» укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:15:013:0023, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1/36, загальною площею 2,1767 га, для експлуатації і обслуговування виробничих будівель, строком на 20 років.
Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 2,1767 га, у тому числі по угіддях: землі під будівлями та спорудами промислових підприємств - 2,1767 га.
Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору на земельній ділянці розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать ТОВ «Бриз Трейдінг», а саме:
-реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1774217151101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465281, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1562; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465278, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1561;
- реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1774214751101, державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465225, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1563; державна реєстрація права власності на 1/2 частку якого проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 30465227, дата державної реєстрації: 26.02.2019 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1564.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2026 р. № 461144493 право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилу будівлю загальною площею 5 771,6 кв.м зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за № 1561 та № 1562(РНОНМ: 1774217151101).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2026 р. № 461144626 право власності на об'єкт нерухомого майна - склад загальною площею 153,4 кв.м, зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за № 1563 та № 1564, а також технічного паспорту від 25.06.2025 р. № ТІ01:2785-9216-2064-0953, отриманого з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (РНОНМ: 1774214751101).
Заявник зазначає, що згідно з п. 4.4 розділу 4 Договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема, право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.
Вказане також кореспондується з п.п. 9.1.2 п. 9.1 розділу 9 Договору, в якому встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Одеська міська рада наголошує, що укладаючи Договір Орендодавець розраховував на належне та добросовісне виконання умов останнього, зокрема, щодо своєчасної та у повному обсязі сплати Оредарем орендної плати.
Втім, ТОВ «Бриз Трейдінг» у період з 01.04.2024 р. по 31.08.2025 р. не виконало належним чином обов'язок за Договором щодо сплати орендної плати, що суперечить наведеним у положенням законодавства, Договору та зумовило звернення Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
За розрахунком Одеської міської ради, розмір заборгованості відповідача за вказаний період становить 1 863 156 грн 81 коп. Крім того, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 114 126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пеню у розмірі 86 017 грн 24 коп.
Одеська міська рада також зазначає, що забезпечення позову в даному випадку виступає запорукою виконання рішення суду у разі ухвалення його на користь Одеської міської ради, а тому вимоги про забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами.
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на норми процесуального законодавства, зокрема, ст.ст.136, 137 ГПК України, висновки Верховного Суду, а також зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, Одеська міська рада вважає, що нею обґрунтовано доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, у зв'язку з чим подана заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно пропозицій щодо зустрічного забезпечення заявник зауважив, що за вимогами ч. 1 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Більше того, застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов'язком суду у випадку вжиття заходів забезпечення позову. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі № 753/2380/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019р. у справі № 924/789/18, від 18.06.2019 р. у справі № 904/661/19, від 11.06.2019 р. у справі № 916/^2933/8, від 14.08.2019 р. у справі № 910/3802/18, від 10.10.2019 р. у справі № 916/1572/19.
При цьому, сам факт незастосування зустрічного забезпечення не свідчить про неправомірність забезпечення позову (відповідно до постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2025 р. у справі № 914/2673/24).
На виконання вимог п. 6 ч; 1 ст. 139 ГПК України заявник зазначив, що забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), в даній справі не підлягає застосуванню, адже, види забезпечення позову, запропоновані Одеською міською радою (арешт грошових коштів та нерухомого майна виключно в межах ціни позову), не перешкоджають господарській діяльності відповідача, а, отже, не зможуть завдати збитків останньому.
Окрім того, Одеська міська рада вважає,що запропановані нею види забезпечення позову не порушують права інших осіб, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких створює належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позову, а у разі відмови - становище відповідача та інших учасників буде відновлено до того стану, яким воно було до вжиття заходів забезпечення позову.
Такі заходи також збережуть баланс інтересів сторін, а вжиття заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин, на переконання Одеської міської ради, повністю узгоджується із критерієм розумності, обґрунтованості та адекватності.
На підставі викладеного, враховуючи відсутність можливості спричинення заходами забезпечення позову для відповідача будь-яких збитків, підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні.
Розглянув заяву Одеської міської ради про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному ст.ст. 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Правові висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024р. у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 р.у справі №922/1454/24 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/19256/16, від 14.05.2018р. у справі №910/20479/17, від 14.06.2018р. у справі №916/10/18, від 23.06.2018р. у справі №916/2026/17, від 16.08.2018р. у справі №910/5916/18, від 11.09.2018р. у справі №922/1605/18, від 14.01.2019р. у справі №909/526/18, від 21.01.2019р. у справі №916/1278/18, від 25.01.2019р. у справі №925/288/17, від 26.09.2019р. у справі №904/1417/19 тощо.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою ст. 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних вимог з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі №925/1459/23, від 06.06.2024р. у справі №910/17599/23, від 24.05.2023р. у справі №906/1162/22, від 29.06.2023р. у справі №925/1316/22.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст.137 ГПК України).
При цьому, слід зауважити, що Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв.
Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, у постанові від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023р. у справі №921/333/23).
Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024р. у справі №916/143/24, від 04.10.2024р. у справі №913/289/24.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Суд, досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів виходить з того, що предметом спору є стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 26.02.2021р. у розмірі 1 863 156 грн 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 114 126 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 36 003 грн 26 коп., пені у розмірі 86 017 грн 24 коп., що передбачає можливість застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб, та на майно відповідача.
Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 04.12.2025р. у справі № 916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, законодавством саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.12.2025р. у справі №916/3385/25).
Господарський суд звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Аналогічна позиція міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22.
Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17, від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18, від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22, та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019р. у справі № 902/483/18, від 28.08.2019р. у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020р. у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020р. у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
Господарський суд зазначає, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.06.2025р. у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025р.).
Вищенаведена позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №916/3385/25 та є релевантною у даній справі.
Суд зазначає, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Так, у даному випадку, позивач просить накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 2 099 303 грн 44 коп.; накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг», у межах розміру позовних вимог 2 099 303 грн 44 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Водночас, господарський суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про не правомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Більше того, позивач у заяві зазначив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2026 р. № 461144493 право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилу будівлю загальною площею 5 771,6 кв.м зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за№ 1561 та№ 1562(РНОНМ: 1774217151101).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2026 р. № 461144626 право власності на об'єкт нерухомого майна - склад загальною площею 153,4 кв.м зареєстровано за ТОВ «Бриз Трейдінг» на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 26.02.2019 р. за № 1563 та № 1564, а також технічного паспорту від 25.06.2025 р. № ТІ01:2785-9216-2064-0953, отриманого з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (РНОНМ: 1774214751101).
На думку суду, вищенаведене підтверджує те, що у разі задоволення позовних вимог, у відповідача наявне майно, за рахунок якого рішення суду буде виконано.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами та/або здійснити дії щодо відчуження наявного майна не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.
Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду та ефективного захисту прав позивача у разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви Одеської міської ради про забезпечення позову.
Згідно з ч.1, ч.6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За приписами ч.4 зазначеної статті, у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
У даному випадку, суд не вважав за необхідне призначати судове засідання для розгляду заяви про застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд
1. У задоволенні заяви (вх.№2-101/26 від 26.01.2026р.) Одеської міської ради про забезпечення позову у справі №916/203/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг». як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 2 099 303 грн 44 коп.; накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз Трейдинг», у межах розміру позовних вимог 2 099 303 грн 44 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності- відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Суддя Н.В. Рога