Справа № 626/2650/25
Провадження № 2/626/196/2026
Іменем України
26.01.2026 року м. Берестин
Берестинський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Дудченка В.О.,
за участю секретаря Зінченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берестині, в порядку загального позовного провадження, у відсутності сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позиція позивача.
ТОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що 04.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №3644566 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти (далі - кредит) у розмірі 10000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором.
Згідно п. 7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.
У порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не виконав свої зобов'язання - не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв'язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у Відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.
Отже, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
Станом на дату подання позову заборгованість становить 47900 грн., а саме:
заборгованість за тілом кредиту - 10000 грн.;
заборгованість за процентами - 36000 грн.;
заборгованість за комісією - 1900 грн.
Щодо відступлення права вимоги:
14.05.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №№68-МЛ.
Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3644566 від 04.02.2021 року.
Обґрунтування заперечень відповідача.
Представник відповідача -адвокат Пілігрім П.О. в поданій заяві, вказує, що надані матеріали справи не підтверджують та не вказують на отримання відповідачем коштів на підставі пред'явленого суду договору про споживчий кредит 3644566, а отже не вказуютьна наявність у відповідача заборгованості перед позивачем, а отже не вказують на виконання обов'язку первісного кредитора щодо надання кредиту. Відповідач не отримував від первісного кредитора коштів за договором про споживчий кредит 3644566, а отже у подальшого кредитора відсутнє право вимоги за договором, який не виконаний первісним кредитором. Одночасно з цим вказує, що на ім'я відповідача не видавалася банківська карта з номером НОМЕР_1 , а отже відповідач не отримував кошти за платіжним дорученням 38945192. Вказує, що досудова вимога направлена відповідачу 12.08.2025 року разом з позовною заявою, тобто позивачем не здійснено передбачене договором обов'язкове досудове врегулювання, а отже у позивача не виникло право звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Щодо стягнення відсотків за договором: умовами кредитного договору №3644566 від 04.02.2021 року сторонами було погоджено строк кредитування - 30 календарних днів, а саме з 04.02.2021 року по 06.03.2021 року. Розмір процентів за користування кредитом встановлений договоро у фіксованій сумі та становить 6000 грн. За весь період користування кредитними коштами. Крім того, графіком розрахунків чітко визначено, що сума процентів за користування кредитом становить 6000 грн. 00 коп., одночасно із цим пролонгації договору не було. Таким чином, після закінчення строку дії кредитного договору, тобто після 06.03.2021 року, кредитна установа не мала правових підстав нараховувати додаткові проценти за користування кредитом. Щодо складових частин договору договір складається з двох частин: індивідуальної частини із додатками № 1 та №2 та правил надання кредитів, одночасно із цим, позивачем не надано доказів щодо ознайомлення із цими правилами або їх підписання. Відповідачу не відомо щодо існування додаткових правил надання фінансових кредитів з товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан».
Крім того, позивачем не надано жодних доказів наявності у нього відповідної ліцензії НБУ. На підставі викладеного просить позивачу відмовити в задоволенні позову, стягнути понесені судові витрати в розмірі 10000 грн.
Процесуальні дії суду по справі.
Ухвалою судді від 25.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
02.10.2025 року заочним рішенням Берестинського районного суду позов задоволено.
21.10.2025 року до суду надійшла заява про скасування заочного рішення Берестинського районного суду від 02.10.2025 року.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року заочне рішення по цивільній справі № 626/2650/25, від 02.10.2025 року скасовано.
24.12.2025 року до суду надійшла заява про залишення заяви про скасування заочного рішення без задоволення та розгляд справи у відсутність представника позивача.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, заяви про розгляд справи у його відсутності не подавали, причин неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Щодо укладення договору та надання грошових коштів.
Судом встановлено, що 04.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3644566 за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати кредит у розмірі 10000 грн..
Так, згідно п. 1.1. договору Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 10000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається загальним строком на 30 днів. Дата надання кредиту 04.02.2021 року і складається з пільгового та поточного періодів.
Відповідно до п. 1.4 Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 06.03.2021 року.
Відповідно до п. 1.5.1 комісія за надання кредиту 1900 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно п. 1.5.2. процентна ставка за користування кредитом становить 6000 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 % в день.
Відповідно до п. 2.4.1. договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення, згідно п. 1.4 Договору.
У конкретному випадку укладення договору відбулося шляхом обміну електронними повідомленнями. Позичальник ОСОБА_1 на підставі статей 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" підписав Договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором шляхом введення коду з SMS повідомлення, отриманого на телефон позичальника або на електронну пошту позичальника.
Відповідно до Довідки про ідентифікацію, складену ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 ідентифікувався паролем НОМЕР_2 , відправленим на номер телефону (а.с.23).
Укладений вказаним способом правочин згідно п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Згідно Паспорту споживчого кредиту сума кредиту складає 10000 грн., строк кредитування 30 днів, процента ставка - 2,00% в день в межах строку кредитування та 5,00% стандартна ставка за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадкупродовження строку кредитування вказаного в п. 1.3 Договору (а.с.22-23).
Пунктом 3.2.6 кредитного договору встановлено, що Кредитодавець має право без згоди Клієнта поступитись своїм правом вимоги за даним договором.
14.05.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір Факторингу №68-МЛ, за умовами якого право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 перейшло до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (а.с.26-30).
Так, відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №68-МЛ від 14.05.2021 року, по боржнику ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги у розмірі 47900 грн. (а.с. 30).
Згідно такого Витягу договір діяв у період з 04.02.2021 р. по 06.03.2021 року, сума кредиту 10000 грн., заборгованість по відсоткам - 36000 грн., залишок комісії - 1900 грн. (а.с.30).
Згідно з наданим позивачем розрахунком кредитна заборгованість відповідача станом на 12.08.2025 р. складає 47900 грн, з яких: 10000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 36000, 00 грн. - заборгованість за відсотками, 1900, 00 заборгованість за комісією.
Отримавши право вимоги за кредитним договором, 12.08.2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» направив на адресу відповідача досудову вимогу з повідомленням про відступлення права вимоги та вимогу про погашення заборгованості, яка залишилась відповідачем без відповіді (а.с. 31).
Посилаючись на те, що ТОВ «Мілоан» зарахувало кредитні кошти 04.02.2021 року на суму 10 000,00 грн. на ім'я ОСОБА_1 на карту, а відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором у вигляді тіла кредиту, відсотків та комісії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У конкретній справі, констатуючи даним судовим рішенням факт укладення кредитного договору, що доводиться доказами у справі, суд не може констатувати факт зарахування коштів ОСОБА_1 , правильність нарахування відсотків, встановити факт наявності чи відсутності плат від ОСОБА_1 на погашення заборгованості, та відповідно, встановити факт наявності чи відсутності заборгованості за договором.
Так, на підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надане платіжне доручення про зарахування кредитних коштів 04.02.2021 року на суму 10 000,00 грн. на ім'я ОСОБА_1 , № картки НОМЕР_1 , платіжне доручення №38945192 (а.с.24).
Разом з тим, вказаний доказ не підтверджує факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач, а отже є неналежним.
Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою НОМЕР_1 , даний номер не є повним.
Позивач також просив суд витребувати ухвалою суду в емітента карти НОМЕР_1 інформацію про факт зарахування коштів, дату зарахування коштів та їх суму і чи належить та видавалася дана картка на імя ОСОБА_1 .
Згідно відповіді АБ «УКРГАЗБАНК» №148/156/2025 від 08.09.2025 року, вбачається, що на виконання ухвали Берестинського районного суду Харківської області від 25.08.2025 року повідомляють, що платіжна картка НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 АБ « УКРГАЗБАНК» не емітувалася. У зв'язку з цим АБ «УКРГАЗБАНК» не володіє інформацією та документами щодо вказаної картки.
Враховуючи вище викладене, вбачається, що матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою НОМЕР_1 , даний номер не є повним.
Позивачем не надано інших доказів на спростування інформації наданої АБ « УКРГАЗБАНК».
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
На підтвердження цих обставин позивачем надано платіжне доручення про зарахування кредитних коштів 04.02.2021 року на суму 10 000 грн. на ім'я ОСОБА_1 , маска картки НОМЕР_1 , платіжне доручення №38945192 (а. с. 24).
Оцінюючи даний доказ, суд приходить до такого, що вказаний доказ не підтверджує факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач, а отже є неналежним; матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою НОМЕР_1 , даний номер не є повним.
Платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки за формою та змістом не відповідає вимогам, установленим Законом України «Про платіжні послуги» у відповідній редакції. Надана ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» копія платіжного доручення є документом, який створено самою фінансовою установою, не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц.
З матеріалів справи встановлено, що ні виписки з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 , тобто первинних документів про здійснення між сторонами фінансових операцій за період з дня укладення кредитного договору - 04.02.2021 року та до 14.05.2021 року (день укладення договору факторингу), позивачем до позовної заяви надано не було, а тому відсутні докази, що підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів, період нарахування процентів, період прострочення платежів.
За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України» (п.п 81-85, 91).
За умовами договору кредитні кошти надавалися на строком на 30 днів. Лише впродовж таких 30 днів кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом у розмірі, визначеному самим кредитним договором.
Щодо частини позовної вимоги про стягнення комісії за договором, суд зазначає наступне.
Так, у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України "Про споживче кредитування", адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту терміном шість місяців.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа №202/5330/19) у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування".
Товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин, умова кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1ст. 11 цього Закону.
Суд звертає увагу, що у договорі не вказано, за які саме послуги позивач встановив комісію. Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа N 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа N 755/9486/21).
Аналізуючи умови договору, суд дійшов переконання про те, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії, а відтак суд вважає, що відповідач не зобов'язаний сплачувати таку комісію, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.
Отже, за матеріалами справи суд позбавлений можливості перевірити видачу відповідачу кредитних коштів, користування відповідачем кредитними коштами та внесення відповідачем грошових коштів на погашення кредитної заборгованості; не може перевірити правильність нарахування заборгованості та обґрунтованість вимог щодо стягнення комісії.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що обставини справи не підтверджені належними засобами доказування, зокрема, позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та користування відповідачем кредитними коштами, а також доказів наявності заборгованості саме у визначеному у позові розмірі, а відтак, позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пілігрім П.О. просить стягнути витрати на правову допомогу надану ним клієнту в розмірі 10000 грн.
У ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правову допомогу відповідач надав до суду копію договору про надання правової допомоги № 01-1610/25 від 16.10.2025 року, Додаткову угоду № 1 до договору № 01-1610/25 від 16.10.2025 року про надання правової допомоги від 16.10.2025 року, з яких вбачається, що між адвокатом Пілігрім П.О. та клієнтом ОСОБА_1 погоджено перелік та обсяг правової допомоги, розмір гонорару 10000 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4515, квитанція до прибуткового касового ордеру № 91 від 16.10.2025 року.
Проаналізувавши вище вказані документи, суд вважає, що такі види правових послуг не зовсім є співмірними та мають розумний розмір.
У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.
Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Таким чином, з позивача на користь представника відповідача слід стягнути судові витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 3000 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 207, 526, 553, 554, 559, 610, 611, 625, 626, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд, -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул.Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх)на користь представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката - Пілігріма Петра Олександровича, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя