Ухвала від 27.01.2026 по справі 15/81

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відвід судді

м. Київ

27.01.2026Справа № 15/81 (910/14943/24)

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали заяви

б/н від 30.12.2025 року представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс» - Юрис Наталії Володимирівни

про відвід судді Омельченка Л.В.

від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24)

за позовом Міністерства економіки України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс»

2. Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»

про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна

у межах справи № 15/81

за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку

до Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»

про банкрутство

Представники сторін: без виклику.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 15/81 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку про банкрутство Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод», провадження у якій було відкрито ухвалою арбітражного суду міста Києва № 15/81 від 12.06.1996 року.

Зокрема, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2022 року справу № 15/81 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку про банкрутство Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" було прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В.

Від Міністерства економіки України 04.12.2024 року надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс», Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна, в якому позивач просить суд:

- визнати недійсними результати відкритих публічних торгів (аукціону) з продажу у ліквідаційній процедурі державного майна закріпленого на праві господарського відання за Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210), оформлені протоколом № 3 від 17.10.2016 року, щодо визнання переможцем Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс» (код ЄДРПОУ 40869366) з ціною продажу 27 159,56 грн.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17.10.2016 року, укладений між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вардингс» (код ЄДРПОУ 40869366), зареєстрований в реєстрі за № 783;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вардингс» (код ЄДРПОУ 40869366) повернути у державну власність Державному підприємству «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210, вул. Бориспільська, 7, м. Київ, 02096) об'єкт незавершеного будівництва (нежитлова будівля) літера «В», загальною площею 164,9 кв. м, що розташовані за адресою : м. Київ, вул. Лісна (Дарницький район), буд. 11/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продаж спірного майна ДП "ВО "Київський радіозавод" відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, що вплинуло на права та інтереси Міністерства економіки України як власника державного майна та органу управління ДП "ВО "Київський радіозавод".

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.12.2024 року позовну заяву № 15/81 (910/14943/24) було передано на розгляд судді Омельченку Л.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 року, серед іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 15/81 (910/14943/24) за позовом Міністерства економіки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс», Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна у межах справи № 15/81 про банкрутство Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод», постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В свою чергу, 21.01.2025 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від Міністерства економіки України надійшло клопотання б/н від 20.01.2025 року про заміну сторони правонаступником, а саме, позивача у справі - Міністерства економіки України на Фонд державного майна України.

Також через систему "Електронний суд" надійшли: 22.01.2025 року від ТОВ «Вардингс» - заперечення б/н від 22.01.2025 року на заяву Міністерства економіки України про заміну сторони правонаступником; 23.01.2025 року від Міністерства економіки України - заперечення б/н від 23.01.2025 року на клопотання ТОВ «Вардингс» про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами; 24.01.2025 року від ТОВ «Вардингс» надійшло клопотання б/н від 23.01.2025 року про зобов'язання Мінекономіки внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 року у справі № 15/81 (910/14943/24) (суддя Омельченко Л.В.), яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 року, клопотання Міністерства економіки України про заміну сторони правонаступником задоволено; замінено позивача у справі № 15/81 (910/14943/24) - Міністерство економіки України (ідентифікаційний код 37508596) його правонаступником - Фондом державного майна України (ідентифікаційний код 00032945).

Постановою Верховного Суду від 12.11.2025 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025року у справі № 15/81 (910/14943/24) залишено без змін.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 30.12.2025 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс» - Юрис Н.В. надійшла заява б/н від 30.11.2025 року про відвід головуючого у справі № 15/81 (910/14943/24) судді Омельченка Л.В., в обґрунтування якої заявник посилається на обставини, які дають підстави стверджувати про наявність сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді Омельченка Л.В., що є підставою для відводу судді від розгляду справи згідно п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України.

При цьому представником відповідача вказано, що підставами, які викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності судді, є отримана відповідачем інформація щодо перебування у власності судді Омельченка Л.В. 689 акцій АТ «Митищенський машинобудівний завод» з номінальною ціною 11 000 рублів за акцію, що відповідає загальній ціні акцій 7 579 000 рублів, або 96 544,86 доларів США.

Як зазначено заявником, АО «Мытищинский машиностроительный завод» (РФ) (АТ «Митищенський машинобудівний завод») є підприємством, яке входить до оборонно-промислового комплексу російської федерації, здійснює виробництво/ремонт машинобудівних і військово-промислових виробів та працює на економіку держави-агресора під час повномасштабної збройної агресії рф проти України, відтак, на переконання представника відповідача, суддя, який має економічний інтерес, пов'язаний з оборонною промисловістю рф, може бути зацікавленим, прямо чи опосередковано, у збереженні та стабільності діяльності такого підприємства, що ставить під сумнів його безсторонність при здійсненні правосуддя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 року у справі № 15/81 (910/14943/24) (суддя Омельченко Л.В.) визнано заявлений відвід необґрунтованим; постановлено матеріали заяви представника відповідача ТОВ "Вардингс" Юрис Н.В. про відвід судді Омельченко Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24) передати уповноваженій особі для вирішення в порядку ст. 32 ГПК України питання щодо визначення складу суду для розгляду заяви про відвід судді.

Положеннями частини 7 статті 39 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід (частина 8 статті 39 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши заяву представника відповідача ТОВ "Вардингс" - Юрис Н.В. про відвід судді Омельченка Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24) суд зазначає, що згідно статті 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно положень частини 1 статті 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

За приписами частини 2 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Порядок визначення складу господарського суду здійснюється за допомогою автоматизованої системи документообігу суду відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу (з урахуванням пункту 17.4 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачені підстави, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Згідно ч.3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Суд зазначає, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд наголошує, що право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Визначення юридичного змісту оціночної категорії "безсторонній суд" зумовлює необхідність врахування суб'єктивного та об'єктивного критеріїв безсторонності. Перший з них означає, що суддя має бути суб'єктивно вільним від упередженості при розгляді справи; другий - що суддя має забезпечити достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.

Конкретизуючи суб'єктивний критерій, Європейський суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді. Таку презумпцію спростувати досить складно. Критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим давали б підстави сумніватися в його неупередженості. У світлі прецедентної практики Суду об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді ("Морель проти Франції", пункти 45-50; "Пескадор Валеро проти Іспанії", пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних ("Лука проти Румунії", пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду ("Ветштайн проти Швейцарії", пункт 44; "Пабла Кю проти Фінляндії", пункт 30; "Мікалефф проти Мальти", пункт 96).

У рішенні в справі "Білуха проти України" від 9 листопада 2006 року Європейський суд з прав людини з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).

Стосовно об'єктивного критерію Європейський суд з прав людини указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі "Білуха проти України").

При цьому, як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості. Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення від 24.05.1989 року у справі №11/1987/134/188 "Hauschildt v. Denmark", пункт 48).

Тобто, заявлений учасником відвід складу суду від розгляду справи має ґрунтуватися не на особистих переконаннях заявника щодо обставин спірних правовідносин, а саме на оцінці особистих переконань конкретного судді у конкретній справі та його фактичної поведінки при вирішенні такої справи.

Як зазначалось судом вище, в обґрунтування наявності підстав для відводу судді Омельченка Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24) внаслідок сумнівів в неупередженості та об'єктивності судді відповідач посилається на обставини наявності у власності судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 як фізичної особи ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 17.10.1993 року, на підставі договору купівлі-продажу № 27 акцій АТ «Митищенський машинобудівний завод» (підприємство розташоване у м. Митищі (Московська область, РФ) (Акционерное общество «Мытищинский машиностроительный завод» (АО «ММЗ») в кількості 689 штук номінальною вартістю 7 579 000 рублів, або 96 544,86 доларів США, на підтвердження чого заявником надано копію документу під назвою: "СВЕДЕНИЯ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025 (24:00)" щодо "Акционерного общества «Мытищинский машиностроительный завод» ОГРН 1095029003860 выдан 12.05.2009г. Управление МНС России по г. Москва. Свидетельство о государственной регистрации № 002.002.125 от 26.05.2000г. Московская регистрационная палата 141009, Московская обл., г.о. Мытищи, г. Мытищи, ул. Колонцова, д. 4 тел: (495)586-41-87, Е-mail: info@mmzavod.ru», отриманого від реєстратора "Акционерное общество "РТ-Регистратор" за вих. СХК-ЦО-2025/Г-5903-10993 від 29.12.2025 року на вих. № 5903-ЦО-25/СХК-0064 від 25.12.2025 року, а також скріншоти з сайту реєстратора "Акционерное общество "РТ-Регистратор" щодо емітентів акцій (акціонерних товариств) та їх акціонерів.

Отже, заявник наголошує на тому, що в умовах збройної агресії рф проти України, володіння суддею корпоративними правами підприємства оборонного сектору країни - агресору є проявом приватного майнового інтересу судді, що потенційно суперечить принципам неупередженості та доброчесності, та може впливати на формування внутрішнього переконання судді.

Суд звертає увагу відповідача на те, що згідно ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як визначено статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

В контексті вищезазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у ч.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказано, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Частиною 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен суддя об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснює правосуддя, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснює повноваження та виконує обов'язки судді, дотримуючись етичних принципів і правил поведінки судді, підвищує свій професійний рівень, не вчиняє дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" (Заява №33949/02) від 9 листопада 2006 року зазначено: "стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".

Суд зазначає, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зокрема, у частинах першій, третій статті 96 ГПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах, тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Верховний Суд роз'яснив, що допустимими доказами є, зокрема, зроблені і завірені особами, які беруть участь у справі, роздруківки матеріалів, розміщених в інформаційно-телекомунікаційній мережі (скріншот), із зазначенням адреси інтернет-сторінки, з якої зроблено роздруківку, а також точного часу її отримання. Такі роздруківки підлягають оцінці судом під час розгляду справи нарівні з іншими доказами (Постанова Верховного Суду від 13.10.2021 рокуу справі № 923/1379/20).

Проте, як встановлено судом за матеріалами поданої заяви про відвід, подана представником відповідача копія наданих реєстратором "Акционерное общество "РТ-Регистратор" «СВЕДЕНИЙ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025(24:00) АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО «МЫТИЩЕНСКИЙ МАШИНОСТРОИТЕЛЬНЫЙ ЗАВОД» ОГРН1095029003360...», а також скріншоти з сайту реєстратора "Акционерное общество "РТ-Регистратор" щодо емітентів акцій (акціонерних товариств) та їх акціонерів, за відсутності як адреси інтернет-сторінки, з якої зроблено роздруківки, так і джерела їх отримання, не можуть бути прийняті судом в якості належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наведених в заяві про відвід судді обставин.

В контексті вищенаведеного суд наголошує, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами, а отже не підтвердження зазначеної у заяві про відвід інформації доказами у розумінні статей 73, 76-79 ГПК України свідчить про відсутність підстав, передбачених статтею 35 Господарського процесуального кодексу України для відводу судді.

При цьому, наявності інших підстав, які б викликали сумніви у неупередженості та необ'єктивності судді, не встановлено.

Додатково судом враховано, що судові установи, як державні органи, працюють в межах українського інтернет-простору за умови обмеження доступу до ворожих інтернет -ресурсів, впроваджених на підставі рішень Національного центру оперативного управління мережами телекомунікацій (НЦУ) та РНБО.

Відтак, за наявності як обмеження доступу до інтернет-ресурів російської федерації, так і виходячи з загальних принципів корпоративного законодавства щодо конфіденційності інформації, за відсутності джерел наведених даних та перевірки таких відомостей на предмет достовірності, в розумінні приписів ст.ст. 73-79 ГПК України надана відповідачем інформація судом оцінюється критично.

Разом з цим суд наголошує, що однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, застосовуючи при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Приписами п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Згідно частин 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства.

Наразі, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників господарського процесу, заборона зловживати наданими правами тощо.

Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, яка також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.

Отже, за висновками суду, представником відповідача у заяві про відвід судді Омельченка Л.В. не наведено належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження підстав для відводу судді від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24), як і не наведено мотивованих підстав здійснення розгляду справи виключно в інтересах однієї із сторін.

Окрім цього суд зазначає, що є недопустимим подання учасником завідомо неправдивої і недостовірної інформації щодо судді, яка може бути в подальшому використана третіми особами шляхом розповсюдження в засобах масової інформації та мережі Інтернет, в т.ч. для дискредитації останнього, позаяк такі дії безпосередньо посягають на гідність, честь та професійну репутацію судді.

Поряд із цим суд наголошує, що процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі саме для сприяння суду при розгляді справ та їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі "Шульга проти України", no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", no. 26976/06, від 20.01.2011).

За висновками суду, наявності будь - яких підстав на підтвердження сумнівів у неупередженості та об'єктивності судді не встановлено, позаяк зі змісту поданої представником відповідача заяви про відвід судді не можливо дійти висновків про наявність будь - яких підстав для відводу, що свідчить про бажання заявника лише відвести від розгляду суддю з особистих мотивів. В свою чергу, за відсутності будь - яких інших доводів сторони, з процесуальних дій судді в даній справі не простежується жодної залежності чи взаємозв'язку, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ'єктивність судді, якому заявлено відвід.

З огляду на викладене, посилання заявника на упередженість судді та необ'єктивність під час розгляду справи № 15/81 (910/14943/24) суд розцінює як безпідставні.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 35 ГПК України, суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого представником відповідача ТОВ "Вардингс" - Юрис Н.В. відводу судді Омельченка Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24).

Керуючись ст.ст. 32, 35-39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви представника відповідача - ТОВ "Вардингс" - Юрис Н.В. відводу судді Омельченка Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14943/24) відмовити.

Ухвала набирає законної сили з негайно з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А.М. Селівон