Номер провадження 2-о/754/147/26
Справа № 754/409/26
Іменем України
27 січня 2026 року Суддя Деснянського районного суду міста Києва Сенюта В.О., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-
Заявник ОСОБА_1 звернулася через систему «Електронний суд» до Деснянського районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Відповідно до вимог ст. 378 ЦПК України прийняте судом рішення з порушенням правил територіальної підсудності є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Сторона заявника вказує, що дана заява підсудна Деснянському районному суду міста Києва, оскільки заявник відповідно до договору оренди житлового приміщення від 01.03.2025 проживає за адресою - АДРЕСА_1 .
Проте, суд вказані доводи до уваги не приймає, з огляду на наступне.
Положення ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або перебування, а позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підсудність за вибором позивача визначена статтею 28 ЦПК України.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
В свою чергу, у ч. 1 ст. 293 ЦПК України, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Згідно ч. 1 ст.27 ЦПК України під місцем проживання фізичної особи розуміється зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до положеннями ч. 8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру і на підставі ч. 3 ст.11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.
Згідно ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших праві свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр використовується, зокрема, для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
До Реєстру вноситься, в тому числі, інформація про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи (п. 5-1 ч.1 ст. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 № 1871-IX, декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 1871-IXпередбачено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1871-IX, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
У пункті 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, який набрав чинності 14.03.2022, передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024 у справі № 554/7669/21, «результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.»
Так, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, остання адреса реєстрації заявника ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді щодо отриманої інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, довідки ВПО відносно ОСОБА_1 відсутні.
Враховуючи те, що даних про декларування чи реєстрацію місця фактичного проживання за адресою АДРЕСА_1 матеріали справи не містять, відтак суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 не відноситься до територіальної підсудності Деснянського районного суду міста Києва.
Посилання сторони заявника на договір оренди житлового приміщення від 01.03.2025 як підставу для звернення із заявою до Деснянського районного суду міста Києва суд вважає безпідставними, враховуючи висновок Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 24.06.2024 у справі № 554/7669/21, відповідно до якого - визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 28 ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2022 у справі № 556/1395/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 12.02.2020 у справі № 161/1246/18 щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.
Таким чином, враховуючи отриману судом інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру, суд приходить до висновку, що цивільна справа за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу підлягає передачі за підсудністю до Косівського районного суду Івано-Франківської області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 28, 293, 316 ЦПК України, -
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу передати за підсудністю до Косівського районного суду Івано -Франківської області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 27.01.2026.
Суддя В.О. Сенюта