ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2026Справа № 910/14067/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУД ІНВЕСТ" (01104, місто Київ, вул. Бастіонна, будинок 14а, офіс 42; ідентифікаційний код 39534785)
до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052)
про стягнення 710 374,80 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУД ІНВЕСТ" звернулося до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" про стягнення заборгованості за договором підряду № 1261/КБ від 09.10.2018 на будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу по вул. Петра Радченко, 27 у Солом'янському районі м. Києва. Житловий будинок № 3 у розмірі 710 374,80 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
02.12.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРБУД ІНВЕСТ" (далі - позивач, генпідрядник) та Приватним акціонерним товариством "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір підряду №1261/КБ на будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу по вул. Петра Радченко, 27 у Солом'янському районі м. Києва. Житловий будинок № 3, за умовами якого генпідрядник зобов'язується здійснити виконання робіт по будівництву багатоповерхових житлових будинків (далі - роботи), а замовник зобов'язується здійснювати розрахунки за виконані роботи. В період дії договору, вносилися зміни та укладалися додаткові угоди до нього.
Пунктом 3.4.9 в редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020 до договору, сторони визначили, що замовник компенсує генпідряднику витрати понесені на охорону об'єкту, використану теплову та електричну енергію та інші витрати пов'язані з обслуговуванням та утриманням об'єкту та підтверджені відповідними документами.
Згідно з пунктом 5.1. договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020) розрахунки проводяться шляхом оплати замовником виконаних робіт на підставі документів по обліку в капітальному будівництві (форма КБ-2В, КБ-3). Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті і визначається в межах вартості Робіт, передбачених договірною ціною, із урахуванням виконаних обсягів Робіт та з урахуванням пунктів 3.4.7. та 5.6. договору. Акти виконаних робіт ф.КБ-2в та довідки ф.КБ-3 Генпідрядник зобов'язаний надавати замовнику на розгляд не пізніше 26 числа звітного місяця. Замовник перевіряє надані генпідрядником акти виконаних Робіт ф. КБ-2в та підписує.
Розрахунки за виконані Роботи здійснюються відповідно до умов договору, але не раніше факту їх виконання (пункт 5.5. договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020).
У відповідності до пункту 5.6. договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020) розрахунки за фактично виконані роботи здійснюються в наступному порядку:
Оплата виконаних робіт здійснюється замовником у розмірі 95 відсотків від суми кожного оформленого акту ф.КБ-2в, довідки ф.КБ-3 з урахуванням авансових платежів до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Накопичені за період будівництва 5 відсотків відкладеного платежу (як гарантія виконання зобов'язань генпідрядника за договором) сплачуються замовником в строк до 90 календарних днів після введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (відповідно до пункту 1.3. цього договору) з оформленням акту передачі експлуатуючій організації, а в разі виявлення дефектів під час прийняття, не пізніше ніж за 15 днів після повного їх усунення генпідрядником за свій рахунок.
Розмір відкладеного платежу здійснюється замовником на суму витрат, пов'язаних з усуненням дефектів і недоробок за вимогами покупців у набутих ними приміщеннях, оплатою комунальних послуг у зв'язку з несвоєчасним заселенням квартир із вини генпідрядника, тощо.
Зменшення відкладеного платежу здійснюється замовником на підставі зробленого ним розрахунку одночасно з направленням генпідряднику письмового повідомлення у порядку, передбаченому пунктом 8.7. цього договору.
Положеннями пункту 5.7. договору (у редакції додаткової угоди №1 від 30.10.2020) визначено, що всі документи, які надходять від генпідрядника, в тому числі акти, звіти, довідки та ін., повинні бути розглянуті, підписані та повернуті протягом 10 робочих днів, за умови відсутності претензій та виявлених недоліків. В разі виявлення суттєвих порушень та/або недоліків, замовник направляє генпідряднику вмотивовану відмову від підписання відповідних документів та визначає виявлені ним недоліки та орієнтовний строк для їх усунення. Отримавши таку відмову генпідрядник зобов'язаний в узгоджений із замовником строк усунути всі недоліки. Після цього, всі документи направляються у визначеному цим розділом порядку.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем були прийняті роботи з охорони будівельного майданчику та об'єм використаної електричної енергії за адресою: на будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу по вул. Петра Радченко, 27 у Солом'янському районі м. Києва. Житловий будинок № 3, про що підписані акти компенсації витрат, а саме:
- акт компенсації витрат № 4 від 31.10.2024 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 30.11.2024 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 31.12.2024 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 31.01.2025 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 28.02.2025 року за за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 31.03.2025 року за за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 3 від 31.05.2025 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 30.04.2025 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 3 від 30.06.2025 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 3 від 31.07.2025 року за за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 3 від 31.08.2025 року за охорону будівельного майданчика на суму 35640 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 30.09.2024 року за використану тимчасову електроенергію на суму 33192 грн (оплачений частково 13.06.2025 року на суму 24865,44 грн, залишок боргу 8326, 56 грн);
- акт компенсації витрат № 4 від 31.10.2024 року за використану тимчасову електроенергію на суму 35 966, 40 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 30.11.2024 року за використану тимчасову електроенергію на суму 6600 грн (коригування актом компенсації витрат № 25 від 31.12.2024 року за використану тимчасову електроенергію на суму - 4 174, 56 грн; залишок до оплати 2425, 44 грн);
- акт компенсації витрат № 4 від 31.12.2024 за використану тимчасову електроенергію на суму 3536,40 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 31.03.2025 року за використану тимчасову електроенергію на суму 162236, 40 грн;
- акт компенсації витрат № 4 від 31.08.2025 року за використану тимчасову електроенергію на суму 105 843, 60 грн.
Позивач зазначає, що вказані акти були підписані, скріплені печатками сторін, прийняті без зауважень та не оплачені на суму 710374, 80 грн.
Позивач звернувся з листом-вимогою від 14.10.2025 року за № 607 до відповідача з вимогою погасити заборгованість згідно підписаних актів між сторонами за договором підряду від 09 жовтня 2018 року № 1261/КБ.
Така вимога була отримана відповідачем та зареєстрована 14.10.2025 року за №00987/0/1-25, проте заборгованість погашена не була.
Таким чином, позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" порушило зобов'язання за договором підряду № 1261/КБ на будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення, пожежного депо та підземного паркінгу по вул. Петра Радченко, 27 у Солом'янському районі м.Києва, Житловий будинок № 3 від 09 жовтня 2018 року та має заборгованість у розмірі 710374,80 грн.
У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача 710374,80 грн заборгованості.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, з огляду на наступне.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №1261/КБ від 19.10.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
За умовами частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Тобто, законодавець покладає на підрядника обов'язок виконати роботу, а замовник зобов'язаний її прийняти і оплатити.
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Відповідно до підпункту 3.4.9. пункту 3.4. договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020) замовник компенсує генпідряднику витрати понесені на охорону об'єкту, використану теплову та електричну енергію та інші витрати пов'язані з обслуговуванням та утриманням об'єкту та підтверджені відповідними документами.
Виходячи з положень підпунктів 3.4.7. пункту 3.4., та пунктів 5.1., 5.5., 5.6. Договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020) підтвердженням виконання робіт та підставою здійснення розрахунків за виконані роботи є належним чином оформлений акт.
На підтвердження компенсації витрат на охорону об'єкта та спожиту електроенергію позивачем були надані зазначені вище акти компенсації витрат.
Дані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких претензій та/або зауважень.
Водночас, пунктом 5.7. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2020 року) всі документи, які надходять від генпідрядника, в тому числі акти, звіти, довідки та ін., повинні бути розглянуті, підписані та повернуті протягом 10 робочих днів, за умови відсутності претензій та виявлених недоліків. В разі виявлення суттєвих порушень та/або недоліків, замовник направляє генпідряднику вмотивовану відмову від підписання відповідних документів та визначає виявлені ним недоліки та орієнтовний строк для їх усунення. Отримавши таку відмову генпідрядник зобов'язаний в узгоджений із замовником строк усунути всі недоліки. Після цього, всі документи направляються у визначеному цим розділом порядку.
Таких зауважень і претензій з боку замовника не надано, що свідчить про прийняття відповідачем наданих послуг позивачем.
Таким чином, заборгованість відповідача по актам компенсації витрат у загальному розмірі 710 374,80 грн підтверджена матеріалами справи.
Враховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача в розмірі 710 374,80 грн підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.
Відносно доводів відповідача про виконання останнім зобов'язань щодо компенсації витрат на охорону та спожиту електроенергію на підставі договорів поруки від 04.07.2025 (зареєстровано Компанією за №773 від 20.08.2025) та від 03.07.2025 №77743147017/05/2025 2025 (зареєстровано Компанією за №712 від 09.08.2025), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За частиною 2 статті 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
У відповідності до частини 2 статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Водночас, за умовами договору поруки від 04.07.2025 (зареєстровано Компанією за №773 від 20.08.2025) відповідачем взято на себе субсидіарну відповідальність, тобто, за якої кредитор вправі вимагати виконання від поручителя лише після звернення з відповідною вимогою до основного боржника й лише у випадку, якщо останній відмовився від її задоволення, задовольнив її частково або якщо кредитор не отримав на неї відповіді в розумний строк.
Однак судом встановлено, що матеріали справи не містять відповідних доказів звернення ФОП Сорочинського П.В. до позивача та не були надані відповідачем.
03.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясно+" (далі - кредитор, ТОВ "Ясно+"), компанією (за текстом договору - поручитель) та товариством (за текстом договору - боржник) було укладено договір поруки №77743147017/05/2025, за положеннями якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати передкКредитором за виконання зобов'язання щодо оплати використаної (купованої) електричної енергії та інших платежів Товариства, які виникли за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.08.2024 №77743147017ПВ (далі - основний договір), укладеним між кредитором та боржником.
З огляду на відсутність у матеріалах справи основного договору, проаналізувавши положення цього договору поруки та наявні у матеріалах справи докази, суд не погоджується з доводами компанії, що цим правочином забезпечено виконання зобов'язання щодо оплати використаної (купованої) електричної енергії саме до об'єкта будівництва по вул. Петра Радченко, 27 у Солом'янському районі м. Києва. Житловий будинок № 3.
Таким чином, суд відхиляє аргументи відповідача про виконання останнім зобов'язань товариства щодо компенсації витрат на охорону та спожиту електроенергію на підставі договорів поруки від 04.07.2025 та від 03.07.2025 №77743147017/05/2025.
Також заперечуючи проти позову відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин внаслідок ведення воєнного стану, як наслідок, на наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 617 ЦК України та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Однак суд зазначені доводи відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно з абзацом 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі №904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав належного документа - сертифіката Торгово-промислової палати України чи її регіональної палати.
Крім цього, судом також встановлено, що всупереч приписам законодавства в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
Також відповідач вважає, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є достатнім доказом настання форс-мажорних обставин.
Однак посилання відповідача на вказаний лист суд вважає необґрунтованим, оскільки вказаний документ не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
При цьому зазначений лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23, від 29.06.2023 у справі №922/999/22, від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини внаслідок настання обставин непереборної сили.
Посилання відповідача на складну фінансову ситуацію не беруться судом до уваги, оскільки за приписами абзацу 2 частини 1 статті 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУД ІНВЕСТ" (01104, місто Київ, вул. Бастіонна, будинок 14а, офіс 42; ідентифікаційний код 39534785) заборгованість у розмірі 710 374 (сімсот десять тисяч триста сімдесят чотири) грн 80 коп. та 8 524 (вісім тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн 50 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.01.2026
Суддя І.О. Андреїшина