вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2026 р. Справа№ 925/1373/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.01.2026
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича
на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
у справі № 925/1373/25 (суддя Чевгуз О.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича
до Фізичної особи - підприємця Крикуна Олександра Миколайовича
про стягнення 95 000,00 грн., -
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 відмовлено Фізичній особі - підприємцю Топалу Максиму Івановичу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що саме лише посилання в заяві на існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. До заяви про забезпечення позову не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного заходу забезпечення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25, 21.11.2025 Фізична особа - підприємець Топал Максим Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі, а саме: вжити заходи забезпечення позову до вирішення справи по суті та набрання чинності судовим рішенням ухваленим за результатами розгляду даної справи, шляхом накладення арешту на наступне майно відповідача:
- земельну ділянку, кадастровий номер № 7124987500:04:001:0326, площею 0,3098 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого підсобного господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1177861171249;
- житловий будинок з прибудовами - дерев'яний, обкладений цеглою під літ. "А-1,а,а", загальною площею 54,6 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м., який має господарські споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1484506471249.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що не застосування заходу забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачем належного йому майна, що в подальшому ускладнить виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача коштів у разі задоволення позову, так як іншого майна, на яке можливо накласти стягнення для виконання рішення суду, відповідач не має.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2025 матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича у справі № 925/1373/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 витребувано з Господарського суду Черкаської області копії матеріалів господарської справи № 925/1373/25, що необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025.
12.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли копії матеріалів господарської справи № 925/1373/25, що необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1373/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 та призначено розгляд справи на 22.01.2026.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у зв'язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Тарасенко К.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/1373/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи № 925/1373/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Михальська Ю.Б.
20.01.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження справу № 925/1373/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 без змін, з наступних підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 3, 5 статті 269 Господарського процесуального України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).
Судом встановлено, що Фізична особа - підприємець Топал Максим Іванович (позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Крикуна Олександра Миколайовича (відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу двигуна з обладнанням в зборі (740-1000403) від 12.03.2025, укладеного в усній формі, та стягнення отриманих за договором коштів у розмірі 95 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу двигуна з обладнанням в зборі (740-1000403) від 12.03.2025, укладеного в усній формі.
Також Фізична особа-підприємець Топал Максим Іванович звернувся до Господарського суду Черкаської області із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, а саме:
- на земельну ділянку, кадастровий номер № 7124987500:04:001:0326, площею 0,3098 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого підсобного господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1177861171249;
- на житловий будинок з прибудовами - дерев'яний, обкладений цеглою під літ. "А-1,а,а", загальною площею 54,6 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м, який має господарські споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1484506471249.
Подану заяву мотивовано тим, що ФОП Крикуном Олександром Миколайовичем не виконано зобов'язання за договором купівлі-продажу від 12.03.2025, не поставлено ФОП Топалу М.І. двигун та не повернуто у повному обсязі кошти сплачені ФОП Топалом М.І. на виконання умов цього договору, тому позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно, вартість якого становить 52 820,00 грн., що не перевищує суму заявлених позовних вимог 95 000,00 грн., з метою поновлення порушених прав позивача за рахунок можливого звернення стягнення на належне відповідачу майно.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 відмовлено Фізичній особі - підприємцю Топалу Максиму Івановичу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що саме лише посилання в заяві на існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. До заяви про забезпечення позову не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного заходу забезпечення позову. Суд першої інстанції зазначив, що в поданій заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність забезпечення позову. Враховуючи наведене, суд не знайшов підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
За приписами частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 ГПК України).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також викладених ним доводів, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (кошти) яке є відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, про що неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, також у постанові від 01.07.2024 у справі №916/795/24.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує на те, що накладення арешту на майно відповідача полегшить поновлення порушених прав позивача за рахунок можливого звернення стягнення на майно, у разі задоволення позову.
В той же час, до заяви про забезпечення позову позивачем не надано жодних документів в підтвердження обставин того, що майно або кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Так, заявляючи вимогу про накладення арешту на житловий будинок з прибудовами та земельну ділянку, заявником не доведено наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), як і існування, у даному випадку, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у разі невжиття саме визначених заявником заходів забезпечення позову.
Зокрема, позивачем не наведено належних та обґрунтованих доказів, що відповідач вчиняє будь-які дії на відчуження житлового будинку з прибудовами та земельної ділянки, на які позивач просить накласти арешт.
Стосовно правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на які посилається скаржник у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22).
Разом із цим та зважаючи на обов'язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).
Як зазначалося вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
А тому, враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов'язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмету спору, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича слід відмовити, а ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Топала Максима Івановича на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2025 у справі № 925/1373/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 925/1373/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний тест постанови складено та підписано 23.01.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді Ю.Б. Михальська
О.В. Тищенко