вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2026 р. Справа № 910/7640/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Кравчука Г.А.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.01.2026
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025
повний текст рішення складено 21.10.2025
у справі № 910/7640/25 (суддя Котков О.В.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір"
про стягнення 1 890 510,00 грн., -
Короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 890 510,00 грн., з них: пені - 1 524 298,00 грн. та штрафу - 366 212,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за державним контрактом № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025 в частині дотримання строків поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7640/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у закритому судовому засіданні та призначено підготовче засідання.
29.07.2025 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" 1 524 298,00 грн. пені, 366 212,00 грн. штрафу та 22 686,12 грн. витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині дотримання строків поставки товару, що є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити штрафні санкції (пеню та штраф). При цьому, суд дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 1 (однієї) гривні, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25, 07.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Артаір" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) судом першої інстанції не враховано, що зобов'язання по поставці товару виконано у повному обсязі; (2) товар поставлено належної якості та прийнято позивачем без зауважень; (3) постачання товару здійснювалось виключно за власні кошти виконавця без будь-якого авансування з боку замовника; (4) стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі матиме наслідком зупинення господарської діяльності відповідача та відповідно унеможливить подальше розроблення та виробництво оборонної продукції; (5) штрафні санкції за порушення строків поставки товару підлягають зменшенню на 90%.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" у справі № 910/7640/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко А.І., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7640/25.
27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/7640/25.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні та судді Яценко О.В. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7640/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 910/7640/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7640/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 та призначено розгляд справи на 15.01.2026.
09.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 № 09.1-08/97/26 у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Гончарова С.А. та Тарасенко К.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/7640/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026 для розгляду справи № 910/7640/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.
15.01.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято справу № 910/7640/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 та призначено справу до розгляду на 15.01.2026.
15.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає щодо неправомірності нарахування позивачем штрафу у розмірі 7% за порушення строку поставки товару понад тридцять днів, у зв'язку із набранням 28.02.2025 чинності Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», яким серед іншого визначено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, та не завершені на день набрання чинності цим Законом. Тому, правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 366 212,00 грн. відсутні. На твердження відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою збагатитися за рахунок відповідача.
В судовому засіданні 15.01.2026 оголошувалась перерва до 22.01.2026.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 змінити, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 22.01.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артаір" (надалі - відповідач, виконавець) укладено державний контракт № 22/2-28-VDK-25 (надалі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів, для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки, та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.
Відповідно до п. 2.2. контракту загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить 87 986 000,00 грн.
Згідно з п. 3.4. контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
В п. 4.1. контракту визначено, що виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації. У обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше, ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього контракту (п. 4.2. контракту).
Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 01.08.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (п. 11.1. контракту).
До контракту № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025 сторонами підписано специфікацію (додаток 1), відповідно до якої поставці підлягав безпілотний авіаційний комплекс DJI Mavic 3E у кількості 740 комплектів на загальну суму 87 986 000,00 грн. у строк до 20.02.2025.
На виконання умов контракту № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар у кількості 740 комплектів на загальну суму 87 986 000,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі товару: № 1 від 07.03.2025 на суму 38 285 800,00 грн., № 2 від 21.03.2025 на суму 44 468 600,00 грн., № 3 від 28.03.2025 на суму 5 231 600,00 грн.
Як зазначає позивач, товар за актом приймання-передачі товару № 3 від 28.03.2025 поставлено з порушенням строку поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення на підставі пункту 7.2. контракту штрафні санкції (пеню та штраф) у розмірі 1 890 510,00 грн., з них: пені - 7 615 683,20 грн. та штрафу - 5 593 821,15 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт прострочення поставки та обов'язок сплатити неустойку за порушення строків поставки товару за контрактом № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025, однак просив зменшити розмір неустойки до 1 (однієї) гривні, посилаючись на те, що порушення строків поставки товару відбулось у зв'язку з істотною зміною обставин.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як встановлено судом, 22.01.2025 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-28-VDK-25, за умовами якого виконавець зобов'язується поставити замовнику товари, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом.
У специфікації, яка є додатком 1 до контракту, визначено, що строк поставки товару у кількості 740 комплектів на загальну суму 87 986 000,00 грн. до 20.02.2025.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов контракту № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар у кількості 740 комплектів на загальну суму 87 986 000,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі товару: № 1 від 07.03.2025 на суму 38 285 800,00 грн., № 2 від 21.03.2025 на суму 44 468 600,00 грн., № 3 від 28.03.2025 на суму 5 231 600,00 грн.
З наведеного слідує, що товар за актом № 1 від 07.03.2025 на суму 38 285 800,00 грн. поставлено з порушенням строку поставки товару на 14 днів, за актом № 2 від 21.03.2025 на суму 44 468 600,00 грн. - на 28 днів, за актом № 3 від 28.03.2025 на суму 5 231 600,00 грн. - на 35 днів.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочення виконавцем строку поставки товару.
При цьому, факт прострочення виконання зобов'язань з поставки товару відповідачем не заперечується.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В пункті 7.2. контракту визначено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунків штрафу та пені, дійшов обґрунтованого висновку, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 1 (однієї) гривні, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.
Відповідач, з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не погодився, у зв'язку з чим просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На твердження відповідача, судом першої інстанції не враховано, що зобов'язання по поставці товару виконано у повному обсязі; (2) товар поставлено належної якості та прийнято позивачем без зауважень; (3) постачання товару здійснювалось виключно за власні кошти виконавця без будь-якого авансування з боку замовника; (4) стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі матиме наслідком зупинення господарської діяльності відповідача та відповідно унеможливить подальше розроблення та виробництво оборонної продукції; (5) штрафні санкції за порушення строків поставки товару підлягають зменшенню на 90%.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов контракту № 22/2-28-VDK-25 від 22.01.2025 відповідачем здійснено позивачу поставку замовленого за контрактом товару (за актом № 1 від 07.03.2025 на суму 38 285 800,00 грн. прострочення строку поставки товару становить 14 днів, за актом № 2 від 21.03.2025 на суму 44 468 600,00 грн. - 28 днів, за актом № 3 від 28.03.2025 на суму 5 231 600,00 грн. - 35 днів), будь-які претензії щодо якості та комплектності поставленого товару у позивача відсутні, товар за цими актами прийнятий позивачем без зауважень та заперечень. Термін прострочення поставки є незначним та становить всього 14 днів, 28 днів, 35 днів.
При цьому, за умовами п. 2.6. контракту оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів, а у разі відсутності бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження.
Виходячи з положень п. 2.6. контракту, поставка товару здійснювалася на умовах післяплати, тобто позивач не сплачував жодної попередньої оплати за товар, гроші з його володіння не вибували. Позивач до отримання товару не несе ніяких витрат.
Більше того, позивач прийняв товар, поставлений з порушенням строку, встановленого контрактом, без зауважень щодо прострочення.
В той же час, колегією суддів не встановлено обставин, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.
Поряд з цим, зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення неустойки має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Одночасно, колегія суддів враховує, що майновий стан сторін та їх соціальна значимість мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій, адже здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії правового режиму воєнного стану перед усім спрямовано на досягнення сталого функціонування економіки, створення та підтримання робочих місць, сплати податків, тощо.
Тому, застосування штрафних санкцій з огляду на їх визначеність сторонами у контракті не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності ТОВ «Артаір», а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за контрактом, а також зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків через незначне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, враховуючи економічну ситуацію та воєнний стан в Україні, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, при цьому беручи до уваги інтереси обох сторін, колегія суддів вважає за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір пені на 50% - до 762 149,00 грн. та штрафу на 50% - до 183 106,00 грн.
На переконання суду, таке зменшення відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, є справедливим, доцільним, обґрунтованим і таким, що цілком відповідає принципу верховенства права та узгоджується з рядом правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача стягнення пені у розмірі 762 149,00 грн. та штрафу у розмірі 183 106,00 грн. у зв'язку із зменшенням розміру пені та штрафу на 50%. В іншій частині позовних вимог належить відмовити.
Щодо доводів відповідача про відсутність правових підстав для стягнення штрафу у розмірі 366 212,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Так, 09.01.2025 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який набрав чинності 28.02.2025.
Відповідно до пункту 1 статті 17 названого Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім: частини другої статті 13, яка вводиться в дію через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 4 статті 17 вказаного Закону встановлено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
Між тим, за приписом частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі «lex ad praeterian non valet» полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 виснував, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги те, що законодавець не передбачив зворотну (ретроактивну) дію пункту 4 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», колегія суддів дійшла висновку, що зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносинах, оскільки факт неналежного виконання зобов'язання мав місце до набрання нею чинності, а до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови та резолютивної частини рішення в іншій редакції, відповідно до якої підлягають зміні сума пені та штрафу, належні до стягнення з відповідача, з урахуванням висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині цієї постанови.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції було надано вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).
При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні в мотивувальній та резолютивній частинах.
Судові витрати
Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (постанова Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19).
Таким чином, судові витрати (судовий збір) за подачу позову до суду першої інстанції та за подачу апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Артаір".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7640/25 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артаір" (ідентифікаційний код 44415668, адреса: 03148, м. Київ, вул. Верховинця Василя, 10) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (ідентифікаційний код 44725823, адреса: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2) 762 149,00 грн. (сімсот шістдесят дві тисячі сто сорок дев'ять гривень) пені, 183 106,00 грн. (сто вісімдесят три тисячі сто шість гривень) штрафу та 22 686,12 грн. (двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят шість гривень 12 копійок) судового збору.
В іншій частині позову відмовити.".
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/7640/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.01.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді Г.А. Кравчук
О.В. Тищенко