ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2026Справа № 910/12392/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного підприємства "Одесавинпром" (68262, Україна, Білгород-Дністровський район, Одеська область, село Розівка, вул. Французький бульвар,1А; ідентифікаційний код 00412027)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОРДЖІАН АЛКО ГРУП" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 35а; ідентифікаційний код 41744670)
про стягнення 5 843 348,46 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Шарапова М.В.
Від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "Одесавинпром" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОРДЖІАН АЛКО ГРУП" про стягнення заборгованості за договором поставки № ДАГГП 17/04 від 17.04.2019 у розмірі 5 843 348,46 грн, з яких: 2 915 440,01 грн основного боргу, 2 311 599,48 грн інфляційних втрат, 439 360,15 грн 3% річних та 176 948,82 грн пені.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.10.2025 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
20.10.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/12392/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.11.2025.
04.11.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні 26.11.2025 о 10:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції мотивована неможливістю направити свого представника для участі у судовому засіданні на визначену дату; необхідністю забезпечення захисту життя та здоров'я представників, також запровадженням на території України воєнного стану, у зв'язку з чим представник позивача просить суд проводити судове засідання, призначене на 26.11.2025 о 10:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
05.11.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про залучення до матеріалів справи доказів повноважень адвоката Шарапової Марини Валеріївни.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 заяву представника Приватного підприємства "Одесавинпром" Папуши Анастасії Олегівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У засідання суду 26.11.2025 прибув представник позивача.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 26.11.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 відкладено підготовче засідання на 17.12.2025.
У засіданні суду 17.12.2025 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 17.12.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2026.
Представник позивача у судовому засіданні 28.01.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 28.01.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
28.01.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17 квітня 2019 між Приватним акціонерним товариством «Одесавинпром» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЖОРДЖІАН АЛКО ГРУП" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № ДАНПП/17/04 (далі - договір).
Відповідно до умов п. 1.1. даного договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача алкогольні напої в асортименті (надалі - товар), а відповідач зобов'язується приймати такий товар та своєчасно здійснювати оплату у порядку та на умовах, визначених договором.
Сторони в п. 1.3 договору обумовили, що найменування і асортимент товару вказуються у загальній специфікації згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 2.1. договору ціна цього договору, в тому числі ПДВ, визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, фактично поставлених за цим договором. Ціна цього договору становить вартість товару, поставленого протягом строку його дії що зазначається в підписаних сторонами видаткових накладних на товар.
Ціна за одиницю асортиментної позиції товару зазначається у специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.2. договору).
Відповідно до п. 2.3.1. договору вартість партії товару покупець оплачує наступним чином:
2.3.1.1. не пізніше, ніж за 60 календарних днів до першого числа місяця, у якому здійснюється виробництво партії товару, що вироблятиметься:
2.3.1.2. не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати розливу партії товару покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює часткову оплату за товар (у т.ч. ПДВ), у розмірі її повної вартості, зменшеної на суми, вказані у п.2.3.1.1. та п.2.3.1.3. цього договору.
2.3.1.3. не пізніше 60 календарних днів з дати поставки (відвантаження) товару покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює оплату залишку вартості поставленого товару (у т.ч. ПДВ) у розмірі вартості власних виноматеріалів постачальника, використаних у виробництві поставленого товару.
Відповідно до п. 2.4. договору в ціну асортиментної позиції товару входить вартість розливу та власних допоміжних матеріалів, вартість акцизної марки, вартість виноматеріалів, вартість комплектуючих матеріалів, акцизного податку, ПДВ, вартість маркування та упакування товару, піддонів, інших витрат на виробництво товару, вартість навантажувальних робіт у пункті поставки.
Всі розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених останнім рахунків (п. 2.5. договору).
На кожну окрему партію товару постачальник в момент передачі товару покупцеві передає останньому наступні документи на таку партію товару:
6.8.1. видаткову накладну (оригінал);
6.8.2. оригінал посвідчення якості;
6.8.3. копію сертифіката відповідності, завірену в установленому порядку;
6.8.4. товарно-транспортну накладну на переміщення алкогольних напоїв форми 1-ТН (алкогольні напої)- оригінал.
Постачальник зобов'язується здійснити реєстрацію податкових накладних з поставки кожної партії товару в Єдиному реєстрі податкових накладних в термін, передбачений законодавством.
Пунктом 7.1. передбачено сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору.
Пунктом 7.3. визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець на вимогу постачальника виплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми товару за кожний день прострочення.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору (п. 11.1. договору).
На підтвердження виконання умов договору щодо поставки товару позивач надав суду копії податкових накладних:
- від 01.04.2020 № 67 на суму 1 700 028,00 грн;
- від 01.04.2020 № 68 на суму 2 188,80 грн;
- від 03.07.2020 № 16 на суму 514 324,80 грн;
- від 03.07.2020 № 17 на суму 2 772,00 грн;
- від 03.07.2020 № 18 на суму 487 603,02 грн;
- від 03.07.2020 № 19 на суму 2 526,00 грн;
- від 03.07.2020 № 20 на суму 57 816,00 грн;
- від 03.07.2020 № 21 на суму 68,40 грн;
- від 03.08.2020 № 5 на суму 498 154,08 грн;
- від 04.08.2020 № 17 на суму 484 978,14 грн;
- від 21.08.2020 № 109 на суму 247 846,68 грн;
- від 21.08.2020 № 110 на суму 1 026, 00 грн;
- від 21.08.2020 № 111 на суму 487 501,14 грн.
Також позивачем долучені копії видаткових накладних № 551 від 01.04.202, № 552 від 01.04.2020, № 1100 від 03.07.2020, № 1101 від 03.07.2020, № 1102 від 03.07.2020, №1103від 03.07.2020, № 1104 від 03.07.2020, №1105 від 03.07.2020, № 1372 від 03.08.2020, № 1397 від 04.08.2020, № 1582 від 21.08.2020, № 1583 від 21.08.2020, № 1584 від 21.08.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати поставленого товару у повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у розмірі 2 915 440,01 грн. Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідача позивач нарахував та заявив до стягнення з останнього інфляційні втрати у розмірі 2 311 599,48 грн, 3% річних у розмірі 439 360,15 грн та пеню у розмірі 176 948,82 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що останнім вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом надсилання відповідачу претензії №30-06-04-25 від 30.06.2025. Проте доказів надсилання матеріли справи не містять.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2.3.1. договору вартість партії товару покупець оплачує наступним чином:
2.3.1.1. не пізніше, ніж за 60 календарних днів до першого числа місяця, у якому здійснюється виробництво партії товару, що вироблятиметься:
2.3.1.2. не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати розливу партії товару покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює часткову оплату за товар (у т.ч. ПДВ), у розмірі її повної вартості, зменшеної на суми, вказані у п.2.3.1.1. та п.2.3.1.3. цього договору.
2.3.1.3. не пізніше 60 календарних днів з дати поставки (відвантаження) товару покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює оплату залишку вартості поставленого товару (у т.ч. ПДВ) у розмірі вартості власних виноматеріалів постачальника, використаних у виробництві поставленого товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними №551 від 01.04.2020; № 552 від 01.04.2020; № 1100 від 03.07.2020; № 1101 від 03.07.2020; №1102 від 03.07.2020; №1104 від 03.07.2020; №1105 від 03.07.2020; №1372 від 03.08.2020; №1397 від 04.08.2020; №1582 від 21.08.2020; №1583 від 21.08.2020; №1584 від 21.08.2020 та товарно-транспортними накладними.
Вказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без жодних претензій та/або зауважень.
Також в матеріалах справи наявні копії податкових накладних, а саме:
- від 01.04.2020 № 67 на суму 1 700 028,00 грн;
- від 01.04.2020 № 68 на суму 2 188,80 грн;
- від 03.07.2020 № 16 на суму 514 324,80 грн;
- від 03.07.2020 № 17 на суму 2 772,00 грн;
- від 03.07.2020 № 18 на суму 487 603,02 грн;
- від 03.07.2020 № 19 на суму 2 526,00 грн;
- від 03.07.2020 № 20 на суму 57 816,00 грн;
- від 03.07.2020 № 21 на суму 68,40 грн;
- від 03.08.2020 № 5 на суму 498 154,08 грн;
- від 04.08.2020 № 17 на суму 484 978,14 грн;
- від 21.08.2020 № 109 на суму 247 846,68 грн;
- від 21.08.2020 № 110 на суму 1 026, 00 грн;
- від 21.08.2020 № 111 на суму 487 501,14 грн.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.
Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання позивачем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЖОРДЖІАН АЛКО ГРУП" своїх зобов'язань за договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі, строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність в останнього основної суми заборгованості у розмірі 2 915 440,01 грн.
У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Твердження позивача з боку відповідача належними доказами не спростовані.
З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 2 915 440,01 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 2 311 599,48 грн інфляційних втрат, 439 360,15 грн 3% річних та 176 948,82 грн пені.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 176 948,82 грн, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець на вимогу постачальника виплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми товару за кожний день прострочення.
При цьому, положеннями ч. 6 ст. 232 чинного у спірний період Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність задоволення у заявленому позивачем обсязі, а саме у розмірі 176 948,82 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОРДЖІАН АЛКО ГРУП" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 35а; ідентифікаційний код 41744670) на користь Приватного підприємства "Одесавинпром" (68262, Україна, Білгород-Дністровський район, Одеська область, село Розівка, вул. Французький бульвар,1А; ідентифікаційний код 00412027) 2 915 440 (два мільйони дев'ятсот п'ятнадцять тисяч чотириста сорок) грн 01 коп. основного боргу, 2 311 599 (два мільйони триста одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 48 коп. інфляційних втрат, 439 360 (чотириста тридцять дев'ять тисяч триста шістдесят) грн 15коп. 3 % річних, 176 948 (сто сімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн 82 коп пені та 70 120 (сімдесят тисяч сто двадцять) грн 19 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.01.2026
Суддя І.О. Андреїшина