ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 січня 2026 року Справа № 918/1220/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року в справі №918/1220/24 (суддя Бережнюк В.В.)
час та місце ухвалення рішення: 10 квітня 2025 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текст рішення складено 11 квітня 2025 року
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ"
до відповідача 2 Національний університет "Острозька академія"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів
за участю представників сторін:
від Прокурора - Казнодій С.Д.;
від Позивача, Відповідача 1 та Відповідач 2 - не з'явився.
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ" (надалі - Відповідач 1) та Національний університет "Острозька академія" (надалі - Відповідач 2) у якому просив:
· визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 1 серпня 2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/01/21 від 19 січня 2021 року, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (надалі - Договір; а.с. 23-26);
· визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 1 серпня 2021 року;
· визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 28 вересня 2021 року;
· визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 29 жовтня 2021 року;
· визнати недійсною Додаткову угоду № 5 від 29 жовтня 2021 року;
· визнати недійсною Додаткову угоду № 6 від 30 листопада 2021 року;
· визнати недійсною Додаткову угоду № 7 від 30 листопада 2021 року;
· стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача в дохід Державного бюджету України кошти у сумі 228 435 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, що оспорювані додаткові угоди № 1-7 укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що додаткові угоди слід визнати недійсними. При цьому зазначає, що розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в основному Договорі про постачання електричної енергії. Прокурор стверджує, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію шляхом укладання спірних додаткових угод, мала місце переплата коштів у розмірі 228 435 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року (а.с. 148-155) позов задоволено.
Приймаючи дане судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оцінка належності визначеного Прокурором Позивача у спірних правовідносинах в контексті наявності/відсутності порушення прав держави в його особі у спірних правовідносинах, а також ефективності заявленого позову, може надаватись для з'ясування обґрунтованості позовних вимог при розгляді спору по суті, і не може бути підставою для залишення даного позову без розгляду через недоведення підстав для представництва інтересів держави в особі саме визначеної Прокурором сторони правовідношення. За висновком суду, суд, має лише перевірити дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо належного обґрунтування підстав для представництва та виконання прокурором визначених законодавством дій, що мають передувати його зверненню до суду.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення. Судом першої інстанції при цьому встановлено, що з аналізу додаткових угод 1-7 слідує, що динаміка зміни ціни за Договором у відсотковому значенні становила + 88,9 % .
При цьому місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що: сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача 2, на момент підписання основного договору Відповідач 2 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.
Також, судом першої інстанції зазначено, що можливість зміни ціни Договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) Договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Місцевий господарський суд виснував, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, тому зміна з позиції суду ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", дане стало підставою для визнання оспорених додаткових угод недійсними відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Стосовно вимоги Прокурора щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно надмірно сплачених коштів за Договором в сумі 228435 грн, то суд зазначив, що дана позовна вимога є можливою одночасно із заявленою вимогою про визнання недійсними додаткових угод, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216, 1212 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом, що містять заявлені позовні вимоги.
Відповідач 1 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 162-163), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 1 вказав, що додаткові угоди №1-7 про збільшення ціни за одиницю товару укладені між сторонами у відповідності до вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та умов пункту 13.9 Договору, без порушення вимог чинного законодавства. Констатував, що ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в Договорі.
В то йже час, Відповідач 1 зазначає в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано статтю 632 Цивільного кодексу України, де відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Апелянт при цьому наголошує, що Договір та Додаткові угоди опубліковані в день укладення в системі «Прозорро» та є в відкритому доступі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення місцевого господарського суду від 10 квітня 2025 року у справі №918/1220/24.
2 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор при цьому зазначив, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в Договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). З позиції Прокурора, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Констатував, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Прокурор також вказав, що відповідно до плану закупівлі, джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету, з огляду на що, використання бюджетних коштів при проведенні закупівлі повністю підтверджується матеріалами справи. Відтак, Прокурор вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами стосуються саме використання бюджетних коштів і становлять суспільний інтерес, а незаконність Додаткових угод до Договору, на підставі яких ці кошти надмірно витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
6 червня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24. Клопотання обгрунтоване тим, що передаючи справу № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» (у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору), які врахували суди попередніх інстанцій у відповідній справі. Заявник посилається на те, що правовідносини в справі № 920/19/24 та в цій справі є подібними, а тому вважає за необхідне зупиненням провадження в цій справі.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 9 червня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 2 липня 2025 року об 14:40 год.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 липня 2025 року клопотання Відповідача 1 про зупинення апеляційного провадження у справі №918/1220/24 задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі №918/1220/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення в установленому Законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. Зобов'язано сторони негайно повідомити суд про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №920/19/24 та оприлюднення в установленому Законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 грудня 2025 року поновлено апеляційне провадження у справі №918/1220/24 за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року в справі №918/1220/24, повний текст рішення складено 11 квітня 2025 року. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21 січня 2026 року об 14:40 год..
Запропоновано сторонам подати письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу з врахуванням правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №920/19/24, в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали з доказами їх (доданих до нього документів) надсилання учасникам по справі в порядку частини 2 статті 263 ГПК України
В судове засідання від 21 січня 2026 року представники Позивача, Відповідача 1 та 2 не з'явилися.
З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (а.с. 224-226).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 29 грудня 2026 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
Відтак, колегія суду вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представника Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи, що в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача 1, в котрій висвітлено його позицію з приводу доводів та заперечень рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників Позивача, Відповідача 2, оскільки останні не скористалися своїми правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
При суд апеляційної інстанції враховує факт повторної неявки представників Позивача, Відповідача 2.
В судовому засіданні від 21 січня 2026 року Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, кількість підписаних додаткових угод, тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання зростання ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Наголосив, що щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Прокурор зауважив, що відповідно до плану закупівлі, джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету. Прокурор вказав, що використання бюджетних коштів при проведенні закупівлі повністю підтверджується матеріалами справи, тому на його переконання суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами стосуються саме використання бюджетних коштів і становлять суспільний інтерес, а незаконність Додаткових угод до Договору, на підставі яких ці кошти надмірно витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Окрім того, Прокурор вказав, що нова позиція Великої Палати Верховного Суду не змінила попередніх висновків щодо підстав визнання додаткових угод недійсними в разі збільшення ціни.
Заслухавши пояснення Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що за порядком, встановленим Законом України "Про публічні закупівлі", Відповідачем 2 проведено закупівлю UА-2020-12-09-003796-а за предметом: "Електрична енергія", фінансування якої здійснюється з державного бюджету України.
Надалі, між Відповідачем 2 (Споживач) та Відповідачем 1 (Постачальник) укладено Договір (а.с. 23-26).
Згідно з пунктом 1.2 Договору, умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (надалі ПРРЕЕ).
Згідно пункту 2.1 Договору, Відповідач 1 продає електричну енергію Відповідачу 2 (за кодом ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Відповідача 2, а Відповідач 2 оплачує Відповідачу 1 вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пункту 2.2 Договору, загальна кількість електричної енергії за цим Договором становить: 450 000 кВт*год для забезпечення потреб об'єктів споживання Відповідача 2 за ЕІС кодами в точках продажу, перелік яких зазначений в Додатку 2 до Договору.
За змістом пункту 5.1 Договору загальна ціна даного Договору становить 1 125 000 грн у тому числі ПДВ (20%) 187 500 грн.
Відповідно до пункту 5.2 Договору ціна за одиницю електричної енергії визначається у Додатку 2 "Комерційна ппропозиція" до Договору. Відповідач 2 розраховується з Відповідачем 1 за електричну енергію за ціною, яка зазначена у Додатку 2 до Договору.
У відповідності до комерційної пропозиції (додатку № 2) до Договору ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт*год становить 2 грн 50 коп. з ПДВ.
Згідно з пунктом 13.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами, але не раніше 1 січня 2021 року, та діє по 31 грудня 2021 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх обов'язків за цим Договором.
Відповідно до пункту 13.9 Договору, умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за адресою в мережі Інтернет://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ»://www.oree.com.ua або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.
Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.
Крім того, істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.
У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).
В подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну за одиницю товару:
· додатковою угодою № 1 від 1 серпня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 2 грн 725 коп. з ПДВ (на 9 %), згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року;
· додатковою угодою № 2 від 1 серпня 2021 року встановлено ціну за 1 кВт*год до 2 грн 97025 коп. з ПДВ (на 18,8 %), згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року;
· додатковою угодою № 3 від 28 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 3 грн 2375 коп. з ПДВ (на 29,5 %), згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 вересня 2021 року;
· додатковою угодою № 4 від 29 жовтня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 3 грн 558 коп. з ПДВ (на 42,3 %), згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 жовтня 2021 року;
· додатковою угодою № 5 від 29 жовтня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 3 грн 91024 коп. з ПДВ (на 56,4 %), згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 жовтня 2021 року;
· додатковою угодою № 6 від 30 листопада 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 4 грн 297 коп. з ПДВ (на 71,9 %), згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 листопада 2021 року;
· додатковою угодою № 7 від 30 листопада 2021 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 4 грн 722 коп. з ПДВ (на 88,9 %), згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 листопада 2021 року.
Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод ціну за електричну енергію збільшено з 2 грн 50 коп. з ПДВ до 4 грн 722 коп. з ПДВ за 1 кВт*год, тобто на 88,9 %.
Водночас, згідно з наданими закладом освіти актами приймання-передачі електричної енергії, Відповідач 1 на виконання даного Договору упродовж 2021 року поставив 358626 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 125 000 грн з ПДВ, а саме: згідно з актом № 17 за січень 2021 року - 38 134 кВт*год на суму 95 335 грн з ПДВ; згідно з актом № 29 за лютий 2021 року - 40 070 кВт*год на суму 100 175 грн з ПДВ; згідно з актом № 49 за березень 2021 року - 44 533 кВт*год на суму 111 332 грн 50 коп. з ПДВ; згідно з актом № 76 за квітень 2021 року - 29 000 кВт*год на суму 72 500 грн з ПДВ; згідно з актом № 94 за травень 2021 року - 23 307 кВт*год на суму 58 267 грн 50 коп. з ПДВ; згідно з актом № 119 за червень 2021 року - 21 581 кВт*год на суму 53 952 грн 50 коп. з ПДВ; згідно з актом № 142 за липень 2021 року - 13 845 кВт*год на суму 34 612 грн 50 коп. з ПДВ; згідно з актом № 181 за серпень 2021 року - 12 596 кВт*год на суму 37 413 грн 26 коп. з ПДВ; згідно з актом № 226 за вересень 2021 року - 28 105 кВт*год на суму 90 989 грн 94 коп. з ПДВ; згідно з актом № 274 за жовтень 2021 року - 45 555 кВт*год на суму 178 130 грн 99 коп. з ПДВ; згідно з актом № 321 за листопад 2021 року - 30 094 кВт*год на суму 142 103 грн 87 коп. з ПДВ; згідно з актом № 353 за грудень 2021 року - 31 806 кВт*год на суму 150 186 грн 94 коп. з ПДВ.
Тобто, всього за вказаний період за договором поставлено товар в обсязі 358 626 кВт/год.
У своєму позові Прокурор вказує, що за умовами Додаткової угоди № 1 від 1 серпня 2021 року, сторони визначили ціну за 1 кВт*год - 2,725 грн з ПДВ. Згідно з пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року.
Також за умовами додаткової угоди № 2 від 1 серпня 2021 року, сторони визначили ціну за 1 кВт*год - 2 грн 97025 коп. з ПДВ. Згідно з пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року.
Обґрунтовуючи необхідність внесення змін з 1 серпня 2021 року шляхом підписання оскаржуваних додаткових угод №№ 1-2 від 1 серпня 2021 року, Відповідач 1 надав контрагенту цінову довідку Рівненської торгово-промислової палати № 56.03/458 від 31 серпня 2021 року, відповідно до якої по ОЕС України за 20 днів серпня 2021 року середньозважена ціна на РДН склала 2 023 грн 69 коп./МВт*год, що на 75,6 % більше в порівнянні з аналогічним періодом липня 2021 року.
Разом з тим, як вбачається зі змісту цінової довідки Рівненської торгово-промислової палати, на підставі якої сторонами Договору укладено додаткові угоди 1 та 2, вона не є належним доказом обставин, наявність яких є необхідною для виникнення у сторін права вносити зміни до Договору в частині зміни ціни за одиницю товару шляхом укладення відповідних додаткових угод, оскільки вона не свідчить про наявність чи відсутність коливання ціни на ринку, а лише відображає вартість електричної енергії на певні дати.
З позиції Прокурора, обидві Додаткові угоди укладено в один день - 1 серпня 2021 року, при тому, що сторонами Договору не підтверджено коливання ціни на ринку упродовж 1 серпня 2021 року.
Відтак, оскільки додаткові угоди №№ 1-2 укладено з порушенням статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України. Прокурор вказує, що вони підлягають визнанню судом недійсними. В той же час, наступні додаткові угоди №3-7 також підлягають визнанню недійсними, адже як вказує Прокурор їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.
Зокрема, укладення додаткової угоди № 3 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на 29,5 % відносно ціни, визначеної за умовами Договору, додаткової угоди № 4 - на 42,3 %, додаткової угоди № 5 - на 56,4 %, додаткової угоди № 6 - на 71,9 %, додаткової угоди № 7 - на 88,9 %.
Прокурор вказує, що відповідно до Договору в первісній редакції без врахування визнаних додаткових угод, що Прокурор просить визнати недійсними, з огляду на отриманий обсяг енергії, Відповідач 2 повинен був за рахунок коштів державного бюджету за Договором, сплачувати 2 грн 50 коп. з ПДВ, тобто за період з січня 2021 року по грудень 2021 року сплатити 896 565 грн, в той же час, як Відповідач 2 сплачено загальну суму 1 125 000 грн, що перевищує вартість відповідно до умов Договору на 228 435 грн.
Прокурор покликаючись на те, що Додаткові угоди 1-7, якими змінено ціну за одиницю товару - електричну енергію, укладені з порушенням чинного законодавства, звернувся до суду з позовом про визнання додаткових угоди 1-7 недійсними та стягнення 228435 грн.
Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За результатами дослідження підставності звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивача місцевим господарським судом встановлено, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що свідчить про підставність звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача.
Однак, апеляційна скарга Відповідача 1 не містять доводів щодо заперечення обставин підставності звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.
Зважаючи на предмет позовних вимог та обставини, котрими Прокурор обгрунтовує підставність своїх позовних вимог, колегія суддів розглядає оспорену позовну вимогу про визнання додаткових угод 1-7 недійсними та стягнення 228435 грн.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Частиною 1 статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Розглядаючи позовну вимогу Прокурора щодо визнання Додаткових угод недійсними із посиланням на порушення при укладення такого правочину статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Досліджуючи оспорювані Додаткові угоди 1-7 до Договору на предмет їх недійсності, що входить в предмет позовної вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача 1 щодо відсутності порушень частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів досліджує наступні обставини.
У відповідності до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційні збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни зі одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електрично енергії.
При цьому метою регулювання, передбаченого частиною п'ятою статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 висловив правову позицію, що закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Велика Палата Верховного Суду по справі №920/19/24 від 25 листопада 2025 року не вбачала підстав відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22.
Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.
Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.
Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Відповідно до частини 1 статі 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
Тобто, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
При цьому, існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).
Разом з тим, у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації.
Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі №912/1580/18.
При цьому судом враховується, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки .
Між тим, Відповідач 2, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорені Додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за Договором, фактично, зменшився.
Крім того, збільшення ціни електричної енергії у Додаткових угодах по відношенню до погодженої у Договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.
Зокрема, з аналізу додаткових угод слідує, що між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду № 1 від 1 серпня 2021 року; додаткову угоду № 2 від 1 серпня 2021 року; додаткову угоду № 3 від 28 вересня 2021 року; додаткову угоду № 4 від 29 жовтня 2021 року; додаткову угоду № 5 від 29 жовтня 2021 року; додаткову угоду № 6 від 30 листопада 2021 року, додаткову угоду № 7 від 30 листопада 2021 року до Договору.
Керуючись Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року №312, Законом України "Про публічні закупівлі" та Договором сторонами зокрема внесено зміни в пункт 1 Додатку №2 до Договору та виклали їх в наступній редакції:
· за додатковою угодою № 1 від 1 серпня 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 2 грн 725 коп. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 9 %, згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року;
· за додатковою угодою № 2 від 1 серпня 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 2 грн 97025 коп.. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 18,8 %, згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 серпня 2021 року;
· за додатковою угодою № 3 від 28 вересня 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 3 грн 2375 коп. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 29,5 %, згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 вересня 2021 року;
· за додатковою угодою № 4 від 29 жовтня 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 3 грн 558 коп. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 42,3 %, згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 жовтня 2021 року;
· за додатковою угодою № 5 від 29 жовтня 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 3 грн 91024 коп. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 56,4 %, згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 жовтня 2021 року;
· за додатковою угодою № 6 від 30 листопада 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 4 грн 297 коп. з ПДВ». Тобто ціну збільшено на 71,9 %, згідно із пункту 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 листопада 2021 року;
· за додатковою угодою № 7 від 30 листопада 2021 року: «ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): за 1 кВт*год до 4 грн 722 коп. з ПДВ". Тобто ціну збільшено на 88,9 %, згідно із пунктом 2 вказаної додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди розповсюджуються на відносини сторін, які виникли з 1 листопада 2021 року.
Тобто, укладаючи спірні Додаткові угоди 1-7 Відповідач 1 та Відповідач 2 керувались умовами Договору, підпунктом 7 пунктом 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" .
Разом з тим суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до пункту 13.9 Договору, умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за адресою в мережі Інтернет://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ»://www.oree.com.ua або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.
Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.
Крім того, істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.
У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).
Колегія суду при цьому наголошує, що сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов'язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції. Зазначене є особливо актуальним у тому випадку, якщо коливання цін на товар обумовлюється його сезонним характером або у випадку, коли за умовами тендерної документації товар повинен бути наявним у постачальника.
Окрім цього, можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
Схожа правова позиція наведена також і в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 915/1868/18.
В той же час при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції)
Подібну правову позицію наведено й у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.
При цьому судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача 1, адже на момент підписання основного Договору Відповідач 1 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.
Поміж тим суд апеляційної інстанції з урахуванням правових позицій Верховного Суду, в тому числі висвітлених у постанові Великої Палати Верховного суду від 25 листопада 2025 року по справі №920/19/24 наголошує, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Відповідна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 922/2321/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2025 року в справі № 922/2321/22 висвітлила позицію щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 листопада 2025 року по справі № 920/19/24 (до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження по даній справі) виснувала, що про те, що внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22. З огляду на викладене та з урахуванням наведених у цій постанові висновків, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22.
При цьому постачання електроенергії здійснювалося щоденно, тобто електроенергія не тільки переходила у власність Позивача, а й споживалася ним, однак Додаткові угоди укладалися з урахуванням вимог частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, а саме ціна договору не може змінюватися після передачі продавцем товару у власність покупця, протилежне суперечить вимогам частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України
При цьому, обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Аналогічна правова позиція, наведена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 листопада 2025 року по справі № 920/19/24 (до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження по даній справі).
Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Приходячи до таких висновків апеляційний господарський суд враховує і правову позицію викладену в постанові Верховним Судому складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.
При цьому, будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі №927/550/20.
У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі №927/491/19 зазначено, що: «Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.»
Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення Договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 кВт*год електричної енергії 2,50 грн./кВт*год (без ПДВ) та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваних Додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни на понад 88,9 %, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку Відповідача 2.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.
Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2023 року в справі №903/366/22.
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Аналогічний правовий висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, що також не спротсовано постановою Великої Палати Верховного Суду по справі №920/19/20 від 25 листопада 2025 року.
В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Підсумовуючи усе описане вище колегія суду резюмує, підписанням оспорюваних Додаткових угод вартість електричної енергії зросла на 88,9 %, водночас, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).
Враховуючи встановлені обставини, Відповідачем не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі.
Натомість, колегією суддів встановлено, що сторони послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для Відповідача (зокрема, в сторону збільшення).
Враховуючи те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, то за таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами 1-7 є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак, Додаткові угоди № 1-7 (котрими відбулося збільшення ціни на 88,9 %) до Договору суперечать вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними.
Відповідно суд апеляційної інстанції задовільняє позов у цій частині повністю. Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання недійсними Додаткових угод залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету України коштів у сумі 228435 грн, то колегія суду зазначає наступне.
Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З урахуванням усього вищеописаного вбачається надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угод 1-7, якими безпідставно збільшено ціну товару, що встановлено вище у даному судовому рішенні.
Таким чином, грошові кошти в сумі 228435 грн є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 1 (підстава їх набуття відпала), а тому Відповідач 1 зобов'язаний їх повернути в дохід Державного бюджету України, що відповідає приписам статтей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22.
Приймаючи відповідне судове рішення колегія суду констатує, що з січня 2021 року по грудень 2021 року поставлено товар в обсязі 358 626 кВт*год, за який сплачено 1 125 000 грн, тобто внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод 1-7 з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 228 435 грн з позиції того, яка сума мала бути сплачена за умов первинно укладеного Договору (без врахування додаткових угод 1-7, котрі вище судом апеляційної інстанції визнано недійсними).
Відтак, оскільки оспорювані додаткові угоди 1-7 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись основним Договором, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії 2,50 грн без ПДВ за кВт*год., отже, вартість поставленої Відповідачем електричної енергії в об'ємі 450000 (поставлено ж 358626 кВт*год) кВт*год. становить 1125000 грн. Проте Відповідач 2 за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив Відповідачу 1 кошти в сумі 1125000 грн, використовуючи кошти Державного бюджету України відтак грошові кошти в сумі 228435 грн є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 1, підстава їх набуття відпала, а тому Відповідач 1 зобов'язаний їх повернути Позивачу в дохід Державного бюджету України, що відповідає приписам статтей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Все вищеописане є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора щодо стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача в дохід Державного бюджету України 228435 грн з огляду на що суд апеляційної інстанції задовільняє і цю позовну вимогу.
Дане рішення в цій частині прийнято Господарським судом Рівненської області.
Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Резюмуючи колегія суду констатує, що Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Відповідачів 1-2 як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження порушення оскаржуваними додатковими угодами 1-7 умов Договору та вимог діючого законодавства України та безпідставне отримання Відповідачем 1 коштів у розмірі 228435 грн.
Доводи наведені Відповідачем 1 в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно - західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 1, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 1.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року в справі №918/1220/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року в справі №918/1220/24 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №918/1220/24 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2026 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.