Справа № 761/46986/24
Провадження № 2/761/4253/2025
08 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Аббасової Н.В.,
за участі:
секретаря судового засідання Сухини А.С.,
учасників:
представника позивача Шимка О.А.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача Вегери А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
у грудні 2024 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про відшкодування шкоди, у якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 138 489,94 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 584,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.10.2023 відбулась ДТП за участі належного позивачеві транспортного засобу Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу Jaguar X-Type д.н.з. НОМЕР_2 , під керування відповідача.
Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження і йому було завдано матеріальні збитки.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2023 винним у вчиненні вищезазначеної ДТП було визнано відповідача.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була в зв'язку з чим позивач звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування матеріальної шкоди.
23.08.2024 та 27.08.2024 МТСБУ здійснило виплату позивачу страхового відшкодування у загальній сумі 118 656,62 грн.
27.10.2023 позивач сплатив ФОП ОСОБА_5 за послуги ремонту автомобіля суму у розмірі 202 289,64 грн.
27.12.2023 позивач здійснив доплату за послуги з ремонту автомобіля суму у розмірі 30 505,00 грн. Загальна сума сплачених позивачем коштів за ремонт автомобіля становить 232 794,64 грн.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля перевищує виплачене позивачу страхове відшкодування, тому різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та фактичними витратами по ремонту автомобіля позивач просить стягнути з відповідача як винної у ДТП особи.
Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 17 533,91 грн та 3% річних у розмірі 6 818,01 грн за прострочення виконання зобов'язання, яке виникло внаслідок несвоєчасної виплати матеріальної шкоди, що розраховане позивачем з наступного дня після настання ДТП, тобто з 10.10.2023.
Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача, які полягали у порушенні ПДР України, через що суттєво було пошкоджено автомобіль позивача, йому було завдано моральну шкоду. Позивач зазначає, що він був вимушений змінити звичний ритм життя, відмовитись від значної частини звичок та бажань у зв'язку із відсутністю засобу пересування. Також позивач був вимушений витрачати значну частину свого доходу для покриття супутніх з ДТП негативних наслідків у вигляді судового процесу та послуг адвоката. Пошкоджене авто та суттєві витрати власних коштів вкрай негативно відобразилось на житті позивача, спричинило виникнення пригніченого стану, внаслідок чого позивач почав до всього нервово ставитись. Відсутність звичної мобільності та значна нестача коштів завдали позивачеві сильних душевних страждань та переживань. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 20 000,00 грн.
На підставі зазначеного позивач просить суд про задоволення позову.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Аббасовій Н.В.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2024 матеріали заяви про забезпечення позову передано на розгляд судді Аббасовій Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2024 заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Шимка А.О. про забезпечення позову залишено без задоволення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
07.03.2025 від представника відповідача - адвоката Вегери А.А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача визнав позов в частині стягнення матеріальної шкоди, в іншій частині вимог - просив відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначив, що відповідач не заперечує щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачеві внаслідок ДТП, у розмірі 114 138,52 грн. Позивач скористався своїм правом на стягнення страхового відшкодування шляхом направлення відповідної заяви до МТСБУ. Доказів доведення до відома відповідача вартості майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, позивачем надано не було. На момент звернення до суду з цим позовом зобов'язання не було прострочене, тому до даних правовідносин не підлягають застосування положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивачем не надано доказів нанесення йому моральної шкоди, тому підстави для її виплати відсутні. Також представник відповідача зазначив, що позивач не довів понесення витрат на професійну правничу допомогу, тому такі витрати відшкодуванню не підлягають.
Крім того, представник відповідача у відзиві окремо звертав увагу на скрутний матеріальний стан відповідача. Зазначив, що відповідач отримує незначний дохід, має тяжку хронічну хворобу, яка потребує дороговартісного лікування. Також тяжке захворювання має донька відповідача, яка проходить лікування за кордоном. Задля підтримання задовільного стану життєдіяльності відповідача та його доньки, відповідач щомісячно витрачає велику суму збережень, яка неспівмірна з доходами відповідача. В жовтні 2024 року відповідач уклав з МТСБУ договір про порядок повернення коштів, які були виплачені МТСБУ на рахунок позивача у зв'язку із настання ДТП. На підставі наведеного, представник відповідача просить розстрочити виконання рішення щодо виплати грошового зобов'язання строком на 12 місяців.
Також представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
17.03.2025 від представника позивача надійшла заява про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених у ньому, просив задовольнити. Зазначив, що в ході розгляду справу про адміністративне правопорушення відповідач не визнавав свою вину у вчиненні ДТП. Жодних відшкодувань зі сторони відповідача позивачу здійснено не було. Досудова вимога про відшкодування матеріальної шкоди відповідачу не направлялась.
Відповідач та його представник позов визнали в частині стягнення суми матеріальної шкоди у розмірі 114 138,52 грн, в іншій частині позову просили відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
09.10.2023 відбулась ДТП за участі транспортного засобу Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу Jaguar X-Type д.н.з. НОМЕР_2 , під керування відповідача.
Право власності на автомобіль Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 зареєстровано за позивачем, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Внаслідок зазначеної ДТП належний позивачеві автомобіль Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження і позивачеві було завдано матеріальні збитки.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2023, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.03.2024, винним у вчиненні вищезазначеної ДТП було визнано відповідача, що підтверджується копіями судових рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина відповідача у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 та обставини даного ДТП, не потребують доказування.
Цивільно-правова відповідальність позивача на момент ДТП була застрахована в ТДВ СК «Кредо» згідно полісу обов'язкового страхування №ЕР/214632662.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була, в зв'язку з чим позивач звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно звіту ТОВ «ЕАР «Довіра» №19834/1 від 02.12.2023 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 становить 288 329,34 грн, що підтверджується копією звіту.
23.08.2024 МТСБУ здійснило позивачеві виплату страхового відшкодування в сумі 105 815,04 грн, а 27.08.2024 в сумі 12 841,58 грн, що в загальній сумі становить 118 656,62 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля Mercedes ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 склала суму у загальному розмірі 232 794,64 грн, яка була сплачена позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_5 , що підтверджується копією рахунка-фактури №АС-00003506 від 26.10.2023, копією квитанції від 27.10.2023 про оплату суми в розмірі 202 289,64 грн, а також копією рахунка-фактури №АС00004153 від 26.12.2023 та копією квитанції від 27.12.2023 про оплату суми у розмірі 30 505,00 грн.
Таким чином, різниця між виплаченим позивачу страховим відшкодуванням та фактичними витратами по ремонту автомобіля становить суму 114 138,54 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Нормами ч. 1 ст. 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частин 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
На основі наявних в матеріалах справи доказів позивач довів, що розмір завданої йому внаслідок ДТП матеріальної шкоди становить суму у розмірі 114 138,54 грн.
Відповідач в ході розгляду справи визнав позов в частині стягнення з нього матеріальної шкоди у розмірі 114 138,54 грн про що зазначив у відзиві на позовну заяву та усно надав пояснення в судовому засіданні.
Враховуючи встановлені обставини справи, керуючись вищезазначеними положеннями чинного законодавства, суд приходить до висновку, що матеріальна шкода у розмірі 114 138,54 грн підлягає стягненню з відповідача, оскільки останній внаслідок своїх протиправних дій є винним у вчиненні ДТП, яке знаходиться у причинному зв'язку зі шкодою, завданою позивачеві внаслідок ДТП.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 114 138,54 грн ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляції, слід зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач у позові здійснює розрахунок 3% річних та інфляції з наступного дня після настання ДТП, тобто з 10.10.2023 по 31.08.2024, беручи за основу суму для розрахунків фактичних витрат по ремонту автомобіля у розмірі 232 794,64 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом на стягнення страхового відшкодування внаслідок ДТП, шляхом звернення до МТСБ із відповідною заявою в результаті чого отримав страхове відшкодування у загальному розмірі 118 656,62 грн.
В матеріалах справи відсутні докази вжиття позивачем дій з метою доведення до відома відповідача щодо вартості майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
В ході розгляду справи представник позивача пояснив, що позивач не заявляв до відповідача претензій та вимог щодо стягнення грошового зобов'язання.
З огляду на зазначене, позивач не довів, що на момент подання позову до суду у цій справі зобов'язання по сплаті відповідачем позивачу матеріальних збитків було прострочене.
Враховуючи те, що позивач не заявляв до відповідача претензій та вимог щодо стягнення грошового зобов'язання (оплату матеріальної шкоди), у суду відсутні підстави вважати, що таке зобов'язання є простроченим.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляції є необґрунтованими та не доведеними, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, слід зазначити таке.
В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач вказує, що неправомірними діями відповідача, які полягали у порушенні ПДР України, через що суттєво було пошкоджено автомобіль позивача, позивач був вимушений змінити звичний ритм життя, відмовитись від значної частини звичок та бажань у зв'язку із відсутністю засобу для пересування, вимушено витрачав значну частину свого доходу для покриття супутніх з ДТП негативних наслідків у вигляді судового процесу та послуг адвоката. Пошкоджене авто та суттєві витрати власних коштів вкрай негативно відобразилось на житті позивача, спричинило виникнення пригніченого стану, внаслідок чого позивач почав до всього нервово ставитись. Зазначене спричинило позивачеві сильні душевні страждання та переживання. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 20 000,00 грн.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (стаття 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Отже, підставами для всіх випадків відшкодування шкоди, є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювана шкоди; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; 4) вина заподіювана шкоди.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому, судова практика виходить із положення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору» (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
В свою чергу, позивач повинен був обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань діями чи бездіяльністю відповідача, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, будь-якого документального підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних страждань діями чи бездіяльністю відповідача до суду надано не було.
Позивач не підтвердив обставин, які підлягають доказуванню у цій справі, зокрема, наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено одночасної наявності чотирьох умов, які б слугували підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди, зокрема, неправомірності дій відповідача, наявності шкоди, вини заподіювача шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи зазначене, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 ст. 133 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, 10.10.2023 між позивачем ОСОБА_4 та адвокатом Шимко А.О. укладено договір №63/23 про надання правової допомоги. Також в матеріалах справи міститься детальний розрахунок (опис) до договору №63/23 про надання правової допомоги від 14.03.2025, що є додатком 1 до вказаного договору, акт приймання-передачі послуг (або частини послуг) від 14.03.2025, платіжна інструкція від 11.09.2024 про оплату правової допомоги.
Надаючи оцінку заявленій сумі витрат на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн у сукупності зі складністю справи, обсягом правничої допомоги і ціною позову, суд вказує, що документально підтверджена сума витрат на правову допомогу становить 33 600 грн, а тому така сума витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також згідно положень ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 141,38 грн.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч. 1-5 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом),- встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим цивільним судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 435 ЦПК України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України № 15729/07 від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися цивільними судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018.
Водночас, обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 9901/598/19, який згідно положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
У зв'язку з наведеним саме по собі посилання сторони відповідача на скрутне матеріальне становище, наявність фінансового зобов'язання з виконання укладеного з МТСБУ договору про порядок повернення коштів, які були виплачені МТСБУ на рахунок ОСОБА_4 у зв'язку із настання ДТП, та наявність у відповідача певного захворювання, не можуть слугувати обставиною, достатньою для розстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано доказів наслідку впливу вказаних обставини на його матеріальний стан та спроможність виконати рішення суду.
Доводи сторони відповідача про суттєві щомісячні витрати відповідача, що пов'язані з необхідністю лікування тяжкого хронічного захворювання відповідача, а також його доньки, не підтверджені належними та достовірними доказами. При цьому наданий відповідачем протокол колоноскопії, зробленої в лютому 2024, жодним чином не свідчить про те, що відповідачем були понесені будь-які витрати на лікування діагностованого захворювання та не підтверджує розмір таких витрат.
Доводи про наявність тяжкого хронічного захворювання у доньки відповідача не підтверджені жодними доказами.
При цьому судом враховано, що відповідач працездатного віку, працевлаштований, отримає сталий дохід, про що свідчать наявні в матеріалах справи відомості, а також те, що з моменту ДТП минуло більше ніж два роки і для відновлення попереднього стану належного позивачеві рухомого майна останнім було витрачено значні кошти.
Таким чином, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами обставини, на які посилався при зверненні з клопотанням про розстрочення виконання рішення суду, а саме існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.
Враховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем докази в їх сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Заявлені відповідачем до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн не підлягають задоволенню оскільки суд за результатами розгляду цієї справи вирішив спір на користь позивача.
Керуючись статтями 15, 16, 22, 23, 509, 530, 625, 1166, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, статтями 2-7, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 114 138,54 грн.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1 141,38 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
ОСОБА_4 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя: Н.В. Аббасова