Рішення від 28.01.2026 по справі 915/1097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Справа № 915/1097/20(487/6958/25)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 915/1097/20(487/6958/25)

за позовом:

ОСОБА_1

до Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод"

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені

у межах справи № 915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14313240)

розпорядник майна: арбітражний керуючий Шалашний Леонід Олександрович

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовною заявою про заборгованості по заробітній платі, в якій просить стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (далі - ДП «Миколаївський суднобудівний завод»), що належала йому до виплати при звільненні в розмірі 46535,25 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 по 06.08.2025 в розмірі 56828,73 грн.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва (суддя Темнікова А.О.) від 22.09.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 21.10.2025 судом постановлено передати цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Миколаївський суднобудівний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені до Господарського суду Миколаївської області в провадженні якого перебуває господарська справа № 915/1097/20 про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14313240).

17.11.2025 указана справа надійшла до Господарського суду Миколаївської області.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 17.11.2025 на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М., у провадженні якої перебуває справа № 915/1097/20 про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14313240).

Ухвалою суду від 24.11.2025 відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху позов ОСОБА_1 та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали суду шляхом надання суду заяви про усунення недоліків з відповідними доказами.

Судом перевірено відомості щодо отримання вказаної ухвали позивачем та встановлено, що відповідна ухвала доставлена позивачу в його електронний кабінет 25.11.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа в матеріалах справи.

До суду 28.11.2025 від позивача надійшла заява № 16694/25 від 28.11.2025 з додатками, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк.

Ухвалою суду від 03.12.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду в межах провадження у справі № 915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14313240) та присвоєно справі номер 915/1097/20(487/6958/25). Відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначається, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач - фізична особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП «Миколаївський суднобудівний завод», працюючи у підприємстві на посаді моториста трюмного плав дока структурного підрозділу «Бриг» дільниці плавзасобів.

На підставі наказу № 20 від 06.08.2025 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки ДП «Миколаївський суднобудівний завод» від 02.09.2025 №43/91 підтверджено, що заборгованість по заробітній платі підприємства перед позивачем станом на 01.09.2025 становить 46535,25 грн.

Невиконання роботодавцем покладених на суб'єкта господарювання положеннями чинного законодавства України обов'язків щодо проведення із звільненим працівником розрахунків по сплаті належних при звільненні сум зумовило звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення 46535,25 грн невиплаченої заробітної плати.

Доказів виплати указаної суми матеріали справи не містять.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Невиплачена сума нарахованої заробітної плати 46535,25 грн підтверджена належними доказами, а відтак підлягає до стягнення в повному розмірі з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Як роз'яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (28.07.2025) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вже зазначалося, позивач був звільнений 28.07.2025, відповідно до наказу ДП «Миколаївський суднобудівний завод» № 20 від 06.08.2025.

Згідно з абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Водночас, згідно з пунктом 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Як вбачається із довідки від 08.09.2025 №43/94, виданої ДП «Миколаївський суднобудівний завод», копія якої міститься в матеріалах справи, середньоденний заробіток робітника ДП «Миколаївський суднобудівний завод» ОСОБА_1 , звільненого 28.07.2025, становить 386,59 грн (48,324 грн/час).

Позивачем за період з 01.01.2025 по 06.08.2025 нараховано та заявлено до стягнення 56828,73 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Перевіривши наведений у позові розрахунок, судом з'ясовано, що такий розрахунок здійснено позивачем без урахування положень чинного законодавства стосовно початку періоду нарахування.

Так, стосовно визначення дати, з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку повинно проводиться з наступного дня після звільнення, тобто у даному випадку з 29.07.2025.

За перерахунком суду, з урахуванням вірно визначеного початку періоду затримки розрахунку при звільненні (з 29.07.2025 по 06.08.2025), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 2706,13 грн (386,59 грн Х 7 дн).

Отже, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові у розмірі 2706,13 грн.

В іншій частині заявлених вимог по стягненню середнього заробітку в розмірі 54122,60 грн (56828,73 грн - 2706,13 грн) суд відмовляє як необгрунтовано нарахованих.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Також судом засвідчується, що відповідно до п. 50 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009р. "Про судову практику в справах про банкрутство", додаткові вимоги працівників боржника щодо виплати заробітної плати мають обліковуватись арбітражними керуючими залежно від її нарахування та задоволення протягом часу провадження справи про банкрутство.

Засвідчуються судом також і ті обставини, що порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Вищевикладена позиція знайшла своє відображення у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-76цс14.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд керується положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 13, 20, 73-80, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в загальному розмірі 49241,38 грн, з якої: 46535,25 грн - заборгованість по заробітній платі, 2706,13 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також 2422,40 грн судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Т.М. Давченко