27 січня 2026 року
м. Київ
справа №160/20024/25
адміністративне провадження № К/990/48858/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс», керівника ТОВ «Екомаркет Плюс» ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження y праві виїзду за кордон, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чабаненко С.В.) у справі №160/20024/25.
встановив:
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс», ОСОБА_1 , в якому просило суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет плюс» за межі України до погашення податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет плюс».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 позов задоволено.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлений факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет плюс» податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, і непогашення суми такого податкового боргу протягом 240 днів з дня вручення товариству податкової вимоги, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування судом тимчасового обмеження керівника вказаної юридичної особи ОСОБА_1 у праві виїзду за межі території України до погашення суми податкового боргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 скасовано, позовну заяву Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс», керівника ТОВ «Екомаркет Плюс» ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження y праві виїзду за кордон залишено без розгляду.
При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2025.
У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як орган державної податкової служби та контролюючих орган набуває права відповідно до підпункту 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України звернутися до суду з адміністративним позовом про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України до погашення такого податкового боргу.
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об'єктивно визначені обставини, за наявності яких суб'єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб'єкта владних повноважень чи пов'язуватися з будь-якими суб'єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз'яснень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб'єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов'язано з принципом, що суб'єкт владних повноважень «зв'язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.
Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, законодавець передбачив об'єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб'єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб'єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.
При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Податковий кодекс України, зокрема пункт 87.13 статті 87, не містить спеціальної норми, яка б установлювала інший строк звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або виключала застосування частини другої статті 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12.09.2024 у справі №140/26462/23, від 01.07.2025 у справі № 120/2450/24, від 24 .07.2025 у справі № 80/11507/24, від 11.09.2025 у справі № 460/1354/25.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 280/5892/25, від 18.12.2025 у справі №160/20031/25 та від 13.01.2026 у справі №280/6866/25.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за ТОВ «Екомаркет Плюс» обліковується податковий борг на загальну суму 5398220,12 грн.
Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України у зв'язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом сформовано податкову вимогу №0001431-1309-0436 від 11.04.2022, яка направлена засобами поштового зв'язку на адресу підприємства, яку вручено представнику відповідача 21.04.2023.
Відповідно, як вірно враховано судом апеляційної інстанції, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частиною першою статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України, завершився 16.12.2023. Саме ця дата є тим днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред'явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, контролюючий орган подав позов до суду лише 09.07.2025, що свідчить про те, що він скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання контролюючого органу на приписи пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України. Указаною нормою дійсно встановлено спеціальний строк звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу - 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. Водночас зазначений строк не підлягає застосуванню до позовних вимог про застосування тимчасових обмежень у праві виїзду за межі України керівника платника податків-боржника. Це пояснюється тим, що такі забезпечувальні заходи, хоча й мають певний зв'язок із погашенням податкового боргу, але вони не можуть ототожнюватися з вимогами про безпосереднє стягнення податкового боргу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2022 у справі № 280/5400/19 повноваження податкового органу щодо стягнення податкового боргу та щодо інших заходів впливу на платника податків з метою погашення податкового боргу законом чітко розмежовуються, що виключає можливість їх ототожнення. За своєю правовою природою ці повноваження є різними, як з огляду на підстави їх виникнення, так і юридичні наслідки.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовна заява у цій справі подана поза межами визначених законом.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №160/20024/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.Я.Олендер