ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/22794/25
провадження № 1-кп/753/1123/26
"26" січня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5
розглянувши у залі суду у м. Києві під час судового засідання у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025105100000982 від 30.06.2025 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.304, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
29 жовтня 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва із Шевченківської окружної прокуратури міста Києва надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.304, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурор у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 прокурор обґрунтував тим, що запобіжний захід був застосований з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів із врахуванням даних про його особу, встановлені ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме передбачені пунктами 1, 3, 4, 5. У обґрунтування клопотання звернув увагу на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину,на даний момент судове слідство триває, свідки та неповнолітній потерпілий по справі не допитані, таким чином ризики, встановлені при обранні запобіжного заходу, не минули, а будь-який інший запобіжний захід не зможе гарантувати належної поведінки обвинуваченого. Також зазначив, що зібраними доказами стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри, яка пред'явлена обвинуваченому.
Захисник у судовому засіданні заперечувала проти продовження запобіжного заходу, звернула увагу на стан здоров'я обвинуваченого, який потребує негайного лікування, крім того зазначила, що при затриманні ОСОБА_4 працівниками поліції застосовано до нього тортури та насильство з метою надання доступу до мобільного телефону.
Обвинувачений під час судового засідання підтримав думку захисника.
Розглянувши клопотання прокурора з приводу продовження запобіжного заходу обвинуваченому, вислухавши думку сторін, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Під час розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер та тяжкість кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, вирішуючи питання щодо можливості подовження запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Під час розгляду цього клопотання суд дійшов висновку, що ризики, встановленні при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу та продовження строку його дії, не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
На думку Суду, ризик переховування обвинуваченого від суду є реальним з огляду на тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.304, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України. Санкція цієї статті відносить інкриміновані злочини до тяжких і особливо тяжких. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.
Кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого у будь-який момент судового розгляду. Співставлення можливих негативних наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки, обвинувачений ніде не працює, відповідно до обвинувального акту, вчинив інкриміновані йому злочини з метою заробітку, тому суд вважає, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, також суд враховує, що обвинувачений, будучи засудженим за аналогічні злочини, належних висновків не зробив та продовжив вчиняти кримінальні правопорушення.
У той же час продовжує існувати і ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_4 на неповнолітнього потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки судовий розгляд ще не розпочато та свідки безпосередньо судом не допитані.
Ризик протиправного впливу на потерпілого та свідків суд вважає високим, з огляду на те, що допит осіб безпосередньо судом не проведений. Більш того, сам характер інкримінованих злочинів та спосіб їх вчинення дають підстави вважати, що саме покази неповнолітнього потерпілого та свідків є важливим джерелом доказування, про що відомо і стороні захисту. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, факт направлення обвинувального акта до суду не зменшує ризик можливого незаконного впливу на неповнолітнього потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, а навпаки збільшує вірогідність його настання внаслідок обізнаності обвинуваченого з усіма наявними матеріалами кримінального провадження, у тому числі, протоколами допитів свідків з наданими показаннями та наближенням стадії допиту потерпілого та свідків.
Суд констатує, що інші, більш м'які запобіжні заходи не в змозі запобігти ризикам, встановлених під час судового засідання.
Зокрема, ОСОБА_4 фактично вчиняв кримінальні правопорушення за місцем свого проживання, у зв'язку і з чим, застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є неможливим.
Осіб, які б виявили бажання виступити поручителем виконання ОСОБА_4 обов'язків, не встановлено.
Особисте зобов'язання, на думку суду, враховуючи характер вчинених правопорушень, не в змозі забезпечити виконання ОСОБА_4 процесуальних обов'язків.
На підставі вищевикладеного, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому та позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і запобіганню спробам переховуватися від суду, а також можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, беручи до уваги відсутність обставин, які б перешкоджали обвинуваченому знаходитись у місцях попереднього ув'язнення, суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.
Суд, при постановленні даної ухвали, керуючись п.5 ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначає розмір застави.
Крім того, захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що відносно ОСОБА_4 застосовано тортури та фізичне насилля у формі побиття.
Згідно із статтею 3 Конвенції про захист прав людини нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Якщо особа висуває обґрунтовану заяву про те, що він або вона зазнали поводження, яке порушує статтю 3, з боку представників Держави, це положення, що розглядається разом із загальним обов'язком Держави згідно зі статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в… [Конвенції]», непрямо вимагає проведення ефективного офіційного розслідування («Асенов та інші проти Болгарії», 1998, § 102 та «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонії» [ВП], 2012, § 182). Інакше загальна юридична заборона катувань і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання, незважаючи на свою фундаментальну важливість, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники Держави могли б фактично безкарно зловживати правами тих, хто знаходиться під їхнім контролем («Лабіта проти Італії» [ВП], 2000, § 131).
Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п. 72 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України», заява №30628/02).
Відповідно до пункту 138 рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 року у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави (див., наприклад, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74, з подальшими посиланнями). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява №3456/05, п.78, від 4 жовтня 2005 року, «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява №46468/06, п.140, від 22 грудня 2008 року, і «Євген Олексеєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява №41833/04, п.104, від 27 січня 2011 року).
ЄСПЛ підкреслив, що належне реагування органів влади при розслідуванні серйозних звинувачень у жорстокому поводженні з боку поліції чи інших подібних представників Держави відповідно до стандартів статті 3 має критично важливе значення для підтримки довіри суспільства до їхнього дотримання верховенства права та запобігання будь якій видимості змови чи толерування незаконних дій («Ляпін проти росії», 2014, § 139).
Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 скаржиться на погіршення стану свого здоров'я, суддя приходить до висновку, що у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому слід відмовити, разом з тим, суд встановив необхідність задоволення скарги сторони захисту в частині забезпечення права ув'язненого на отримання необхідного медичного обстеження та медичної допомоги, а також перевірки слідчим шляхом можливого застосування тортур та фізичного насилля у формі побиття відносно ОСОБА_4 під час його затримання.
Керуючись ст.ст. 178,179,194, 206, 331КК України суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 діб, а саме до 26.03.2026 включно.
Доручити уповноваженим особам Державного бюро розслідувань провести слідчим шляхом дослідження фактів щодо застосування відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 насильства під час затримання.
Зобов'язати начальника ДУ "Київський слідчий ізолятор" невідкладно забезпечити проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання об'єктивних висновків про стан його здоров'я та надати необхідне лікування (згідно з медичними рекомендаціями).
У разі наявності необхідності та рекомендації філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в м. Києві та Київській області, адміністрації ДУ "Київський слідчий ізолятор" забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_4 , до медичної установи, для проведення обстеження та за необхідності - лікування.
Зобов'язати начальника ДУ "Київський слідчий ізолятор" повідомити Дарницький районний суд м.Києва про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_4 в письмовому виді.
Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня оголошення.
Суддя ОСОБА_1