27 січня 2026 року
м. Київ
справа №520/11677/25
адміністративне провадження № К/990/1050/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Радишевської О.Р., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року
у справі № 520/11677/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_3 остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 98 250,46 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.06.2024р.-11.04.2025р.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 17.06.2024р.-11.04.2025р. у сумі 98.250,46 грн (дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят гривень 46 коп.) з утриманням належних податків (зборів, обов"язкових платежів).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 по справі № 520/11677/25 - скасовано.
Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2024 по день фактичного розрахунку 11.04.2025.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2024 по 11.04.2025, але не більше шести місяців у сумі 49 867, 34 грн (сорок дев'ять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 34 коп).
В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Водночас, скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо правомірності, при застосуванні принципу співмірності до правовідносин, які охоплені сферою застосування ст.117 КЗпП у співставленні з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, який полягає у застосуванні до повної відповідальності відповідача в порядку ст.117 КЗпП істотної частки сум грошового забезпечення, виплачених з затримкою, яка виділяється від обсягу належних сум грошового забезпечення, які належать позивачу при звільненні, включення в обсяг належних сум грошового забезпечення, які належать позивачу при звільненні, одноразової грошової допомоги при звільненні, котра не входить до складу грошового забезпечення в силу правових висновків Верховного Суду у постановах від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18 та від 27.08.2020 № 804/871/16, та в ухвалі від 18.01.2021 у справі № 560/3993/20, де Верховний Суд звернув увагу на те, що одноразова грошова допомога при звільненні, виходячи зі змісту ст. 2 ЗУ "Про оплату праці", не входить до структури заробітної плати і відповідно не може вважатися додатковим видом грошового забезпечення, а також, сум податків та зборів, які не приналежні позивачу.
Поряд з цим, Суд уважає за доцільне зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи та переоцінки доказів.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Тож, посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо зазначеної норми, оскільки Верховний Суд неодноразово розглядав питання розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, разом з тим висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, щодо застосування принципу співмірності, не впливають на метод розрахунку при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18 та від 27.08.2020 № 804/871/16, та в ухвалі від 18.01.2021 у справі № 560/3993/20, то дані висновки є незастосовні до даної справи, оскільки були надані за інших обставин справи та мають значення до інших правовідносин.
З огляду на вищенаведене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 щодо можливості зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, при нарахуванні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; у постановах Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 560/7/23, від 20.11.2025 у справі № 420/10380/23, від 19.11.2025 у справі № 380/10701/24, від 13.11.2025 у справі № 520/9192/22 щодо застосування принципу пропорційності при розрахунку для виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 520/11677/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О. Р. Радишевська
А. Г. Загороднюк