вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" січня 2026 р. Справа №910/14860/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025
у справі №910/14860/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденс Гран"
3) Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське"
4) Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні Інвестиції"
про визнання договору недійсним, витребування права вимоги, застосування наслідків недійсності правочинів, зобов'язання повернути кошти та стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" (далі - АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" (далі - ТОВ "Фактор-Комфорт"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденс Гран" (далі - ТОВ "Голденс Гран"), Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське" (далі - ПОСП "Нападівське") та Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні Інвестиції" (далі - ПАТ "Банк "Національні Інвестиції") про:
- визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 31.03.2016 №241-12-1, укладеного між ТОВ "Фактор-Комфорт" та ТОВ "Голденс Гран", колишнє найменування ТОВ "Профі-Факторинг";
- витребування у ТОВ "Голденс Гран" на користь АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" права вимоги за кредитним договором від 26.07.2012 №241-12, укладеними між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ПОСП "Нападівське";
- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення права вимоги від 04.09.2015 №137-13, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт", шляхом визнання за АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус", як правонаступника ПАТ "Банк "Національні інвестиції", права вимоги та права кредитора за кредитним договором від 21.05.2013 №137-13 та всіма додатковими угодами до нього, укладеними між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ПОСП "Нападівське";
- застосування наслідків недійсності правочинів, а саме договору про відступлення права вимоги від 11.09.2015 №241-12, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт" та договору відступлення права вимоги від 31.03.2016 №241-12-1, укладеного між ТОВ "Фактор-Комфорт" та ТОВ "Голденс Гран", шляхом визнання за АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус", як правонаступника ПАТ "Банк "Національні інвестиції", права вимоги та права кредитора за кредитним договором від 26.07.2012 №241-12 та всіма додатковими угодами до нього, укладеними між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ПОСП "Нападівське";
- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення права вимоги від 04.09.2015 №137-13, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт", шляхом зобов'язання ТОВ "Фактор-Комфорт" повернути ПОСП "Нападівське" грошові кошти у загальному розмірі 3 027 781,98 грн, які були отримані без достатньої правової підстави;
- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення права вимоги від 11.09.2015 №241-12, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт", шляхом зобов'язання ТОВ "Фактор-Комфорт" повернути ПОСП "Нападівське" грошові кошти у загальному розмірі 303 139,11 грн, як отримані без достатньої правової підстави;
- застосування наслідків недійсності договору відступлення права вимоги від 31.03.2016 №241-12-1, укладеного між ТОВ "Фактор-Комфорт" та ТОВ "Голденс Гран", шляхом зобов'язання ТОВ "Голденс Гран" повернути ПОСП "Нападівське" грошові кошти у загальному розмірі 20 040 678,40 грн та 12 611,03 Євро, як отримані без достатньої правової підстави;
- стягнення з ПОСП "Нападівське" на користь АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" заборгованості за кредитним договором від 26.07.2012 №241-12 в загальному розмірі 949 511,65 Євро, з яких: 700 000 Євро - заборгованість по тілу кредиту, 73 399,32 Євро - заборгованість по відсотках за період з 03.07.2015 до 01.07.2016, 176 112,33 Євро - три відсотки річних за період з 08.07.2017 до 24.11.2025 на тіло.
- стягнення з ПОСП "Нападівське" на користь АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" заборгованість за кредитним договором від 21.05.2013 №137-13 в розмірі 7 524 993,16 грн, з яких: 3 000 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 754 767,12 грн - три відсотки річних за період з 08.07.2017 до 24.11.2025 на тіло, 3 770 226,04 грн - інфляційні втрати за період з 08.07.2017 до 24.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскільки нікчемність укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт" договорів відступлення права вимоги від 04.09.2015 і від 11.09.2015 встановлено Верховним Судом в постанові від 29.08.2023 у справі №910/3014/22, а про недійсність договору від 31.03.2016 про відступлення права вимоги за кредитним договором №241-12, укладеного між ТОВ "Фактор-Комфорт" та ТОВ "Профі-Факторинг" позивач зазначає у даному позові, є усі підстави для застосування наслідків недійсності шляхом зобов'язання останніх повернути отримані від ПОСП "Нападівське" кошти, як безпідставно набутих у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного та недійсного правочинів, як це передбачено частинами 1, 5 статті 216 та пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 позовну заяву повернуто заявнику, на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановляючи вищенаведену ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки, оскільки перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору через те, що у даному випадку під час розгляду справи суд повинен буде надати оцінку умовам кожного з укладених договорів та правової природи кожного з них, а також встановити обставини щодо виконання/невиконання сторонами умов вказаних договорів, мети та обставин укладення договорів, дотримання їх умов сторонами, а також правомірність заявлених вимог про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неповної оплати за поставлений товар. Об'єднання позовних вимог у даному позові свідчить про те, що по кожному з договорів та по кожному окремому факту щодо невиконання зобов'язань сторонами, суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов'язаних із встановленням обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що також суттєво ускладнює вирішення спору в межах однієї справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 та передати справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необгрунтованою, оскільки суд першої інстанції не з'ясував всі обставини, що мають значення для справи під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, оскільки суд не дослідив належним чином підстави виникнення спірних правовідносин і предмет позовних вимог та передчасно дійшов висновку про неможливість об'єднання позовних вимог в цій справі, що призвело до порушення (передчасного застосування) пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.
Так, на переконання скаржника, позовні вимоги заявлені позивачем є пов'язаними між собою оскільки виникли з двох кредитних договорів (кредитним договором від 21.05.2013 №137-13 та кредитним договором від 26.07.2012 №241-12), укладених між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ПОСП "Нападівське", право вимоги за якими незаконно відчужено, що мало наслідком погашення боржником заборгованості неналежним кредиторам.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 апеляційну скаргу АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" у справі №910/14860/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
23.12.2025, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14860/25. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 12.01.2026.
08.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14860/25.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
12.01.2026, через систему "Електронний суд", ПОСП "Нападівське" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд апеляційну скаргу АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 - без змін.
Так, у відзиві ПОСП "Нападівське" зазначає, що належне виконання останнім зобов'язань, у межах відповідних правовідносин призвело до їх припинення, у зв'язку з чим у відповідача-3 відсутні будь-які невиконані обов'язки, які могли б бути предметом судового розгляду. За таких умов відповідач-3 не може розглядатися як належний учасник спірних правовідносин та сторона спору, а заявлені до нього вимоги є юридично безпідставними. Систематичне пред'явлення позивачем ідентичних вимог до відповідача-3 у межах кількох судових проваджень, за відсутності нових фактичних чи правових підстав, свідчить про штучне підтримання спору та використання судового процесу, як інструменту тиску. Така процесуальна поведінка спрямована не на захист порушеного права, а на уникнення звернення з вимогами до осіб, які фактично є належними боржниками. За наведених обставин заявлений спір не має самостійного правового змісту щодо відповідача-3, а повторне пред'явлення до нього аналогічних вимог є проявом зловживання процесуальними правами, що не відповідає завданню господарського судочинства.
Також у відзиві міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
Розглянувши клопотання ПОСП "Нападівське" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні такого клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини 1 статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Позивач оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, яка зазначена у пункті 6 частини 1 статті 255 ГПК України, а отже апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Абзацом 2 частини 2 статті 271 ГПК України встановлено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Отже, розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи у даному випадку є правом, а не обов'язком суду.
Додатково слід наголосити на тому, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому даний строк неодноразово продовжувався.
А тому, враховуючи відсутність обставин, з урахуванням яких справа має бути розглянута у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, з метою убезпечення від ризику для життя та здоров'я представників учасників судового процесу та працівників суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача-3 про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
За приписами пункту 6 частини 1 статті 255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з частинами 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31-34 частини 1 статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, встановив наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
За змістом частини 2 статті 173 ГПК України суд, з урахуванням положень частини 1 цієї статті, може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивачем в одній позовній заяві об'єднано вимоги про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності чотирьох договорів, застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення заборгованості, у зв'язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви, судом має бути досліджено декілька окремих договорів, обставини виконання кожного з яких сторонами підтверджується різними доказами та крім того, при вирішенні спору судом мають бути оцінені на предмет документального підтвердження та відповідності чинному законодавству заявлені позивачем вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочинів та зобов'язання припинити дії, які порушують право.
Таким чином, підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен з яких, незважаючи на однаковий суб'єктний склад та правову природу, породжує різні взаємні права та обов'язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих обсягів прав та обов'язків, врегульованих сторонами окремими договорами.
Суд першої інстанції також зауважив, що спільний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме встановленню всіх обставин справи, з'ясуванню спірних правовідносин сторін, оскільки позов подано на підставі декількох договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку, також необхідно перевірити порядок здійснених розрахунків, тощо.
В даному випадку, під час розгляду справи підлягають встановленню обставини щодо виконання сторонами кожного договору окремо, є необхідним з'ясування чи відповідають дійсності та підтверджуються відповідними доказами вимоги, що виникли по кожному договору, з'ясування обставин щодо належного/неналежного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договорами, наявності підстав за кожним з договорів окремо. Судом має бути надана правова оцінка договорам з точки зору правової природи укладених договорів, настання строку виконання зобов'язання, і в свою чергу при вирішенні вимог, що виникли з договорів, суд має надати оцінку договірним відносинам сторін по декільком договорам, визначити строк їх дії, встановити чи є обставини, на які зроблені посилання про наявність порушення відповідачем своїх зобов'язань підставою вважати їх такими, що виникли з договорів тощо.
При цьому, сам факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, жодним чином не унеможливлює вирішення питання щодо наявності правових підстав визнання їх недійсними та застосування відповідних наслідків.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши матеріали позовної заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги, які ґрунтуються на різних договорах, не є такими, що пов'язані один з одним ані підставами виникнення, ані поданими доказами в їх обґрунтування, що виключає можливість застосування положень статті 173 ГПК України щодо об'єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві.
За приписами частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки, оскільки перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору через те, що у даному випадку під час розгляду справи суд повинен буде надати оцінку умовам кожного з укладених договорів та правової природи кожного з них, а також встановити обставини щодо виконання/невиконання сторонами умов вказаних договорів, мети та обставин укладення договорів, дотримання їх умов сторонами, а також правомірність заявлених вимог про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неповної оплати за поставлений товар. Об'єднання позовних вимог, у даному позові, свідчить про те, що по кожному з договорів та по кожному окремому факту щодо невиконання зобов'язань сторонами, суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов'язаних зі встановленням обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що також суттєво ускладнює вирішення спору в межах однієї справи.
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяви та доданих до неї документів заявнику, на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду залишає апеляційну скаргу АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 - без змін.
Розподіл судових витрат
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус".
Щодо вимоги відповідача-3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн судова колегія зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Апеляційним судом встановлено, що 01.12.2025 між ПОСП "Нападівське" (клієнт) та Адвокатським бюро "Іллі Комлика" (виконавець) укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги, за умовами якого виконавець зобов'язується надати професійну правничу допомогу на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання такої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору на визначення розміру гонорару виконавця впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правничої допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.
У пункті 3.2 договору сторони дійшли згоди, що оплата здійснюється виходячи з кількості витраченого часу i тарифної ставки.
Гонорар сплачується клієнтом за результатами наданої правничої допомоги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг (пункт 3.3 договору).
12.01.2026 між виконавцем та клієнтом сторонами складено та підписано акт №1 наданих послуг по договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.12.2025, відповідно до якого виконавець надав, а клієнт прийняв послуги з правової допомоги на суму 50 000,00 грн, а саме: правовий аналіз справи та апеляційної скарги у справі №910/14860/25 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025; дослідження судової практики; підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу з урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства України (10 год).
У пункті 4 наведеного акта погоджено, що тарифна ставка наданих послуг становить 5 000,00 грн за кожну годину наданих послуг.
Згідно з вимогами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, саме суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи був їх розмір обґрунтованим.
Згідно з частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
За змістом частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
У рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (пункт 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність наявності об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Отже, суд має враховувати: складність справи та виконані адвокатом роботи (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20.
Так, згідно з актом №1 наданих послуг по договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.12.2025 виконавець надав клієнту послуги на загальну суму 50 000,00 грн.
Здійснивши аналіз співмірності заявленого відповідачем-3 розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних виконавцем робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданий виконавцем обсяг послуг, не відповідає критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Судом апеляційної інстанції враховано складність справи, з огляду на та, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Також, колегія суддів взяла до уваги, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню виконавцем, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, судова колегія вважає необґрунтовано завищеною вартість наданих послуг з правової допомоги та дійшла висновку про часткове їх задоволення в сумі 20 000,00 грн.
За приписами частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.
Отже, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про розподіл судових витрат шляхом стягнення з АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 20 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/14860/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інвестохіллс Хеліантус" (01054, місто Київ, вулиця Франка Івана, будинок 22/24, нежитлове приміщення 31; ідентифікаційний код 43515433) на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нападівське" (22413, Вінницька область, Хмільницький район, село Нападівка, вулиця Івасюка Володимира, будинок 3; ідентифікаційний код 20105221) 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва
5. Матеріали справи №910/14860/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов