Справа № 240/15617/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
27 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 01.01.2025 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області з 01.01.2025 здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, починаючи з 01.01.2025, протиправно не здійснено виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до довідки № 6 з реєстру територіальної громади про місце реєстрації особи станом на 27.01.2025 року зареєстрованим місцем проживання позивача з 07.04.1978 по 22.12.2006, з 15.07.2010 по 20.02.2018, з 20.02.2018 по 17.09.2018, з 17.09.2018 по теперішній час є с. Норинці Коростенського району Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виконання судового рішення від 28.02.2021 у справі № 240/18561/21 та проведення нарахування та виплати йому щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних зарплат, проте Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу.
Позивач вважає, що відповідач, починаючи з 01.01.2025, протиправно не здійснює виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), у розмірі двох мінімальних зарплат, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Позивач вважає, що відповідачем, починаючи з 01.01.2025, протиправно не проведено виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), у розмірі двох мінімальних зарплат, оскільки право на таке визнане судовим рішенням.
Колегія суддів враховує положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Положення статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 року у справі № 820/680/16 також виклав правову позицію, згідно з якою рішення суду набирає чинності і діє до фактичної зміни обставин чи зміни правового регулювання питання його виконання. Відтак, наявність судового рішення у справі № 240/18561/21 не може обґрунтовувати законність вимог про зобов'язання відповідача здійснювати виплату підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановлених на 1 січня календарного року, після зміни законодавцем правового регулювання спірних правовідносин.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав зобов'язувати відповідача здійснювати з 01.01.2025 виплату позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановлених на 1 січня календарного року.
Колегія суддів враховує, що позивач не оскаржує дії відповідача щодо припинення виплати йому доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2361 гривня, тому суд не надає правової оцінки такому факту.
Апеляційний суд зазначає, що позивач в період часу після аварії на Чорнобильській АЕС змінив своє місце проживання з населеного пункту на території гарантованого добровільного відселення, що свідчить про недотримання умов для отримання доплати з 01.01.2025 непрацюючими пенсіонерами, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення. Інших доказів, які б свідчили про дотримання умов, за яких можлива виплата доплати з 01.01.2025 за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2361 гривня, у матеріалах справи не міститься.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.