Справа № 168/996/25 Провадження №33/802/124/26 Головуючий у 1 інстанції:Хаврона О. Й.
Доповідач: Гапончук В. В.
26 січня 2026 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Старовижівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КпАП України,
Постановою судді Старовижівського районного суду Волинської області від 27.11.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 14.10.2025 року о 15.02 годині повторно протягом року керував транспортним засобом марки «RENAULT Premium», номерний знак НОМЕР_1 , з причепом ST AS S34-3C1 номерний знак НОМЕР_2 , по провулку Промисловому в селі Дубечне Ковельського району Волинської області, без посвідчення водія відповідної категорії «CE» тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1 (а) ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КпАП України (а.с.9).
Не погоджуючись з постановою суду особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вважає її необґрунтованою та незаконною.
Вважає, що посилання суду на протокол про адміністративне правопорушення, як на доказ вчинення ним адміністративного правопорушення, сам по собі не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні дані про належне повідомлення його про час і місце розгляду справи. Вважає, що суд позбавив його можливості приймати участь у розгляді справі та надавати пояснення, чим порушив його право на доступ до суду та справедливий розгляд справи.
Розгляд справи відбувся у його відсутності і прийняте рішення суду йому не надсилалось, що позбавило його можливості вчасно оскаржити його в апеляційному порядку.Вказує на те, що про оскаржувану постанову він дізнався 03.01.2026 року коли на його адресу надійшла постанова Старовижівського районного суду Волинської області. У зв'язку з цим він не мав можливості звернутись до апеляційного суду зі скаргою на постанову суду у строки визначені КпАП України. Вважає, що строк на оскарження постанови ним пропущено з поважних причин.
Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. Скасувати постанову Старовижівського районного суду Волинської області від 27.11.2025 року, а провадження закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.16-18).
В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи (а.с.23) не з'явився, від нього клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Від поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить розгляд проводити у його відсутності (а.с.16-18). А тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 ,відповідно до вимог ст.268 КпАП України.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріалами справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.
Згідно ст.289 КпАП України скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою прокурора, особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Відповідно до ч.2 ст.294 КпАП України, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що постанова щодо ОСОБА_1 винесена 27.11.2025 року у його відсутності.
Останнім днем для подачі апеляційної скарги є 24 година 08.12.2025 року (наступний робочий день). Проте, апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав лише 13.01.2026 року (через засоби поштового зв'язку Укрпошта), тобто з пропуском зазначеного терміну.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений зі змістом пред'явленого йому правопорушення про що свідчать його підписи у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 483230 (а.с.2), а також знав про дату, час і місце судового розгляду на 27.11.2025 року, що підтверджується телефонограмою від 27.10.2025 року (а.с.7).
Апеляційний судприходить до висновку, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови відсутні з огляду на обізнаність ОСОБА_1 про час і місце судового розгляду, а тому апеляційну скаргу слід повернути апелянту.
Посилання апелянта на той факт, що на його думку, причина пропуску строку на подачу апеляційної скарги є поважною, не заслуговують на увагу, оскільки ч.2 ст.294 КпАП України визначено, що перебіг процесуального строку починається з дня винесення постанови, а не з моменту її отримання.
Нормами законодавства визначено, що під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що подала заяву про перегляд судових рішень, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини в рішенні «Рябих проти Росії» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Таким чином Європейський Суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні вважає, що поновлення судом пропущеного строку без наведення обґрунтованих причин порушує принцип правової визначеності, зокрема порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, особа, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що ті мотиви, які наведено апелянтом у апеляційній скарзі в частині клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суперечать положенням ч.2 ст.294 КпАП України, де зазначено, що перебіг процесуального строку починається з дня винесення постанови, а не з моменту її отримання.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 було відомо про час та місце слухання справи судом першої інстанції, в судове засідання апеляційного суду не з'явився для дачі пояснень по суті клопотання про поновлення процесуального строку, тому апеляційний суд не вбачає підстав для визнання причин, вказаних у вимогах апеляційної скарги про поновлення строку на апеляційне оскарження, як таких, що можуть визнаватись поважними, а тому відмовляє у поновленні строку на апеляційне оскарження. Відповідно апеляційну скаргу слід повернути апелянту.
Дана постанова не перешкоджає повторному звернення з апеляційної скаргою.
Керуючись ст.294 КпАП України, суд,
В поновленні строку особі, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на подачу апеляційної скарги на постанову судді Старовижівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року щодо нього відмовити.
Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Старовижівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року повернути скаржнику.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.