справа № 991/13024/25
провадження №11-сс/991/60/26
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
22 січня 2026 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 22.12.2025 р., -
29.12.2025 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку 05.01.2026 року передано судді-доповідачу та цього ж дня призначено до апеляційного розгляду.
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора САП ОСОБА_8 та накладено арешт на вилучені під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 19 тис. доларів США.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання. Зазначає, що слідчий суддя дійшов висновку про арешт грошових коштів, вилучених у ОСОБА_7 , оскільки останньому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна. Такий висновок є хибним, адже у даному провадженні інкримінується замах на вчинення злочину, а відтак, жодних збитків заподіяно не було. Крім того, слідчий суддя, посилаючись на загальні відомості про фінансовий ресурс злочинної організації та перелік її витрат, зафіксованих у листуванні між учасниками злочинної організації, не послався на докази, які б пов'язували вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти з будь-яким епізодом інкримінованого йому злочину, а виходив з того, що у діяльності злочинної організації використовувалась готівка, тому і готівкові кошти ОСОБА_7 ймовірно використовувались у її діяльності. Такі висновки є хибними, оскільки не враховують, що ОСОБА_7 та його дружина є підприємцями та мають офіційний дохід. Крім того, під час обшуку ОСОБА_7 повідомив, що частина вилучених у нього коштів отримана від продажу спільної з дружиною квартири. Незважаючи на це, слідчий суддя дійшов висновку про незаконність походження вилучених у нього коштів, пославшись на запис ОСОБА_7 у протоколі обшуку про те, що кошти належать йому особисто, та дійшов висновку про можливість їх арешту з метою можливої конфіскації як виду покарання. При цьому, відхилив доводи про спільну сумісну власність на них та наклав арешт на всі віднайдені кошти, що суперечить цивільному та сімейному законодавству. Відтак, слідчий суддя допустив непропорційне втручання у права дружини підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки навіть за наявності підстав для арешту, він має бути співмірним та не може охоплювати більше, ніж частка ОСОБА_7 у спільній сумісній власності.
2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Додатково наголосив на відсутності підстав вважати, що вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти підлягають спеціальній конфіскації або ж конфіскації як виду покарання. Окремо зауважив про непропорційне втручання у права дружини підозрюваного ОСОБА_10 , яка не має жодного процесуального статусу у даному провадженні. Відтак, просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у накладенні арешту на вилучені грошові кошти.
Підозрюваний ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника та зазначив, що вилучені у нього грошові кошти задекларовані та набуті законним шляхом.
Прокурор САП ОСОБА_8 , належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, засобами електронного зв'язку направив заперечення, в яких просив провести апеляційний розгляд за його відсутності та зазначив, що слідчим суддею обґрунтовано накладено арешт на вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні (а.с. 145-149).
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, явка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не є обов'язковою. Враховуючи, що прокурор належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та не був позбавлений можливості прибути в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку, що його неявка не перешкоджає судовому розгляду, а тому апеляційну скаргу розглянуто за його відсутності.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
За змістом клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у провадженні № 52023000000000154 від 03.04.2023 р., зокрема за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що, виходячи із санкції ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити ОСОБА_7 у випадку його подальшого засудження покарання у вигляді конфіскації належного йому майна. Слідчий суддя також наголосив, що можливе поширення на вилучені кошти режиму спільної сумісної власності подружжя не перешкоджає накладенню на них арешту, оскільки арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації може накладатись на майно третьої особи за наявності підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації (ч. 4 ст. 170 КПК України). Враховуючи, що слідчий суддя дійшов висновку про наявність достатніх підстави вважати, що вилучені у ОСОБА_7 кошти ймовірно призначалися (використовувалися) для схиляння осіб до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення, на них накладено арешт з метою забезпечення можливості спеціальної конфіскації.
4.Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
В апеляційній скарзі не ставиться під сумнів висновок оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри, натомість, її доводи зводяться лише до необґрунтованості арешту, тому колегія суддів перевіряє законність оскаржуваної ухвали виключно в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину.
Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
09.12.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України. Отже, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України він має статус підозрюваного і щодо його майна може вирішуватися питання про застосування заходів забезпечення, зокрема арешту. Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, не вирішуючи наперед питання про доведеність його вини та остаточну кваліфікацію дій, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.
При цьому, арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ст. 170 КПК України).
Санкція ч. 5 ст. 191 КК України, що інкримінується ОСОБА_7 , передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна, відтак, у випадку визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину суд може призначити йому додаткове покарання у виді конфіскації майна. При цьому можливість його призначення не залежить від того, чи інкримінується особі закінчений злочин, чи замах на його вчинення, оскільки злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Згідно з протоколом від 09.12.2025 р., у ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 вилучено грошові кошти у сумі 19 тис. доларів США. Під час вказаної слідчої дії останній зазначив, що кошти належать йому особисто і є доходами від продажу нерухомого майна. Вказані пояснення відображені у протоколі обшуку, жодних заперечень щодо них висловлено не було (файл «Том_1 Спасибко (кошти)».
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що вилучені кошти не є особистим майном підозрюваного у розумінні цивільного та сімейного законодавства, а є спільним сумісним майном подружжя та складаються із заощаджень родини та з доходу від відчуження нерухомого майна, колегія суддів виходить з такого.
З наданого захисником ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 26.11.2024 р. вбачається, що вартість відчужуваної ОСОБА_7 квартири визначена відповідно до Звіту про оцінку майна та становить 2 533 510 грн. (а.с. 73-74). Більше того, у договорі прямо зазначено, що вказана квартира належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про спадщину за заповітом, що спростовує режим спільної сумісної власності коштів від продажу вказаної нерухомості. За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що накладення арешту на грошові кошти, вилучені за місцем проживання ОСОБА_7 , призводить до необґрунтованого та непропорційного обмеження прав дружини підозрюваного - ОСОБА_10 .
Крім того, навіть можлива належність майна до спільної сумісної власності подружжя жодним чином не перешкоджає накладенню на нього арешту, адже у відповідності до ч. 2 ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності. Набуте під час шлюбу майно в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що презюмується. Натомість, визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Втім, ані під час розгляду клопотання слідчим суддею, ані під час апеляційного розгляду суду не було надано жодних доказів на підтвердження того, що якась частина арештованих коштів належить ОСОБА_10 особисто.
Виходячи з того, що завданням арешту майна є запобігання можливості його знищення, перетворення, відчуження, а також зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього провадження, враховуючи можливість конфіскації майна ОСОБА_7 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна підозрюваного з метою запобігання ризику його відчуження.
Відтак, апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Що ж стосується висновку оскаржуваної ухвали про наявність ще однієї підстави для накладення арешту на вилучені грошові кошти у вигляді забезпечення спеціальної конфіскації, колегія суддів з ним не погоджується, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що саме вилучені під час обшуку у ОСОБА_7 кошти призначалися (використовувалися) для схиляння осіб до вчинення кримінальних правопорушень, фінансування та/або матеріального забезпечення їх вчинення.
Так, описаний у повідомленні про підозру механізм вчинення учасниками злочинної організації кримінальних правопорушень і ймовірна роль ОСОБА_7 у його реалізації дійсно вимагали залучення від учасників значного фінансового ресурсу як на стадії отримання земельних ділянок, так і для подальшої реалізації на них запланованих комерційних проектів, для чого залучались значні суми необлікованих коштів, переважно у доларах США. Зібрані органом досудового розслідування докази, зокрема, виявлене листування між співучасниками, свідчить про те, що ОСОБА_7 також систематично здійснював таке фінансування, тоді як інший співучасник - ОСОБА_11 - звітував перед ним про проведені витрати по різних об'єктах будівництва, в тому числі і на земельних ділянках, посягання на заволодіння якими інкримінується ОСОБА_7 . При цьому, розмір ймовірних витрат ОСОБА_7 лише по об'єкту за адресою по АДРЕСА_1 за матеріалами клопотання складав понад 40 тис. доларів США.
Водночас, унаслідок своєчасного втручання правоохоронних органів вдалося запобігти реалізації злочинного плану злочинної організації по незаконному заволодінню земельними ділянками поза процедурою земельних торгів, та її діяльність була припинена понад рік тому (у 2024 році).
Наразі ОСОБА_7 разом зі своєю родиною проживає в м. Чернівці, де орендує квартиру, що, з його слів, пов'язано з наявністю малолітньої дитини 2022 року народження, та безпековою ситуацією в м. Києві.
При цьому, як вже зазначалося вище, у листопаді 2024 року ОСОБА_7 отримав грошові кошти від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири у розмірі близько 2,5 млн. грн., що станом на час проведення обшуку за місцем його проживання становить за курсом НБУ близько 60 тис. доларів США, що значно перевищує розмір вилучених у нього грошових коштів у сумі 19 тис. доларів США.
Наведені обставини у їх сукупності, за відсутності доказів того, що вилучені кошти безпосередньо призначались для забезпечення діяльності злочинної організації та її ймовірних співучасників, зокрема для фінансування витрат, пов'язаних з протиправним отриманням земельних ділянок у власність/користування, їх подальшої забудови, проведення взаєморозрахунків з партнерами по будівельним проектах, запланованих на відповідних земельних ділянках чи з метою схиляння інших осіб до вчинення злочинів, фінансування та матеріального їх забезпечення, переконують колегію суддів у тому, що стороною обвинувачення належним чином не доведено існування ще однієї підстави для накладення арешту, зокрема з метою забезпечення можливості спеціальної конфіскації.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи висновки колегії суддів про доцільність накладення арешту на вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 22.12.2025 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4