вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" січня 2026 р. Справа№910/5610/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.01.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 (повне рішення складено 12.11.2025)
у справі №910/5610/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
Міністерства енергетики України
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг
Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України
Міністерства розвитку громад та територій України
про визнання недійсним рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним рішення конкурсної комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, оформлене протоколом №5 від 02.04.2025.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на незаконне та безпідставне відхилення його конкурсної пропозиції для участі у конкурсі на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, оскільки не було конкретизовано, які саме документи не відповідають конкурсній документації. Щодо перебування позивача під дією рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі за текстом - РНБО) від 18.06.2021 «Про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», то рішення РНБО, яким анульовано спеціальний дозвіл на користування надрами від 23.12.2016 №6163, є таким, що вичерпало свою дію та не може породжувати нових обмежень, зокрема, щодо господарської діяльності позивача та прийняття участі у конкурсі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.08.2025 залучив до участі справі №910/5610/25 в якості співвідповідача Міністерство енергетики України (далі за текстом - відповідач 2).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.09.2025 залучив до участі справі №910/5610/25 в якості співвідповідачів Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - відповідач 3); Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі за текстом - відповідач 4); Міністерство розвитку громад та територій України (далі за текстом - відповідач 5).
Господарський суд міста Києва рішенням від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачами його прав та охоронюваних законом інтересів.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок невірно встановлених обставин справи, при не правильному застосуванні норм матеріального права.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що ним дотримано вимоги конкурсної документації, тоді як відхилення його пропозиції є безпідставним та таким, що не відповідає положенням Порядку проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 №677 (далі за текстом - Порядок). Всупереч порядку рішення конкурсної комісії щодо визначення переможця конкурсу не було опубліковано на офіційних веб-сайтах Міненерго, Оператора системи передач.
На думку позивача, НЕК «Укренерго» є належним відповідачем, оскільки саме він несе відповідальність за формування, оприлюднення та дотримання умов конкурсу, тобто є організатором конкурсу; у подальшому саме відповідач 1 є стороною договору, який має укладатись із переможцем конкурсу.
Щодо Міністерства енергетики України, то саме на нього Кабінетом Міністрів України покладено обов'язок із забезпечення проведення конкурсу, зокрема, утворення конкурсної комісії, саме воно несе відповідальність за рішення, прийняті комісією, а тому Міністерство енергетики України є належним відповідачем у даній справі.
Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про витребування доказів, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/5610/25 не містить жодних обґрунтувань, тоді як такі докази мають вирішальне значення для вирішення справи. Також Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.09.2025 безпідставно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у даній справі Кабінет Міністрів України як співвідповідача, оскільки саме Кабінет Міністрів України приймає первинні управлінські рішення, що визначають правову природу та зміст спірних правовідносин.
До апеляційної скарги додано клопотання про залучення співвідповідача - Кабінет Міністрів України та клопотання про витребування доказів, а саме: копію протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, утвореного за результатами проведення засідання 11.04.2025, а також копію усіх документів, що пов'язані з процесом та результатами проведення засідання 11.04.2025, зокрема, але не виключно, додатки до протоколу засідання комісії від 11.04.2025, рішення, накази, розпорядження, службові документи тощо; копію усіх договорів, укладених між відповідачем 1 та переможцями конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом у відповідності до Порядку та Положення про комісію з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, що є додатком до Порядку.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишив без руху.
Після усунення позивачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.12.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 13.01.2026 на 13 год. 00 хв.; витребував матеріали справи №910/5610/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/5610/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 08.01.2026.
Відповідач 1 згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте не відповідачем 1, а Комісією з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів із підвищення попиту, а тому він не може бути відповідачем у даній справі. Також відповідач 1 вказує у відзиві на апеляційну скаргу позивача на те, що останнім обрано неналежний спосіб захисту, оскільки спірне рішення стосується прав та обов'язків інших учасників конкурсу.
Щодо клопотання позивача про залучення до участі у справі №910/5610/25 як співвідповідача Кабінет Міністрів України, то відповідач 1 заперечує проти задоволення такого клопотання, оскільки у даній справі не оскаржується рішення Кабінету Міністрів України.
Також відповідач 1 заперечує проти задоволення клопотання позивача про витребування доказів, посилаючись на відсутність у позивача права на зміну предмету позову, витребування копії протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, утвореного за результатами проведення засідання 11.04.2025 не стосується предмету даного спору. Щодо копії договорів, укладених із переможцями конкурсу, то такі договори відповідно до Порядку розміщені на офіційному сайті відповідача 1, при цьому відповідач 1 не має письмової згоди від переможців конкурсу на розголошення чи розкриття конфіденційної інформації стосовно договорів.
Відповідач 3 згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення, посилаючись на підставне та законне відхилення пропозиції позивача.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач 4 заперечує проти її задоволення, посилаючись на обґрунтованість спірного рішення Комісії, оскільки подана позивачем документація не відповідає вимогам Порядку та до позивача вжито санкції РНБО, введені Указом Президента України від 18.06.2021, тоді як конкурс в умовах воєнного стану має стратегічне значення, а тому Комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, обравши рішення, яке мінімізує безпекові ризики.
Відповідач 5 також заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, у відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач 5 вказує на прийняття Комісією обґрунтованого рішення про відхилення пропозиції позивача в межах дискреційних повноважень.
Північний апеляційний господарський суд 13.01.2026 протокольно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про залучення Кабінету Міністрів України як співвідповідача та клопотання про витребування доказів.
З цього приводу слід зазначити таке.
За частиною 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до частини 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц та від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача на те, що у клопотанні про залучення Кабінету Міністрів України як співвідповідача позивач не зазначив вимогу, пред'явлену ним до Кабінету Міністрів України у межах даного провадження. Крім того, в силу положень статті 48 ГПК України залучення у справі співвідповідача є компетенцією суду першої інстанції, оскільки наслідком таких дій є розгляд справи спочатку.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про залучення Кабінету Міністрів України як співвідповідача.
Щодо витребування доказів, то відповідно до частин 1 та 2 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач клопотання про витребування доказів, а саме: копію протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, утвореного за результатами проведення засідання 11.04.2025, а також копію усіх документів, що пов'язані з процесом та результатами проведення засідання 11.04.2025, зокрема, але не виключно, додатки до протоколу засідання комісії від 11.04.2025, рішення, накази, розпорядження, службові документи тощо; копію усіх договорів, укладених між відповідачем 1 та переможцями конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом у відповідності до Порядку та Положення про комісію з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, що є додатком до Порядку, у суді першої інстанції не заявляв.
Посилання позивача у клопотанні про витребування доказів про те, що витребувані докази у подальшому стануть предметом оскарження в межах даної справи шляхом зміни предмета позову, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зміна предмета позову в силу положень статті 46 ГПК України можлива лише під час розгляду справи у суді першої інстанції, а не під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про витребування доказів.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.01.2026 відклав розгляд справи №910/5610/25 на 21.01.2026 на 12 год. 15 хв.
Відповідач 2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу не подав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.
Відповідачі 3, 5 своїх представників у судове засідання, призначене на 21.01.2026, не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 до їх електронних кабінетів.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, розгляд справи №910/5610/25 здійснюється судом апеляційної інстанції без участі представників відповідачів 3 та 5, повідомлених судом апеляційної інстанції належним чином.
У судовому засіданні 21.01.2026 представник позивача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 21.01.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишити без змін.
У судовому засіданні 21.01.2026 представник відповідача 2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишити без змін.
У судовому засіданні 21.01.2026 представник відповідача 4 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишити без змін.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги позивача, відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 13.08.2024 №756-р «Деякі питання проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом» відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 8 Порядку проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 № 677, з метою забезпечення енергетичної безпеки держави та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, наслідків військової агресії Російської Федерації проти України погодився з пропозицією Міністерства енергетики щодо прийняття рішення про проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом та визначив умови проведення такого конкурсу, згідно з додатком до цього розпорядження.
Умовами проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попиту передбачено, що стимулом для учасників конкурсу є встановлення плати за послугу із забезпечення розвитку генеруючої потужності, гранична ціна закупівлі якої становить 854 977,5 євро за 1 МВт, мінімальний граничний строк оплати - 10 років.
Позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про участь у конкурсі на будівництво генеруючої потужності від 26.02.2025 №40 та надав конкурсну пропозицію від 26.02.2025 № 41 разом з переліком додатків (т.1 а.с. 8-86).
У подальшому, позивачем одержано запит про отримання роз'яснень (https://mev.gov.ua/sites/default/files/2025-03/zapiti-uchasnikam-konkursu.pdf) на підставі рішення засідання комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, оформленого протоколом від №4 від 31.03.2025 (https://mev.gov.ua/sites/default/files/2025-03/protokol-zasidannyakomisii-21.03.2025.pdf).
У зв'язку з надходженням запиту конкурсної комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності позивач листом від 26.03.2025 №51 надав відповідні пояснення (https://mev.gov.ua/sites/default/files/2025-03/rozyasnennya-vidpovid_.pdf) (т.1 а.с. 87).
Позивач отримав повідомлення про результати кваліфікації, яким його повідомлено, що відповідно до рішення конкурсної комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом про результати кваліфікації учасників конкурсу, оформленого протоколом №5 від 02.04.2025, визначено, що конкурсна пропозиція товариства не пройшла кваліфікацію через те, що зміст поданих документів не відповідає конкурсній документації, учасник конкурсу перебуває під дією рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (т.1 а.с. 88-82).
Позивач листом від 28.04.2025 № 67 звернувся до відповідача 1, яким повідомив, що конкурсна комісія відмовляючи позивачу у кваліфікації через те, що зміст поданих документів не відповідає конкурсній документації, не конкретизувала які саме документи не відповідають конкурсній документації, та звернув увагу на те, що застосування до учасника спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених Законом України «Про санкції» не є підставою для прийняття комісією рішення про те, що учасник конкурсу не пройшов кваліфікацію з подальшим відхиленням його пропозиції відповідно до положень Порядку (т.1 а.с. 93-95).
В подальшому, позивач звернувся до Конкурсної комісії із скаргою №69 від 01.02.2025 «Щодо питання участі у конкурсі на будівництво генеруючої потужності» (т. 1 а.с. 96-98).
Спірні правовідносини виникли через незгоду позивача із рішенням конкурсної комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, оформленого протоколом №5 від 02.04.2025.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.08.2024 №756-р «Деякі питання проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом» та Порядку було утворено Комісію з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом (далі - Комісія).
Порядок визначає процедуру проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, які, зокрема, включають заходи з будівництва нової генеруючої потужності, проведення реконструкції (модернізації) діючої генеруючої потужності, продовження строку експлуатації енергоблоків атомних електростанцій (далі - Конкурс).
Конкурс проводиться з дотриманням таких принципів: забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників; відкритості та прозорості; недискримінації учасників; об'єктивної і неупередженої оцінки конкурсних пропозицій учасників конкурсу; запобігання корупційним діям і зловживанням під час проведення конкурсу (пункт 4 Порядку).
Згідно з пунктом 8 Порядку рішення про проведення конкурсу приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міненерго і визначає:
1) строки проведення конкурсу;
2) обсяг закупівлі необхідної генеруючої потужності та/або заходів з управління попитом;
3) стимули та порядок їх застосування для переможця конкурсу, в тому числі граничну ціну закупівлі послуги із забезпечення розвитку генеруючої потужності та мінімальний граничний строк оплати наданої послуги в разі застосування як стимулу плати за послугу із забезпечення розвитку генеруючих потужностей;
4) максимальний граничний строк введення генеруючої потужності в експлуатацію та/або початку виконання заходів з управління попитом;
5) мінімальну та максимальну величину додаткової потужності та/або значення величин (обсягів) впливу на графік електричного навантаження у результаті виконання заходів з управління попитом;
6) вимоги щодо мінімального строку гарантованої (проектної) експлуатації (годин напрацювання) обладнання після введення в експлуатацію генеруючої потужності та/або заходів з управління попитом;
7) основні технічні вимоги, включаючи технічні характеристики генеруючих потужностей для забезпечення необхідних режимів роботи генеруючих потужностей та/або обладнання для виконання заходів з управління попитом.
Рішення Кабінету Міністрів України про проведення конкурсу та умови проведення такого конкурсу оприлюднюється на офіційних вебсайтах Міненерго та оператора системи передачі та повідомляється Секретаріатові Енергетичного Співтовариства не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття (пункт 10 Порядку).
Відповідно до пункту 7 Положення про комісію з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, що є Додатком до Порядку конкурсна комісія відповідно до покладених на неї завдань:1) приймає, реєструє та перевіряє документи, подані учасниками конкурсу, на відповідність вимогам конкурсної документації; 2) проводить кваліфікаційний відбір учасників конкурсу та визначає кваліфікованих учасників, допущених для участі у другому етапі конкурсу; 3) визначає переможця (переможців) з числа кваліфікованих учасників шляхом відбору кращої цінової пропозиції відповідно до умов, визначених Порядком проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 677; 4) приймає рішення про визнання конкурсу таким, що не відбувся; 5) забезпечує відкритість конкурсного відбору; 6) здійснює інші функції, передбачені зазначеним Порядком.
Згідно з пунктом 33 Порядку конкурс проводиться двома етапами: проведення кваліфікації учасників відповідно до вимог конкурсної документації та здійснення відбору пропозицій кваліфікованих учасників для участі у другому етапі конкурсу; визначення переможця (переможців) з числа кваліфікованих учасників шляхом відбору кращої цінової пропозиції відповідно до умов, визначених цим Порядком.
Відповідно до пункту 49 Порядку Конкурсна комісія під час розгляду конкурсних пропозицій, але не пізніше ніж за десять календарних днів до строку завершення кваліфікації, має право надавати запити учасникам конкурсу та отримувати роз'яснення щодо документів, поданих ними для підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям, а також звертатися до третіх осіб щодо отримання підтвердження достовірності документів та інформації, поданих учасником.
Згідно пунктів 52, 53 Порядку рішення конкурсної комісії щодо результатів кваліфікації учасників оформляється протоколом у строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати розкриття кваліфікаційної частини конкурсної пропозиції учасників, у якому визначається перелік кваліфікованих учасників, а також перелік учасників, пропозиції яких не відповідають кваліфікаційним вимогам, із зазначенням для кожного учасника підстав щодо відмови в його кваліфікації. Протокол підписується усіма членами конкурсної комісії, присутніми на засіданні.
Рішення конкурсної комісії щодо результатів кваліфікації учасників оприлюднюється протягом п'яти робочих днів з дати проведення засідання на офіційних веб-сайтах Міненерго, оператора системи передачі та подається Секретаріатові Енергетичного Співтовариства. Конкурсна комісія протягом п'яти робочих днів з дати проведення засідання надсилає кожному учаснику конкурсу, що подав пропозицію, рішення щодо результатів його кваліфікації українською та англійською мовами. У разі наявності розбіжностей у текстах, викладених українською та англійською мовами, визначальним є текст, викладений українською мовою.
За пунктом 54 Порядку Конкурсна комісія приймає рішення про те, що учасник конкурсу не пройшов кваліфікацію та відхиляє подану ним пропозицію у разі, коли: 1) учасник конкурсу не подав оператору системи передачі гарантійне забезпечення участі в конкурсі та/або розмір такого забезпечення не відповідає вимогам цього Порядку; 2) кваліфікаційна частина конкурсної пропозиції учасника частково або повністю викладена будь-якою мовою, відмінною від української, і при цьому учасником не подано нотаріально засвідчений переклад документів на українську мову; 3) учасник конкурсу подав неповний пакет документів або якщо зміст поданих документів не відповідає вимогам цього Порядку та/або конкурсній документації; 4) технічні параметри об'єкта, що пропонується учасником конкурсу, цілком або у будь-якій окремій частині (без винятку і застережень) не відповідають вимогам кодексу системи передачі для даного типу генерації на момент подання конкурсної пропозиції учасника та вимогам конкурсної документації.
Як правильно встановлено судом першої інстанції і зазначене підтверджується матеріалами даної справи, на участь в конкурсі було подано 17 конкурсних пропозицій від 13 компаній (ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Станція Індустріальна», ТОВ «Тисагаз», ТОВ «Інжур Енерджі», ТОВ «Лісс Енерджі», ТОВ «Екоера», ТОВ «Магнат Енерго», ТОВ СП «Агродар», ТОВ Агрохолдинг «Радосвіт», TOB «Далорт», TOB «Норт Ленд», ПрАТ «Кривий ріг цемент» та ТОВ «Пауер 1»).
Три компанії, у тому числі і позивач, були визнані такими, пропозиції яких не відповідають кваліфікаційним вимогам. Підставою відмови позивачу у кваліфікації стало подання документів, зміст яких не відповідає конкурсній документації та перебування позивача під дією рішення РНБО від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
При цьому не було зазначено, яким саме вимогам конкурсної документації (т.1 а.с. 197-212) не відповідає зміст поданих позивачем документів для участі у конкурсі.
Відповідно до пункту 540 Додатку № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до ТОВ «Тисагаз» (позивача у даній справі) застосовані безстроково персональні санкції у вигляді «анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами».
Підпунктом 5 пункту 2 розділу 1 Конкурсної документації встановлено, що до складу учасників конкурсу та їх поручителів (гарантів) не можуть входити юридичні та фізичні особи держави, визнаної в установленому законодавством порядку державою-агресором чи державою-окупантом щодо України, у тому числі особи, які мають контролера чи кінцевого бенефіціара на території такої держави (https://mev.gov.ua/storinka/informatsiya-pro-provedennya-konkursu), (https://mev.gov.ua/sites/default/files/2024-12/konkursna-dokumentaciya.pdf).
Згідно підпункту 7 пункту 3 Порядку до складу учасників конкурсу та їх поручителів (гарантів) не можуть входити юридичні та фізичні особи держави, визнаної в установленому законодавством порядку державою-агресором чи державою-окупантом щодо України, у тому числі особи, які мають контролера чи кінцевого бенефіціара на території такої держави.
За результатами проведення першого етапу конкурсу члени конкурсної комісії обговорили подані учасниками конкурсні пропозиції та їх відповідність затвердженій конкурсній документації та вимогам законодавства, після чого було затверджено перелік кваліфікованих учасників та перелік учасників, пропозиції яких не відповідають кваліфікаційним вимогам, в тому числі і позивач, який перебуває під дією рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.
Частиною 1 статті 5 вказаного Закону пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
На час звернення позивача з заявою про участь у конкурсі на будівництво генеруючої потужності з конкурсною пропозицією, він перебував та на даний час перебуває під дією санкції відповідно до рішення РНБО від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у вигляді «анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами», тоді як підпунктом 7 пункту 3 Порядку було встановлено обмеження для учасників конкурсу щодо належності до держави, визнаної в установленому законодавством порядку державою-агресором чи державою-окупантом щодо України, у тому числі особи, які мають контролера чи кінцевого бенефіціара на території такої держави. Наведене свідчить про порушення прав позивача на участь у конкурсі внаслідок відхилення конкурсної пропозиції через перебування позивача під дією рішення РНБО від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів відповідачами.
Проте безпідставне відхилення конкурсної пропозиції позивача свідчить про порушення його права на участь у конкурсі
Водночас згідно з частинами 1, 2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 29)).
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 916/3610/21).
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (у спорі про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу), викладено висновок про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту. Такий саме висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 вказала, якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, позовна вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту, а рішення уповноваженої особи замовника є таким, що вичерпало свою дію фактом його виконання (укладенням договору).
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач 1 вказав, що рішення про визначення переможця конкурсу прийнято 31.12.2025, протокол опубліковано на офіційному сайті НЕК «Укренрего» та Міненерго, договори надіслані переможцям конкурсу для підписання.
Отже, у даному випадку, конкурс на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, які, зокрема, включають заходи з будівництва нової генеруючої потужності, проведення реконструкції (модернізації) діючої генеруючої потужності, продовження строку експлуатації енергоблоків атомних електростанцій, він завершується оформленням договору/договорів відповідно до Порядку, а тому оскаржити можна договір/договори, а вимога про визнання недійсним рішення конкурсної комісії з проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом оформленого протоколом №5 від 02.04.2025 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на участь у конкурсі. Подібні за змістом правові висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 14.12.2022 у справі №910/14129/20.
Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
Суд апеляційної інстанції при вирішення даного спору дійшов висновку про наявність порушеного права позивача під час проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом, однак обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить відношення його порушених прав, оскільки конкурс завершується укладенням договору/договорів, а спірне рішення є таким, що вичерпало свою дію.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, у задоволені позову слід відмовити, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав при прийняті участі у конкурсі, тоді як суд першої інстанції відмовив у задоволені позову у зв'язку із недоведеністю позивачем порушення відповідачами його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Відповідно до частини 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції даної постанови.
Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/5610/25 залишити без змін.
4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Тисагаз».
5. Матеріали справи №910/5610/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 28.01.2026.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська