Справа №345/2665/25
Провадження № 2/345/44/2026
27.01.2026 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Якиміва Р.В.
за участю секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Калуші в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Палатній О.М., -
позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 06.02.2021 р., а саме 800 доларів США, 3% річних у розмірі 17,36 доларів США та 1211,20 грн. судового збору.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 06.02.2021 року відповідач взяв у нього у позику кошти у сумі 800 доларів США, які зобов'язувався повернути до 06.06.2021 та сплатити за надання позики щомісячні процентні платежі по 80 доларів США, що разом становить 320 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою від 06.02.2021. Однак, відповідач до цього часу не виконав умови розписки та не повернув борг. Оскільки відповідач до цього часу не виконав умови розписки та не повернув борг, він змушений звернутися до суду для відновлення свого порушеного права. Судові витрати просить стягнути з відповідача.
Ухвалою судді від 29.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.06.2025 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просить його задоволити в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та зазначив, що згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Отже, строк позовної давності ним не пропущений.
Відповідач в судовому засіданні вказав, що визнає факт отримання ним позики в загальній сумі 800 доларів США, які він брав у позивача частинами та у гривнях в еквіваленті до курсу валют на той час. Він частково повертав кошти позивачу, однак детально коли і якій сумі не може вказати та жодними доказами підтвердити це не може. Вважає, що позивач при подачі позову пропустив строк позовної давності, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача адвокат Палатній О.М. в судовому засіданні заявив клопотання про застосування позовної давності та зазначив, що строк повернення грошових коштів по розписці від 06.02.2021 сплив 06.06.2021. Позов подано 28.05.2025, тобто через 11 місяців після спливу строку. Щодо посилання позивача на п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану, вказав, що ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі ЗСУ або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що передані на воєнний стан (п.4 ч.1 ст.263 ЦК України). Дана норма вказує на дві обов'язкові умови , необхідні для зупинення позовної давності у період дії в Україні воєнного стану. Це : перебування позивача або відповідача у складі ЗСУ або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що передані на воєнний стан; збройні сили або інші формування , в яких перебуває позивач або відповідач , переведені на воєнний стан. Відсутність вказаних умов не дозволяють розглядати ту чи іншу обставину підставою зупинки перебігу позовної давності. Виходячи з наведеного вбачається, що строк позовної давності у даній справі - сплив, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.02.2021 року відповідач взяв у позивача у позику кошти у сумі 800 доларів США, які зобов'язувався повернути до 06.06.2021 та сплатити за надання позики щомісячні процентні платежі по 80 доларів США, що разом становить 320 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою від 06.02.2021.
Таким чином судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу повернення суми позики.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другоюстатті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша, другастатті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві (ч. 3с т. 1049 ЦК України).
Верховний Суд України у постанові № 309/3458/14-ц від 13.12.2017 виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Як зазначено уст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові № 483/1953/16-ц від 26.06.2018.
У той же час Верховний Суд України в постанові від 02 липні 2014 року у справі № 6-79 цс14 вказував на те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складення розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
При цьому суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року щодо повернення позики в тій же валюті, в якій отримана.
У відповідності до вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що наявність оригіналу боргової розписки від 06.02.2021 у позивача, яку він надав суду, вказує про невиконане зобов'язання відповідачем та підтверджує факт укладення договору позики, а також наявність боргу.
Водночас відповідачем в судовому засіданні не заперечується факт написання ним боргової розписки від 06.02.2021 та факт отримання грошових коштів на підставі даної розписки. В той же час, відповідачем не надано жодних доказів про часткове погашення ним суми заборгованості.
З урахуванням наведених положень закону, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли відносини позики, і ОСОБА_2 свої зобов'язання за розпискою від 06.02.2021 в повному обсязі не виконав, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів (боргу) в розмірі 800 доларів США, є обґрунтованими, позивач погодив наявну суму заборгованості, а тому вказана сума заборгованості підлягає стягненню.
Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми необхідно зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
За змістом вказаних статей нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних або інший розмір процентів входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: 800 доларів США *3% річних/ 100%*264 прострочені дні(з 06.06.2021 по 24.02.2022) / 365 днів у році = 17 доларів США 36 центів.
З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 17,36 доларів США.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Що клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мараторій) на підставах, встановлених законом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями), в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у звязку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020 (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID19), строки, визначені статтями 257, 258,362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Крім цього, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан.
Законом від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків давності та відповідно до пункту 19 Розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Так, відповідно до пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, строк, визначений ст. 257 ЦК України, продовжувався на строк дії карантину з 02.04.2020 до 30.06.2023 та воєнного стану з 24.02.2022 і до 03.09.2025, отже позивачем при зверненні 28.05.2025 до суду з вказаним позовом строк позовної давності не пропущений.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції до платіжної інструкції №35 від 28.05.2025 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн. .
За таких обставин суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 1211,20 грн. судового збору.
На підставі ст.ст. 207, 526, 530, 530, 536, 545, 610, 612, 629, 1046, 1047, пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 06.02.2021 в сумі 800 доларів США та 3% річних у розмірі 17,36 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 1211,20 грн. витрат по оплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 27.01.2026.
Суддя: