Провадження № 33/803/470/26 Справа № 199/14069/25 Суддя у 1-й інстанції - МАШКІНА Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
22 січня 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,
при секретарі судового засідання Примак Н.М.,
за участю захисника адвоката Клочкової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Клочкової А.О., діючої в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 09 грудня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір, -
постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 09 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним, в тому, що він 28.09.2025 року о 07:45 год. в м. Білозерське, траса Т0515 км. керував транспортним засобом OpelAstra, номерний знак НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук. Від продуття газоаналізатору Драгер та проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений.
На зазначену постанову захисник адвокат Клочкова А.О., діюча в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, або вирішити питання про призначення більш м'якого стягнення ніж передбачено законом, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що справу розглянуто поверхнево, не здійснено повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин. Так, ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, а тому є спеціальним суб'єктом відповідно до вимог КУпАП, отже огляд на стан сп'яніння повинен був проводитись в порядку ст. 266-1 КУпАП. У зв'язку із цим, вимога інспектора патрульної поліції до ОСОБА_1 про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння була безпідставною, незаконною та необґрунтованою, а результати огляду в силу ст. 266-1 КУпАП є недійсними. Огляд військовослужбовця повинен проводитись виключно посадовою особою повноваженою на те начальником органу управління ВСПП у ЗСУ.
Зауважує, що правопорушення вчинене військовослужбовцем при виконанні обов'язків військової служби тягне за собою адміністративну відповідальність, визначену главою 13-Б КУпАП, в даному випадку скоєне правопорушення не підлягає правовому регулюванню за правилами глави 10 КУпАП та відповідно кваліфікації за ч.1 ст.130 КУпАП. У зв'язку із тим, що особа виконувала обов'язки військової служби, протокол повинен бути складений за ст. 172-20 КУпАП, який мав складатись командиром (начальником) військової частини чи іншою уповноваженою особою.
Наголошує, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються, як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознак вини. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він виконував наказ, під час чого був зупинений працівниками поліції.
Зауважує, що працівники поліції запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, при подальшому спілкуванні працівник поліції повідомив, що водій має паво відмовитися від проходження огляду. У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 виконував терміновий наказ, відмовився від проходження огляду через те що поспішав. Звертає увагу, що за невиконання наказу передбачена кримінальна відповідальність.
Вказує, що такі дії працівника поліції щодо роз'яснення про можливість відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, отже повідомив про спосіб проходження огляду, який не передбачений законом, ввів в оману ОСОБА_1 . В даному випадку відмова від проходження огляду не може становити склад адміністративного правопорушення, оскільки дії працівників поліції не відповідали вимогам закону. Таким чином мала місце провокація вчинення правопорушення, яка полягає у схилянні особи до вчинення певних протиправних дій, з метою їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування.
Стверджує, що направлення на огляд водія є законним виключно за наявності у останнього визначених Інструкцією ознак сп'яніння. Твердження інспектора поліції про наявність у ОСОБА_1 ознак сп'яніння, наведених у протоколі, є надуманими. Відповідно до відеозапису поліцейських, факт вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 заперечував, його поведінка є спокійною, спілкування коректним та ввічливим. При цьому, працівником поліції не зазначено жодної ознаки сп'яніння. Отже, вимога поліцейського щодо проходження огляду на стан сп'яніння є безпідставною та протиправною.
Звертає увагу, що в порушення вимог Інструкції ОСОБА_1 не відсторонено від керування транспортним засобом, а після складання протоколу дозволили подальший рух, що свідчить про формальне його складання.
Наголошує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ та проходить службу на посаді командиру автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів. За час служби зарекомендував себе, як дисциплінований ініціативний та добре підготовлений військовослужбовець. Посвідчення водія ОСОБА_1 необхідне для виконання обов'язків військової служби та переміщення по службі.
Зазначає, що порушенні вимоги безсторонності, оскільки справу розглянуто за відсутністю сторони обвинувачення, а саме прокурора.
ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обстави, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи та за участю його захисника адвоката Клочкової А.О.
Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені ним у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно припису ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно положень ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23.02.2006 року за № 3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні.
Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.
Як вбачається з матеріалівсправи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за ознакою за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмову від проходження відповідного огляду.
Відповідно до п. 2.5 ПДД України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом та факт відмови воді від проходження огляду.
Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 467282 від 28.09.2025 року, що складений у відповідності до вимог ст. 256 КУпАП; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду;направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, дата та час складання - 08:20 год. 28.09.2025 року;довідкою старшого інспектора САП Покровського РУП ГУНП в Донецькій області про наявне посвідчення водія серії НОМЕР_4 , видане ОСОБА_1 ;відеозаписом з бодікамери поліцейського, долученого до протоколу.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов'язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Поміж іншим, апеляційний суд зазначає, що сторона захисту окремо не оспорює факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 , а зазначає на ряд порушень проведення огляду, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Водночас, факт керування транспортним засобом, поза розумним підтверджується сукупністю доказів, які містяться в матеріалах справи. Так, із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 виходить із водійського місця автомобіля, при цьому в транспортному засобі увімкнений аварійний сигнал. В подальшому під час спілкування з працівниками поліції останній не заперечив, що керував транспортним засобом, а навпаки зазначив напрямок руху.
Крім того, на відеозаписі поліцейських зафіксовано, що під час спілкування із водієм поліцейським констатовано наявність ознак алкогольного сп'яніння, зокрема зазначено про запах з порожнини рота, та запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що ОСОБА_1 відповів відмовою, тому поліцейським запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров'я, на що ОСОБА_1 також відповів відмовою та зазначив, що не поїде, оскільки немає часу. Під час ознайомлення із змістом протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 заперечень не висловив.
Заперечення наявності ознак сп'яніння, не є підставою для визнання огляду таким, що не відповідає встановленому порядку. Норми діючого КУпАП та відповідної Інструкції не встановлюють окремих критеріїв та вимог щодо виявлення ознак сп'яніння, а тому їх спростування можливе лише шляхом проходження огляду водієм. Крім того, під час спілкування із поліцейськими ОСОБА_1 жодних заперечень або зауважень не висловив, дій працівників поліції не оскаржив, а тому таку позицію, апеляційний суд вважає, як способом захисту.
Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що встановлення ознак сп'яніння є суб'єктивним судженням поліцейського та не потребує проведення окремого огляду поліцейським, який за своїм внутрішнім переконанням під час спілкуванням із водієм може вбачати ознаки сп'яніння, що є безумовною підставою для вимоги в проходженні відповідного огляду. Виявлення та оголошення ознак сп'яніння, не є твердженням про стан сп'яніння водія, а вказує на необхідність в проходженні огляду на спростування або доведення перебування в стані сп'яніння. З огляду на викладене, твердження захисника, в цій частині не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, на відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності у апеляційного суду не виникає.
Отже, на відеозаписі наявні усі відомості, які необхідні для встановлення істини у справі. Підстав вважати, що на ОСОБА_1 здійснений тиск або підбурювання щодо відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, у апеляційного суду відсутні. Волевиявлення водія щодо відмови від проходження огляду є твердим та безальтернативним. Твердження захисника, що працівником поліції наголошено на можливості відмовити від проходження огляду, спростовується відеозаписом поліцейських, відповідно до якого ОСОБА_1 запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу, в подальшому у зв'язку з відмовою запропоновано пройти у закладі охорони здоров'я, при цьому жодних висловлювань щодо можливості відмовитись працівниками поліції не висловлювалось. З поведінки ОСОБА_1 не вбачається вагань щодо вимоги поліцейських, він без вагань відмовився від проходження огляду.
Крім того, ОСОБА_1 під час проведення огляду на стан сп'яніння не зазначив, що є військовослужбовцем та виконує бойове завдання, при цьому перебував у цивільному одязі. Вже під час складання протоколу, тобто під час фіксації адміністративного правопорушення останній зазначив, що є військовослужбовцем. Отже, твердження захисника про перебування ОСОБА_1 в умовах крайньої необхідності є надуманим та сприймається апеляційним судом як спосіб уникнути від адміністративної відповідальності та як наслідок від адміністративного стягнення. Крім того, водій ОСОБА_1 беззаперечно обізнаний, що за правилами ПДР не має права, керувати транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Твердження захисника, що в порушення вимог Інструкції, після складання протоколу ОСОБА_1 не відсторонений від керування транспортним засобом, спростовується відеозаписом, на якому зафіксовано, що працівники поліції чекають командира та ОСОБА_1 відсторонено від керування транспортним засобом. Крім того, вказана обставина жодним чином не впливає на доведеність вини ОСОБА_1 в інкримінованому адміністративному правопорушенні.
В процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, на підставі сукупності доказів, поза розумним сумнівом доведено, як факт зупинки транспортного засобу, факт керування автомобілем OpelAstra, номерний знак НОМЕР_3 безпосередньо ОСОБА_1 , так і факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, що є обов'язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є спеціальним суб'єктом, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп'яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП,проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння проводиться на підставі ст. 266 КУпАП не залежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб'єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.
Факт перебування ОСОБА_1 у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку.
Отже, в даному випадку ОСОБА_1 , як суб'єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп'яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266КУпАП та відповідно протокол складено саме за ст. 130 КУпАП, як на водія, який керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимог ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.
На підставі викладеного, апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.
Апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.
Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо застосування адміністративного стягнення, яке є більш м'яким ніж передбачено санкцією статті, апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції статті, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов'язкове.
Водночас апеляційний суд зауважує, що посилання апелянта на можливість застосування ст. 69 КК України за аналогією закону суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої законодавцем чітко передбачено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Наведені апелянтом позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем ЗСУ, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності такої правової можливості.
Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративного правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, із використанням засобів підвищеної небезпеки.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Більш того, накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як за своїм видом, так і розміром, є безальтернативним, відповідно до санкції вказаної вище частини статті КУпАП.
Відтак, суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом'якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення (в частині не визначення останньому такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами) з урахуванням підстав, на які посилається захисник.
Відповідно до положень частини 7 Кодексу України про адміністративні правопорушеннястатті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, будь яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, апеляційному суду не надано.
Переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування, та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Клочкової А.О., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанова винесена з дотримання вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-
апеляційну скаргу адвоката Клочкової А.О., діючої в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніправід 09 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА