707/4687/25
2/707/160/26
21 січня 2026 року Черкаський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді: Тептюка Є.П.
з участю секретаря: Заруби Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
17 листопада 2025 року до Черкаського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, відповідно до якої позивач просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, починаючи з моменту подачі позову та до закінчення навчання, тобто до 30.06.2026 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач та відповідач з 18.08.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25.07.2024 року. Позивач з відповідачем мають двох спільних дітей. ОСОБА_4 проживає з відповідачем, позивач сплачує аліменти згідно судового наказу Черкаського районного суду Черкаської області від 02.07.2025 року. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається на 4 курсі денної форми навчання Черкаського політехнічного фахового коледжу, проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні. Добровільно відповідач матеріальну допомогу на утримання сина не надає, угода про сплату аліментів між позивачем та відповідачем не укладалась, відповідач проживає окремо, місце реєстрації її не відоме позивачу.
Ухвалою суду від 16.12.2025 року відкрито провадження в цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.01.2026 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Сучило А.О. на позовну заяву у якому він просив відмовити в задоволенні позову. У відзиві вказано, що відповідач з дочкою переїхала до іншої країни, жодним чином не припиняла підтримувати спілкування з сином. Завжди виконувала свої батьківські обов'язки та забезпечувала фінансову підтримку дитині до досягнення ним повноліття. Позивач свідомо створює перешкоди для спілкування відповідача із сином, налаштовуючи сина проти матері та позбавляючи можливості спілкуватись з дитиною. Також зазначає, що син навчається за кошти державного бюджету, позивач витрат на оплату навчання не несе. Відповідач регулярно покриває витрати їхньої спільної з позивачем доньки, зокрема: оренда житла, оплата за школу, заняття з танців, придбання навчальних матеріалів для школи, додаткові заняття з розвитку.
05.01.2026 року надійшла відповідь на відзив від представника позивача - адвоката Яременка В.А. у якій зазначає, що викладені у відзиві твердження є помилковими, а більшість наведених фактів не відповідають дійсності. Відповідачці не створюються ніякі перешкоди у спілкуванні матері із сином. Всі витрати по утриманню сина несе позивач, забезпечуючи його житлом, харчуванням, одягом, коштами для проїзду до навчального закладу, оскільки він розташований в іншому населеному пункті. Не відповідають також дійсності твердження про повне утримання спільної доньки, оскільки відповідач сплачує аліменти згідно судового наказу виданого Черкаським районним судом Черкаської області.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Як встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються батьками ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 .
Як вбачається із довідки №248 від 22.07.2025 року ОСОБА_3 навчається в Черкаському політехнічному фаховому коледжі з 01.09.2022 року на 4 курсі на денній формі навчання за рахунок регіонального замовлення. Термін навчання закінчується 30.06.2026 року.
Відповідно до довідки з виконавчого комітету Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області №381/02-33 від 24.07.2025 року ОСОБА_3 дійсно проживає з батьком ОСОБА_1 та перебуває на його утриманні.
Як вбачається з копії договору оренди житла ОСОБА_2 разом з донькою та паном Шиффелером орендують житло розділяють вартість між собою 50%. Оренда 500 євро, додаткові витрати 250 євро, вартість електроенергії 80 євро, що призводить до щомісячної суми у розмірі 415 євро на кожну особу.
Відповідно до копії довідки про діючу середню освіту ОСОБА_5 , навчається та здійснюється оплата 50 євро щомісяця, також вказано, що учень відвідує 4 дні школи, яка коштує 156,00 євро щомісяця.
Звертаючись з позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, вказував, що обов'язок батьків утримувати сина, який продовжує навчання передбачений ст. 199 СК України. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. В той же час утримання дитини складається не лише з наведених витрат, які за своєю суттю є нерегулярними та направленими на задоволення конкретно визначених потреб дитини. В той же час поряд з такими витратами батьки мають забезпечувати можливість задоволення постійних, повсякденних потреб дитини, що пов'язані (але не вичерпуються) необхідністю забезпечення її харчування, проживання, придбання одягу, тощо.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), тобто обов'язок доказування покладається на сторони.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Аналогічне правило закладено до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.06.2006 року, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тільки тим фактом, що син навчається на денній формі навчання, всі витрати по утриманню сина несе виключно позивач, забезпечення одягом, житлом, харчуванням, коштами на проїзд до навчального закладу, що є неналежним доказуванням у необхідності сплати аліментів для повнолітньої дитини на період навчання, до досягнення нею 23 років.
Тому, звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на період навчання, необхідно надати всі наявні докази, що підтверджують необхідність отримання такого утримання. Позивачем було надано тільки копію довідки №248 від 22.07.2025 року, що не висвітлює в повному обсязі існування потреби у зв'язку з навчанням сина у матеріальній допомозі, навіть не долучено копії судового наказу, яким стягуються аліменти з позивача на користь відповідача на утримання їхньої спільної доньки. Даного факту недостатньо для задоволення позову, оскільки не доведено існування всіх інших юридичних фактів, які у своїй сукупності дають підстави покласти на відповідача обов'язок утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися після досягнення повноліття, а саме доказів, які б свідчили про наявність потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо), як і не надано доказів фінансової можливості відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання.
При цьому, відповідно до вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 досяг віку, який перевищує 18, але є меншим 23 року, те, що він продовжує навчання на бюджетній формі навчання, а тому не потребує коштів необхідних для оплати, якби навчання відбулось по контракту на платній основі, станом на час розгляду справи, суд вважає, що позивач, не довів існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є його процесуальним обов'язком, не надав будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо), у зв'язку із чим у позові має бути відмовлено.
Окрім того, згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Тож, вирішуючи питання про стягнення аліментів суд має встановити матеріальне становище платника та отримувача аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо.
Матеріали справи не містять доказів про отримання доходів відповідачем ОСОБА_2 , про наявність нерухомого майна, та будь якої інформації про її матеріальне становище.
Враховуючи вищевикладене, доказів того, що у відповідача є можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, матеріали справи не містять та стороною позивача не надано.
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд приймає до уваги те, що позивач навчається на бюджетній формі навчання, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у сторони позивача потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо), та те, що батько (відповідач) має можливість надавати матеріальну допомогу. Хоча доведення саме цих обставин покладається на позивача.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищевикладене та те, що належних доказів в обґрунтування позову не надано, а також враховуючи, що позивачем не доведено виконання вимог ст. 199 СК України, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання.
Щодо заявлених вимог представника позивача та представника відповідача про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1) ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу;
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Згідно ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц:
«На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані:
договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
розрахунок наданих послуг;
документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.»
На підтвердження розміру фактично понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду наступні документи:
- копію договору про надання правничої допомоги №20/25 та копія розрахунку витрат на правничу допомогу;
Представником відповідача не долучено жодних документів, які б підтверджували витрати на правову допомогу відповідачем.
Згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 19 квітня 2023 року у справі №760/10847/20-ц, «для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиція є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України».
Відповідно до вимог ч.8 ст. 142 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду».
Витрати на правову допомогу, за загальним правилом, покладаються на сторону, яка їх понесла, але підлягають розподілу між учасниками справи за результатами розгляду. Відшкодування відбувається за рахунок переможеної сторони, якщо заявлені витрати є реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи, обсягом робіт і часом, витраченим адвокатом. Кожна сторона несе витрати на правничу допомогу самостійно, якщо інше не передбачено законом. Беручи до уваги, що в позові відмовлено, судові витрати позивача суд залишає за ним, щодо судових витрат зазначених представником відповідача, враховуючи що жодних підтверджуючих документів не надано, суд позбавлений можливості стягнути судові витрати на користь відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 200, 229, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, ЦПК України, ст. ст. 180-182, 185, 199, 200 СК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів- відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 26.01.2026 року.
Суддя: Є. П. Тептюк