27.01.26
22-ц/812/455/26
Провадження №22-ц/812/455/26
Іменем України
27 січня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Лівінського І.В. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №479/1321/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , на ухвалу, яку постановив Кривоозерський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Репушевської Олени Віталіївни у приміщенні цього суду 10 грудня 2025 року, повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення коштів за договором банківського вкладу,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивовано тим, що в середині грудня 2010 року позивач звернувся до відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк» з метою розміщення власних грошових коштів на депозитному рахунку. 3 питання його відкриття позивача безпосередньо консультувала ОСОБА_3 , яка на той час обіймала посаду начальника відділення - головного менеджера з обслуговування клієнтів відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк». Консультація проводилась у її власному кабінеті без сторонніх осіб.
Після обговорення умов відкриття депозиту ОСОБА_3 запевнила, що грошові кошти позивача будуть розміщені на депозитному рахунку банку. Знаючи, що ОСОБА_3 перебуває на посаді начальника відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк» і має право на проведення банківських операцій з грошовими коштами, позивач передав їй грошові кошти в сумі 640000 грн, які ОСОБА_3 прийняла безпосередньо в кабінеті, не в касі, і сказала, що оформлення депозитного рахунку займе певний час, запропонувала залишити гроші. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_3 власноручно написала розписку про отримання грошових коштів із зобов'язанням повернути їх після закінчення терміну дії договору депозиту, після чого поставила ввірену їй печатку банку. Розписка на суму 640000 грн не зберіглася, оскільки кожного разу, коли позивач приносив нову суму для вкладу, ОСОБА_3 забирала попередню розписку і видавала нову.
Розрахунок суми, яка підлягає поверненню, проводився з урахуванням відсотків по депозиту за весь строк зберігання станом на дату повернення. Саме тому позивач взяв за основу позову розписку, яка була видана останньою та, в якій зафіксовано остання загальна сума боргу. Жодних сумнівів про те, що депозитний рахунок відкрито в АТ КБ «Приватбанк» на ім'я позивача і кошти, які він передав ОСОБА_3 , знаходяться на цьому рахунку протягом тривалого часу не виникало. Всі питання, що стосувалися депозиту позивач вирішував з ОСОБА_3 як з представником АТ КБ «Приватбанк». За весь період - з грудня 2010 грудня по жовтень 2017 року, позивач отримав від ОСОБА_3 кошти на загальну суму 320000 грн в рахунок відсотків за депозитом.
На початку 2017 року ОСОБА_3 видала позивачу розписку, в якій зобов'язалася повернути в строк до 22 вересня 2017 року належні позивачу 44759494 грн.
У жовтні 2017 року позивач в черговий раз звернувся до ОСОБА_3 і повідомив, що хоче зняти 2000000 грн з депозитного рахунку. Однак, під різними приводами ОСОБА_3 відтягувала момент передачі коштів, вводила позивача в оману, направляла у відділення банку, що знаходилося у м. Миколаїв. Позивач усно звертався до керівника обласного відділення АТ КБ «Приватбанк» і на що останній сказав, що протягом 2-3 днів розбереться в ситуації. Однак, бажаного результату не було досягнуто.
12 вересня 2018 року позивач звернувся до поліції відносно шахрайських дій ОСОБА_3 і подав заяву про вчинення злочину. Як з'ясувалося в ході досудового розслідування, ОСОБА_3 ошукала ще 16 осіб. Результатами судової почеркознавчої експертизи підтверджено, шо розписка, видана ОСОБА_1 про отримання 44759494 грн., виконана ОСОБА_3 і підписана нею.
Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2021 року по справі №479/883/21 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 191, частиною 4 статті 191 та частиною 5 статті 191 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади у банках та інших фінансових установах, а також посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк З (три) роки та з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.
Вироком встановлено, зокрема, що згідно укладеного відповідачем з ОСОБА_3 договору про повну матеріальну відповідальність вона була матеріально-відповідальною особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, тобто являлась службовою особою АТ «КБ «Приватбанк». Також вироком встановлено факт передачі ОСОБА_1 грошей ОСОБА_3 як керуючій відділенням банку для розміщення їх на депозитному рахунку. Отже, вчиняючи злочин в період перебування на посаді начальника відділення - головного менеджера з обслуговування клієнтів відділення «Кривоозерське» Миколаївського РУ АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 не лише заволоділа коштами фізичних осіб - клієнтів банку, а і створила правові наслідки для самого АТ «КБ «Приватбанк».
На неодноразові звернення позивача до АТ «КБ «Приватбанк» з приводу повернення коштів, банк надавав відповіді щодо неможливості врегулювання даного питання. Обставини, встановлені вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2021 року по справі № 479/883/21 в своїй сукупності дають підстави стверджувати про наявність обов'язку саме у АТ «КБ «Приватбанк» повернути позивачу кошти за договором банківського вкладу, оскільки фактично між позивачем та АТ «КБ «Приватбанк» склалися правовідносини за таким договором, який не було повернуто в строк.
Загальна сума заборгованості становить 107081330 грн 05 коп., яка складається з 44759494 грн - суми банківського вкладу з нарахованими відсотками за вкладом; 10672380 грн 17 коп. - 3% річних та 51649455 грн 88 коп. інфляційних втрат.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на свою користь вищевказану заборгованість за договором банківського вкладу та понесені судові витрати.
Щодо вирішення питання підсудності справи позивач зазначив, що є споживачем фінансових послуг АТ «КБ «Приватбанк», тому звертається до Кривоозерського районного суду Миколаївської області за місцем свого проживання.
У листопаді 2025 року представник АТ «КБ «Приватбанк» звернувся до суду із клопотанням про передачу матеріалів справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Клопотання умотивовано тим, що предмет спору, який позивач бажає поставити на вирішення суду, не опосередковується правовідносинами, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Зі змісту заявлених вимог та суб'єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є стягнення коштів за договором банківського вкладу та неустойки, в якій позивачем виступає ОСОБА_1 , а відповідачем - АТ КБ «ПриватБанк». Місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д. Також відповідач звертав увагу суду, що питання щодо стягнення коштів, які ОСОБА_1 передавав ОСОБА_3 в борг у відповідності з договором позики, вже було предметом розгляду іншої цивільної справи №479/1400/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу саме за договором позики (рішення від 30 травня 2019 року). Тобто ОСОБА_1 передав кошти ОСОБА_3 в борг за договором позики, а не АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського вкладу. Обставини передачі ОСОБА_1 грошей в борг ОСОБА_3 , а також факт стягнення даних коштів на підставі рішення суду встановлені вироком суду від 13 листопада 2023 року у кримінальній справі №479/883/22. Депозитний договір між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» ніколи не укладався, примірник депозитного договору до матеріалів справи позивач не надав. Отже, на думку представник відповідача, на спір у цій справі поширюються правила підсудності справ, що визначені статтею 27 ЦПК України. Відповідач вважав, що відсутні передбачені законом підстави для розгляду зазначеної справи Кривоозерським районним судом Миколаївської області та просив матеріали позовної заяви передати за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2025 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Цивільну справу №479/1321/25 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - : ОСОБА_3 , про стягнення коштів за договором банківського вкладу та неустойки передано на розгляд до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалу суд умотивовував тим, що відповідно до статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Згідно із Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» м. Київ, вул. Грушевського, буд.1-Д. Положеннями статті 28 ЦПК України передбачено альтернативну підсудність (за вибором позивача). Альтернативна підсудність допускається, зокрема, у спорах, що виникають із договорів банківського вкладу.
Натомість з позовної заяви вбачається, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» договору банківського вкладу не укладено, такого договору до матеріалів справи не додано, тому суд дійшов висновку, що спір не є спором, що виник із договору банківського вкладу, та положення статті 28 ЦПК України до нього не застосовуються, тому вирішив передати справу для розгляду за загальними правилами підсудності - за місцезнаходженням відповідача АТ КБ «ПриватБанк».
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Нуянзова А.О. вказує, що суд при прийнятті ухвали неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, висновків суду не відповідають обставинам справи та порушують норми процесуального права, а тому просить увалу скасувати та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до Кривоозерського районного суду Миколаївської області.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, володів усією інформацією, на яку посилався відповідач, при відкритті провадження по справі, а саме - про відсутність письмового договору банківського вкладу, що було відомо суду ще до відкриття провадження у справі та прямо відображено в ухвалі від 30 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху з підстав несплати судового збору. Після отримання пояснень позивача та дослідження наданих доказів суд зважено відкрив провадження, визнавши справу такою, що належить до територіальної юрисдикції Кривоозерського районного суду Миколаївської області. Зміна судом власної процесуальної позиції без появи нових обставин, на думку адвоката, порушує принцип правової визначеності та стабільності судових рішень. Окрім цього, задовольняючи клопотання відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір не є таким, що виник із договору банківського вкладу з підстав відсутності письмового договору між сторонами. Однак такий висновок є передчасним та таким, що виходить за межі повноважень суду на стадії підготовчого провадження, оскільки питання наявності зобов'язальних правовідносини є предметом розгляду справи по суті, а не питанням територіальної підсудності. Представник позивача вважає, що при вирішенні питання підсудності суд мав виходити із заявлених позовних вимог та правової природи спірних правовідносин, а не з оцінки доведеності або недоведеності позиції позивача, що прямо суперечить засадам цивільного судочинства.
З урахуванням частини 2 статті 369 ЦПК України справу призначено до розгляду без повідомлення учасників.
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 подав позовну заяву з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не за місцем знаходження відповідача, що в силу пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України та за відсутності підстав для застосування положень статті 28 ЦПК України є підставою для направлення позовної заяви до Печерського районного суду міста Києва.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.
Положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК).
Якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд передає справу на розгляд іншому суду (пункт 1 частини 1 статті 30 ЦПК України).
За загальними правилами територіальної юрисдикції (підсудності) позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина 2 статті 27 ЦПК України).
Статтею 28 ЦПК України визначені випадки альтернативної підсудності, тобто підсудності за вибором позивача.
Так, частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, а згідно із частиною 8 статті 28 ЦПК України позови, які виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 , місце проживання якого зареєстровано у будинку АДРЕСА_1 , звернувся за місцем свого проживання до Кривоозерського районного суду Миколаївської області із позовною заявою як сторона (споживач) договору депозитного вкладу до АТ «КБ «Приватбанк» на захист порушених відповідачем через шахрайські дії його посадової особи, як вважає позивач, його прав щодо повернення вкладених коштів.
За такого ОСОБА_4 звернувся до суду на захист своїх прав як споживача банківських послуг, яким він є в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України мав підстави для звернення до суду за своїм місцем проживання.
Колегія суддів також звертає увагу на таке.
Відповідно до змісту статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин.
Суддя згідно статей 175, 177, 185-187 ЦПК України перевіряє, чи має особа відповідно до статті 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом відповідного права чи інтересу, чи відповідає форма та зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших установлених законом перешкод для відкриття провадження у справі.
Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суддя при вирішенні питання щодо прийняття заяви (скарги) не має права давати оцінку зазначеному позивачем складу осіб, які братимуть участь у справі, наведеним доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, і ставити залежно від цього вирішення питання про прийняття позовної заяви.
Тому суд першої інстанції в порушення наведених положень процесуального закону безпідставно передчасно вдався до обговорення питання наявності у позивача достатніх доказів існування між сторонами укладеного договору депозитного вкладу.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку, що дана справа підсудна Печерському районному суду міста Києва за місцем знаходження відповідача.
Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала судді є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа - поверненню до суду для продовження розгляду.
З огляду на положення статті 141 ЦПК України, результати розгляду апеляційної скарги, за якими апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось, відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2025 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення коштів за договором банківського вкладу повернути до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: І.В. Лівінський
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 27 січня 2026 року