вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" січня 2026 р. Справа№ 910/4620/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державної митної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025
у справі № 910/4620/25 (суддя О.Г. Удалова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
до Державної митної служби України
про стягнення 124 550,18 грн
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - позивач) з позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 124 550,18 грн (36 265,55 грн інфляційних, 8 618,64 грн 3% річних, 79 665,99 грн пені).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено зобов'язання за договором № 10-23 про закупівлю електричної енергії у постачальника від 27.01.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної митної служби України в особі Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" 35 214,87 грн інфляційних втрат, 8 710,73 грн 3% річних, 31 857,57 грн пені, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 463 грн 03 коп. та 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна митна служба України 26.09.2025 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що на думку відповідача висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2025, матеріали апеляційної скарги Державної митної служби України у справі № 910/4620/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
16.10.2025 представником позивача через систему «Електронний суд» було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс", як постачальником, та Державною митної служби України в особі Одеської митниці, як споживачем, укладено договір про закупівлю електричної енергії у постачальника № 10-23 (надалі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача за кодом 021:2015-09310000-5 "Електрична енергія" Національного класифікатора України ДК 021:2015, а споживач - оплатити постачальнику вартість використаного (купленого) товару у строки та на умовах, встановлених цим договором.
Договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов договору (пункт 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору передбачено, що умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року № 312, та є однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до пункту 5.1. сума договору складає 10 419 150,00 грн. Остаточна сума визначається після проведення розрахунків за фактично відпущену електричну енергію з урахуванням частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пунктів 5.6., 5.7. договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за договором здійснюються на рахунки, зазначені у розрахункових документах. При цьому споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на вказаний в розрахункових документах рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов договору. Рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Відповідно до пункту 5.8. договору оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем.
Пунктом 6.2. договору визначено обов'язок споживача забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.
Разом із тим, пунктом 7.1. договору передбачено право постачальника отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
Додатковою угодою № 10-23/3 від 19.12.2023 до Договору сторони узгодили вартість електричної енергії з 01.12.2023 на рівні 5,590128 грн. з ПДВ за 1 кВт/год.
При цьому, як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем надіслані відповідачу рахунок № 2679 від 31.12.2023 та акт прийому-передачі енергії № УГР000024777 від 31.12.2023 - 10.01.2024, що підтверджується копіями опису вкладання, списку згрупованих поштових відправлень.
Відповідачем в особі Одеської митниці такі документи згідно з даними трекінгу відстеження пересилання поштових відправлень отримані 16.01.2024.
Відносини учасників справи щодо виконання умов вищевказаного договору були предметом розгляду у справі Господарського суду міста Києва № 916/699/24.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва встановлено наступне: «у період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 року на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 18 955,00 кВт/год на загальну суму 760 290,95 грн з ПДВ.
Позивач надав Відповідачу рахунок на оплату № 2574 від 15.12.2023, два примірника Акта № УГР00002382 прийому-передачі електричної енергії від 26.12.2023 (за період споживання з 01.12.2023 по 15.12.2023), Рахунок на оплату № 2679 від 31.12.2023 та два примірника Акта № УГР00002477 прийому-передачі електричної енергії від 31.12.2023, (за період споживання з 16.12.2023 по 31.12.2023).
Своїм платіжним дорученням Відповідач перерахував Позивачу 532 835,35 грн.».
Так, вищевказаним рішенням суду у вказаній справі присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 227 455,60 грн, а також розподілено судові витрати.
Рішення суду у справі № 916/699/24 набрало законної сили 12.08.2024, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду повернуто апеляційну скаргу Державної митної служби України в особі Одеської митниці.
Рішення суду виконано відповідачем 03.04.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №570453815, згідно з якою відповідач перерахував позивачу 240 867,43 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 36 265,55 грн інфляційних витрат, 8 618,64 грн 3% річних та 79 665,99 грн пені, нарахованих на заборгованість, що стягнута згідно з вищевказаним судовим рішенням у справі № 916/699/24.
Частинами першою і другою статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої електричної енергії.
Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується:
- протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем;
- протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем;
- в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно невірного визначення позивачем періоду прострочення та здійснення заявлених до стягнення нарахувань, оскільки, як вбачається з умов п. 5.8 договору, оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем.
Аналогічні норми щодо терміну розрахунку визначені також і в Правилах роздрібного ринку електричної енергії.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, під час розгляду даної справи, рахунок на оплату на суму 227 455,60 грн був отриманий споживачем 16.01.2024.
Водночас, Правилами роздрібного ринку електричної енергії визначено також, що рахунок за спожиту електричну енергію оплачується в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Таким чином, з 21.01.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань з оплати рахунку на суму 227 455,60 грн.
Крім того, 03.04.2025 відповідачем здійснено погашення вказаної заборгованості, тобто період прострочення з оплати відповідачем електричної енергії становив з 21.01.2024 по 02.04.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням періоду існування у відповідача заборгованості, суд вказує, що розмір втрат від інфляції становить 35 214,87 грн, а 3% річних - 8 170,73 грн, відповідно у вимозі про стягнення з відповідача 1 050,68 втрат від інфляції та 447,91 грн 3% річних суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 79 665,99 грн пені.
Як визначено ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому в силу ч. 2, ч. 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (норми якого були чинним станом на момент звернення до суду з даним позовом) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.5.8 Договору у разі порушення Відповідачем строків оплати, Позивач має право вимагати сплати пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснюється нарахування.
Водночас, умовами договору не передбачено можливість нарахування пені в строк понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 21.01.2024 по 21.07.2024 (шість місяців, від дня коли зобов'язання мало бути виконано), розмір пені становить 31 837,57 грн, відповідно у стягненні пені в розмірі 47 828,42 грн суд першої інстанції відмовив.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/4620/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Державну митну службу України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран