справа № 156/1393/25
Провадження № 2/156/54/26
рядок статзвіту 38
27 січня 2026 року сел.Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Федечко М.О.,
за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/1393/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС", представник позивача Лановий Євген Миколайович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
учасники справи:
представник позивача Лановий Є.М. - не з'явився,
відповідач ОСОБА_1 - не з'явився,
Короткий виклад обставин справи
Представник позивача ТОВ "ФК "СОЛВЕНТІС" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог ствердив, що 22.12.2019 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 3043651. Згідно вищезазначеного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов Договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня кредитодавця наступного за днем підписання договору. Позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, Неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього Договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник.
Відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 6000,00 грн.
10.06.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № АК-10/06/2025 (далі- «Договір факторингу-1»).
07.07.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (далі - ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № ДФ-07072025 (далі- «Договір факторингу-2»).
Відповідно до договору факторингу-1 від 10.06.2025 року та договору факторингу-2 від 07.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3043651 від 22.12.2019 року.
Таким чином, сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 30810,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 24810,00 грн.
Позичальник не виконує свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені Кредитним договором № 3043651 від 22.12.2019 року. У зв'язку з наведеним позивач просить суду стягнути з відповідача заборгованість в сумі 30810,00 грн. та судовий збір.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
Позиція учасників процесу
Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з'явився, однак 11.12.2025 року через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак на адресу суду поверталися конверти із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.
Судом також було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі № 156/1393/25 відповідача ОСОБА_1 .
Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 12.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, проведення розгляду справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву, заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
10.12.2025 року судове засідання відкладено, в зв'язку з неявкою відповідача.
23.12.2025 року судове засідання відкладено, в зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 13.01.2026 року продовжено строк розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у справі №156/1393/25 на тридцять днів, тобто до 12.02.2026 включно.
В судове засідання 27.01.2026 року сторони не прибули.
Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Представник позивача скористався наданим йому правом та, відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, подав клопотання про розгляд справи без його участі. В силу вимог ч.ч. 8, 11 ст.128 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи, відтак підстави для відкладення розгляду справи, відсутні.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст.280 ЦПК України, 27.01.2026 року судом постановлено протокольну ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 22.12.2019 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 3043651. Відповідно до умов договору сума кредиту складає 6 000,00 гривень; кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника; при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в Базовий період з 22.12.2019 року до 27.12.2019 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом, в спеціальний період з 28.12.2019 року до 24.06.2020. Сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з дати укладення договору до кінцевої дати виконання Договору 24.06.2020 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії Договору. Нарахування пені є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження з позичальником може на свій розсуд зменшити розмір нарахування пені за Договором. З урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» максимальна сума Неустойки за цим Договором не може перевищувати половини основної суми кредиту, що складає 3 000,00 грн. У випадку невиконання позичальником умов п. 2.4.4. цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 200 (двісті) гривень за кожний випадок, передбачений п. 2.4.4. цього Договору. У договорі зазначено, що він підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором «PS3043651».
У довідці ТОВ ФК «Елаєнс» зазначено, що відповідно до договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів, було успішно проведено грошову операцію 22.12.2019 року в сумі 6000,00 грн. на картку НОМЕР_1 .
Відповідно до детального розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту № 3043651 від 22.12.2019 року, станом на 06.06.2025 року, заборгованість відповідача становить 38 910,00 грн.
07.07.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № ДФ-07072025. Відповідно до цього договору ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, в тому числі до відповідача на суму 30810,00 грн., що підтверджується договором факторингу та витягом з реєстру боржників № ДФ-07072025.
В той же час, на підтвердження укладення 10.06.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» договору факторингу № АК-10/06/2025 представником позивача надано суду лише витяг з реєстру боржників до факторингу № АК-10/06/2025.
Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення заборгованості в розмірі 30810,00 грн., про що свідчить повідомлення від 10.07.2025 року про обов'язок погашення заборгованості за кредитним договором №3043651 від 22.12.2019 року.
Застосоване судом законодавство
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Висновки суду
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що 22.12.2019 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3043651. Даний договір підписаний одноразовим ідентифікатором «PS3043651». У договорі зазначено, що акцептування оферти здійснюється шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором п. 2.13. Правил.
В той же час у пунктах 1.3 та 1.4 договору № 3043651 від 22.12.2019 року міститься інформація, що сума кредиту складає 6 000,00 гривень, кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3. цього Договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок позичальника.
В підтвердження надання кредитних коштів відповідачу, позивач надав суду довідку ТОВ ФК «Елаєнс» в якій зазначено, що відповідно до договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів, було успішно проведено грошову операцію 22.12.2019 року в сумі 6000,00 грн. на картку НОМЕР_1 , банк картки отримувача: PRIVATBANK.
Проте, у матеріалах справи відсутні буді-які докази, що банківська картка № НОМЕР_1 належить саме відповідачеві ОСОБА_1 . Необхідно зазначити, що номер банківської картки, який, як стверджує позивач, повідомлений відповідачем для перерахування коштів, не зазначено в кредитному договорі, який долучений до позовної заяви. В решті документів про надання фінансового кредиту, також не вказано особу користувача картки НОМЕР_1 .
Відтак, з огляду на докази наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості індетифікувати належність зазначеної банківської картки відповідачу, оскільки повної інформації щодо банківської картки не надано.
Такими доказами в цьому випадку могла бути інформація надана банківською установою про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, виписка по рахунку відповідачки, в якій відображена інформація про отримання кредитних коштів, довідка банку про належність карткового рахунку, на який були перераховані кошти відповідачки, тощо. Тобто позивач повинен був надати суду докази, які об'єктивно підтверджують факт отримання кредиту саме відповідачем. Клопотання про витребування доказів судом представником позивача не заявлялося.
Також у поданому позові зазначено, що 10.06.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» був укладений Договір факторингу № АК-10/06/2025. Відповідно до договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3043651 від 22.12.2019 року. Однак такий договір до матеріалів цивільної справи долучений не був.
У договорі № 3043651 від 22.12.2019 року, зазначено, що кредитодавець відповідно до умов цього Договору та Правил має право, в тому числі укладати з будь-якою третьою особою договір відступлення/купівлі-продажу права вимоги та/або інші договори, пов'язані з наданням послуг з виконання Зобов'язань/сплати Заборгованості (п. 2.14. Правил) за Договором без згоди Позичальника.
В постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 905/306/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Стаття 1083 ЦК України зазначає, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17).
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 13 ЦПК України встановлено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Оскільки у матеріалах цивільної справи відсутній Договір факторингу № АК-10/06/2025 від 10.06.2025 року, суд позбавлений можливості встановити предмет такого договору, а відповідно встановити факт відступлення права вимоги за кредитним договором від 22.12.2019 року №3043651 до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ».
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, надав докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 року, справа №755/18920/18, провадження № 61-17205ск19.
З огляду на викладене в задоволенні позову суд відмовляє за недоведеністю позовних вимог.
Судовий збір
У відповідності до вимог ст.141ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі ст. ст. 526, 530, 549, 553, 554, 1049, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 89, 258, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС", представник позивача Лановий Євген Миколайович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, до Волинського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлено в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС", код ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: 07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київська область.
Представник позивача Лановий Євген Миколайович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: 07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київська область
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1
Повний текст рішення суду складено та підписано 27 січня 2026 року.
Суддя М. О. Федечко