вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
05.10.10Справа №2а-9517/10/16/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Александрова О.Ю.,
при секретарі Габрись П.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 27965,00 грн.,
за участю представників:
від позивача - Свінобоєва О.С., довіреність № 04-5/03 від 04.01.2010 року;
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 698 від 14.03.2008 року;
за участю свідків: ОСОБА_4, паспорт серії НОМЕР_2;
ОСОБА_5, паспорт серії НОМЕР_3;
Суть спору: Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно - господарських санкцій у розмірі 27965,00 грн.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.07.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ним були виконані всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування осіб, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій. На підставі зазначеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, пояснення свідків, суд
ОСОБА_1 28.04.1999 року зареєстрований Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим у якості фізичної особи-підприємця, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 01.07.2010 року НОМЕР_4.
Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державний гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875 (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини 9 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.1 ст.20 Закону роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі чи організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним.
Відповідно до ч.4 ст.20 Закону та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07р. №70 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону. На підприємствах, де працює більш як 15 чоловік, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а на підприємствах, де працює від 8 до 15 чоловік, - у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 (далі Положення № 314) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введеним в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розроблюють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
В силу викладеного суд приходить до висновку, що відповідно до норм, визначених у Положенні № 314, робоче місце для інваліда вважається створеним саме з моменту працевлаштування на ньому інваліда. В силу чого стає очевидним, що підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди та установи (організації) інформацію про наявність вільних місць для працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені у Положенні № 314, але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.
Судом встановлено, що відповідач використовує найману працю, та відповідно до Закону подає Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік № 4198 від 07.06.2010 року середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 135 осіб. Отже, відповідно до частини 1 статті 19 Закону для відповідача встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості п'ять робочих місць.
Відповідно до даних звіту у 2009 році на підприємстві не працювало жодної особи, якій згідно з вимогами чинного законодавства встановлена інвалідність.
Враховуючи зазначене вище, відповідачем було розраховано суму адміністративно-господарських санкцій, що підлягають стягненню з відповідача у розмірі 27965,00 грн., з урахуванням того, що середньорічна заробітна плата на підприємстві у 2009 році складала 5593,00 грн. (5 робочих місць х 5593,00 грн.).
Відповідач наполягав на тому, що ним у 2009 році були виконані всі необхідні дії щодо працевлаштування 5 осіб, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність, а саме: надавались оголошення у засобах масової інформації щодо вакантних посад.
На підтвердження своїх доводів відповідачем у судове засідання були представлені витяги з випусків газети «Вечерний город» за 2008-2009 роки з наданими ФОП ОСОБА_1 оголошеннями щодо вакантних посад.
Проте, суд звертає увагу на те, що у наданих оголошеннях щодо вакантних посад відсутні будь-які посилання щодо працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 70 КАС України передбачено, що докази повинні відповідати ознакам належності та допустимості.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч.4 ст. 70 КАС України).
Враховуючи те, що надані відповідачем витяги з газет не містять інформацію про предмет доказування, суд не приймає їх у якості доказів по справі, оскільки вони не відповідають ознакам належності та допустимості.
Крім того, відповідачем були представлені копії трудових договорів, укладених з особами, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність, довідки МСЕК, що підтверджують встановлення вказаним особам інвалідності:
- трудовий договір від 12.07.2010 року, укладений з ОСОБА_4 (довідка МСЕК № 050726 від 10.11.2009 року);
- трудовий договір від 31.10.2008 року, укладений з ОСОБА_6 (довідка МСЕК № 003580 від 29.10.2001 року).
Судом в порядку, передбаченому ст. 77 КАС України, були допитані свідки ОСОБА_5 - інспектор відділу кадрів ФОП ОСОБА_1, та ОСОБА_4 - працівник відповідача, якому встановлена інвалідність.
Показаннями свідків підтверджується факт працевлаштування відповідачем осіб, яким згідно з вимогами чинного законодавства встановлена інвалідність.
Однак, суд звертає увагу на те, що наданими відповідачем документами, а також показаннями свідків підтверджується факт працевлаштування інвалідів у 2008 та 2010 роках.
Відомостей щодо працевлаштування у 2009 році 5 осіб, яким згідно з вимогами чинного законодавства встановлена інвалідність, відповідачем надано не було.
В той час, як згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.
Про порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» свідчить також довідка Сімферопольського міського центру зайнятості № 05-2304 від 12.07.2010 року, відповідно до якої у 2009 році ФОП ОСОБА_1 відомості про потрібність в працівниках з числі осіб з обмеженими фізичними можливостями не надавав.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 27965,00 грн. адміністративно-господарських санкцій.
При цьому, суд вважає необхідним визначити, що здійснювати функції контролю за своєчасним і повним отриманням коштів бюджетом неможливо без вживання і стягнення Фондом адміністративно-господарських санкцій підприємств, установ, організацій, які не забезпечують встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, якщо ними добровільно не сплачуються у відповідне відділення Фонду санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пунктом 11 Порядку встановлено, що у разі несплати адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
У порядку ст. 71 КАС України відповідачем не надано доказів працевлаштування у 2009 році 5 осіб, яким відповідно чинного законодавства встановлена інвалідність, та сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 27965,00 грн.
У судовому засіданні, яке відбулось 05.10.2010 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 11.10.2010 року.
Керуючись ст.ст.160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95044, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_5 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324010, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31215230700002 в УДК В АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЕДРПОУ 34740405) 27965,00 грн. заборгованості зі сплати адміністративно - господарських санкцій.
У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Александров О.Ю.