26.01.26
22-ц/812/289/26
Єдиний унікальний номер судової справи 472/963/25
Номер провадження 22-ц/812/289/26
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
26 січня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
з секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника позивача Калачик В.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» ухвалу, яка постановлена Веселинівським районним судом Миколаївської області 28 листопада 2025 року, під головуванням судді Тустановського А.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» (далі - ТОВ «Ум Факторинг») звернулось до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 02 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі - ТОВ «Селфі Кредит») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1343040, відповідно до якого відповідач отримала кредитні кошти в сумі 10 000 грн. шляхом їх зарахування на її банківську картку. Строк кредитування становив 360 днів, а процентна ставка за користування коштами узгоджена в розмірі 2.5% в день від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору.
03 березня 2024 року було укладено додаткову угоду до договору №1343040, за умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту до 16 000 грн., із денною процентною ставкою у розмірі 2.49%.
18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передало право вимоги за кредитним договором №1343040 від 02 березня 2024 року ТОВ «Ум Факторинг» на підставі договору факторингу №18/12/24 від 18 грудня 2024 року.
Між тим, позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов'язань не дотримала, у зв'язку із чим станом на дату звернення до суду, виникла заборгованість на загальну суму 159 275 грн. 60 коп.
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Ум Факторинг» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 159 275 грн. 60 коп.
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2025 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2025 року провадження у справі закрито у зв'язку із смертю фізичної особи.
Ухвала мотивована тим, що відповідачем у справі є фізична особа, яка померла, про що суду стало відомо в ході розгляду справи, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
В апеляційній скарзі ТОВ «Ум Факторинг», посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просило ухвалу районного суду скасувати, та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що отримавши інформацію про факт смерті відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції мав би зупинити провадження у справі до залучення правонаступників відповідача.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала районного суду не відповідає.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2025 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулось до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2025 року відкрито провадження у справі.
В ході розгляду справи районним судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 04 листопада 2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2025 року провадження у справі закрито у зв'язку із смертю фізичної особи.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст.255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 7 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Процесуальне правонаступництво це заміна сторони або третьої особи (право попередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Згідно з ч.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Процесуальне правонаступництво між відповідачем та його спадкоємцями у порядку ст.55 ЦПК України допускається, якщо на момент відкриття провадження у справі цивільна правоздатність відповідача не припинилася.
Згідно зі ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміна кредитора у зобов'язанні, а також у інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи - сторони в порядку ст.55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступників за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 (провадження №14-35цс20), викладено такі правові висновки: «Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст.55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 (провадження №14-35цс20), постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року, у справі №183/4229/14-ц, 07 березня 2018 року у справі №320/13096/13-ц, 14 лютого 2018 року у справі №310/10284/15 та 16 січня 2018 року у справі №654/3928/15, від 09 жовтня 2023 року у справі №688/181/23.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 померла після відкриття провадження у даній цивільній справі.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218,1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року в справі №752/16818/18 (провадження №61-8339св22) зроблено висновок, що процесуальне правонаступництво - це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах. Суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. Проте, процесуальне правонаступництво можливе лише тоді, коли у майнових відносинах відбулось правонаступництво. Отже, при вирішенні питання про залучення правонаступників учасників справи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність правонаступництва на підставі норм матеріального права у спірних правовідносинах».
Визначальним при вирішенні питання про залучення правонаступників до участі в справі є встановлення, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, та чи відомі особи, які прийняли спадщину. Саме для встановлення осіб, які прийняли спадщину, п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України передбачений обов'язок суду зупинити провадження у справі, правовідносини у якій допускають правонаступництво.
При цьому, необхідно зазначити, що правовідносини, з приводу яких виник спір у даній справі, стосуються заборгованості за кредитним договором, а відтак, допускають правонаступництво.
Враховуючи обставини справи та предмет спору, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, зокрема на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України не узгоджується із вищезазначеними приписами норм права, які регламентують дані правовідносини.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (ч.5 ст.12 ЦПК України).
При постановленні оскаржуваної ухвали від 28 листопада 2025 року судом першої інстанції не враховано, що за положеннями цивільного законодавства право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст.1223 ЦК України) і спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, незалежно від часу прийняття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).
Разом з тим, оскільки рішення у даній справі може вплинути на охоронювані законом права та інтереси спадкоємців померлого відповідача ОСОБА_1 , та враховуючи визначений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини, то є обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції відповідно до приписів чинного цивільного процесуального законодавства зобов'язаний був зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників померлого відповідача.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене оскаржувану ухвалу суду неможна визнати законною й обґрунтованою, а тому її слід скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження її розгляду та вчинення процесуальних дій.
Виходячи із положень ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню за наслідками вирішення судом вимог заявленого позову.
Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» - задовольнити.
Ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2025 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук
Повний текст судового рішення
складено 27 січня 2026 року