Справа № 638/9150/24
Провадження № 6/638/210/26
27 січня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі головуючої судді Яковлевої В.М., вирішуючи питання про прийняття до провадження подання ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку
установив:
22.01.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2026 року визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковлеву В.М.
23 січня 2026 року вищевказана справа передана в провадження судді Яковлевої В.М.
У період з 23 січня 2026 року по 27 січня 2026 року 12 год 40 хв суддя перебувала в нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.
Вивчивши матеріали подання, суд доходить висновку, що його необхідно повернути заявнику без розгляду, з наступних підстав.
Відповідно до статті 129 Конституції України, одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як визначено у частині першій статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною другою статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Крім того, згідно з пунктом четвертим частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Статтею першою Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 182 ЦПК України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); ) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Згідно ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що, за загальним правилом, документи мають подаватися в оригіналі або належним чином завіреній копії. Заявник, який подає документи в копіях, має вказати про наявність у нього або іншої особи оригіналу. Засвідчення вірності копії документа оригіналу здійснюється шляхом проставлення власноручного підпису і дати. Особа має право завіряти копії лише тих документів, оригінали яких знаходяться у неї.
При цьому як вбачається з додатків, доданих до вказаного подання (договори купівлі - продажу земельних ділянок від 01.07.2016 та 04.07.2016, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, інформаційна довідка з ДРРПНМ та кадастрові плани земельних ділянок) вони є вкрай нечитабельними (неналежної якості), що утруднить у подальшому дослідження судом їх змісту. Також наявність вищевказаних недоліків позбавляє суд можливості встановити зміст вказаних документів.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду, що узгоджується з частиною четвертою статті 183 ЦПК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визначаючи таку практику допустимою. При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року №9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Отже, зазначені вимоги до заяв, передбачені ЦПК України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом своїх порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Разом з тим під час вивчення матеріалів подання було встановлено, що воно не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України.
Подання подано та підписано ОСОБА_1 без зазначення його процесуального статусу, що він є приватним виконавцем, що встановлено судом із змісту самого подання.
Приватний виконавець - фізична особа, яка у встановленому цим Законом порядку уповноважена державою на здійснення незалежної професійної діяльності з примусового виконання рішень.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; рішень про виселення та вселення фізичних осіб; рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; рішень про конфіскацію майна; рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п.1 Розділу VI Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.10.2016 № 3053/5, посвідчення приватного виконавця, зразок якого наведено у додатку 2 видається Міністерством юстиції України за підписом Міністра або його заступника особі, яка успішно склала кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Кваліфікаційної комісії протягом десяти днів з дня складання кваліфікаційного іспиту.
Згідно з п.4 Розділу VI Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 25.10.2016 № 3053/5, власник посвідчення повинен дбайливо ставитись до посвідчення і мати його при собі під час виконання обов'язків приватного виконавця.
Посвідчення - це документ, який посвідчує особу, якій воно видане, і підтверджує наявність у неї повноважень відповідно до займаної посади.
Разом з тим, звертаючись до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, яке підписано ОСОБА_1 , останнім не зазначено, що він є приватним виконавцем та не долучено до матеріалів подання документів/належним чином засвідчених їх копії, що посвідчують повноваження приватного виконавця, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судового процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16.12.1992року, заява №12964/87).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21.10.2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, повернення подання без розгляду жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Слді зазначити, що подання неодноразово вже поверталося, однак недоліки усунуто не було, що позбавляє суд можливості розглянути дане клопотання по суті.
Зважаючи на вищевикладене, заявнику необхідно виправити вищевказані недоліки.
Відповідно до ч. 4 ст.183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
При цьому повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (ч. 7 ст. 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 2, 12, 158, 177, 182, 183, 258-261 ЦПК України, суд
Подання ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку - повернути заявнику без розгляду.
Роз'яснити , що він не позбавлений права звернутись до суду повторно.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному веб-порталі судової влади України.
Суддя В. М. Яковлева