Постанова від 27.01.2026 по справі 490/5763/24

27.01.26

22-ц/812/323/26

Провадження № 22-ц/812/323/26 Суддя першої інстанції Шолох Л.М.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/5763/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Шурмі Є.М.,

за участю представниці відповідача Міністерства оборони України - Тищенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2025року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діла її представниця- ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.

Позов обґрунтовано тим, що з квітня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали проживати однією сім'єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.

З початком військових дій позивачка та її неповнолітній син ОСОБА_5 виїхали до Норвегії.

Наприкінці травня 2023 року ОСОБА_4 був призваний до лав ЗСУ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 загинув під час виконання бойових дій.

Оскільки вона має право на отримання одноразової соціальної допомоги у зв'язку зі смертю свого чоловіка, просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2025 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однієї сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 01 квітня 2008 року до 14 червня 2024 року.

Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 спільно проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 01 квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується показами свідків.

Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи той факт, що протягом шістнадцяти років, починаючи з 2008 по 2024 рік позивачка і загиблий ОСОБА_4 не звертались до органу ДРАЦС з метою офіційно зареєструвати свої можливі відносини, можна дійти висновку, що в законний спосіб не була визнана воля загиблого ОСОБА_4 у бажанні визнання дружиною позивачки до моменту загибелі, що свідчить про його ставлення до цього факту.

Стосовно підтвердження свідками факту спільного проживання позивачки із загиблим та спільних фотокарток, слід взяти до уваги правові висновки, які вказані у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18.

Свідки, даючи свої показання, повідомляли загальні твердження про те, що позивач та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, мали взаємні права та обов'язки, не конкретизували фактичними даними змісту таких прав та обов'язків що і не дає підстави для висновку що між позивачкою та ОСОБА_4 були усталені відносини, які притаманні подружжю.

Позивачкою не було надано до суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б встановити такий факт.

Перерахування коштів також не підтверджує факту, що між Позивачем та загиблим були відносини притаманні подружжю.

До Міністерства оборони України позивачкою не заявлено жодних позовних вимог, тому Міністерство оборони України не є належним відповідачем по цій справі, адже не може відповідати за позовом через відсутність заявлених позовних вимог.

Спірних правовідносин у Міністерства оборони України з позивачкою (на день звернення позивачкою до суду) не виникало. Позивачка не зверталась до Міністерства оборони України, що підтверджує відсутність доказів доданих до позовної заяви.

Докази, які надала позивачка до позову є такими, що не доповнюють один одного та не узгоджуються між собою. Отже, позивачкою не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання позивачки та загиблого ОСОБА_4 як жінки та чоловіка.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_3 , надала відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві позивачка зазначала, що вивчивши докази у своїй сукупності, суд зробив висновок щодо доведеності обставин, зазначених у позові.

Міністерство оборони не маючи особову справу померлого, не може ніяким чином заперечувати проти факту проживання позивачки з померлим, оскільки не володіє такими даними взагалі, а надані суду докази свідчать про проживання позивачки з померлим.

Позивачка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідачки ОСОБА_2 не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представниця позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , 27 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Представниця відповідачки ОСОБА_2 22 лютого 2026 року через канцелярію апеляційного суду подала заяву про розгляд справи без її участі, зазначивши, що вона згодна з апеляційною скаргою Міністерства оборони України та вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалите нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представниці Міністерства оборони України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердженням чого є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до акту про сумісне проживання осіб в квартирі ОСББ Сяйво - 261 від 26 червня 2024 року № 2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно проживали та вели сумісний побут разом з 2008 року (понад 16 років) за адресою: АДРЕСА_1 , на постійній основі сплачували комунальні послуги.

Відповідно до інформації з повного державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 21 листопада 2024 року № 00048082015 та № 00050200928 сформованої Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 01 квітня 2008 року до 14 червня 2024 року запису про шлюб ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відділу ДРАЦС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) не виявлено. Книги державної реєстрації актів про шлюб за 2008-2024 роки по відділу збереглися повністю.

Відповідно до інформації з повного державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 21 листопада 2024 року № 00048082114 сформованої Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 01 квітня 2008 року до 14 червня 2024 року запису про шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відділу ДРАЦС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) не виявлено. Книги державної реєстрації актів про шлюб за 2008-2024 роки по відділу збереглися повністю.

З наданих Першою миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області відповідей від 26 листопада 2024 року № 1088/01-16, від 13 березня 2025 року № 80452020 та від 04 червня 2025 року № 318/01-09 слідує, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Першій миколаївській державній нотаріальній конторі - не заводилася.

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 24 червня 2025 року вказано, що рядовий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був призваний на військову службу під час мобілізації 13 червня 2023 року до в/ч НОМЕР_2 , особова справа за таких обставин не заводилася.

У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з положеннями статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Статтею 16? Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції станом на час загибелі ОСОБА_4 , передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до пункту 4 статті 16? цього Закону до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У цій справі ОСОБА_1 звернулася 05 липня 2024 року до суду з позовом, зокрема, до матері загиблого військовослужбовця - ОСОБА_2 , з метою захисту своїх сімейних та цивільних прав, а саме, посилалася на необхідність оформлення документів для одержання передбачених чинним законодавством одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, свідоцтво про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16ц, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц також зазначив, що самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Так, надані позивачкою на підтвердження своїх вимог акт про сумісне проживання осіб в квартирі ОСББ Сяйво - 261 від 26 червня 2024 року, фото відпочинку, за твердженнями позивачки з ОСОБА_4 , та покази свідків, які знайомі з позивачкою у різні часи та стверджували, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, є безпідставним, оскільки факт періодичного проживання, спільного відпочинку без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Отже, колегія судів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав їх недоведеністю, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Водночас, апеляційний суд не погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем по цій справі з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 16-2 Закону № 2011 розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 16-3 Закону № 2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 з відповідними змінами затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

На підставі пункту 12 Порядку призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Отже, оскільки документи для виплати одноразової грошової допомоги опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони, твердження відповідача про те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у цій справі, не відповідають нормативному регулюванню спірних відносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції з огляду на приписи пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України судом порушені норм процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення, тому рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2025року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Інші судовій витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача:

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою ОСОБА_1 , зазначала, як додаток до неї квитанцію про сплату судового збору за подання позову.

Проте, матеріали справи не містять вищезазначеної квитанції на підтвердження сплати судового збору.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції безпідставно не здійснив розподіл судових витрат при ухваленні рішення.

За такого, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 211.20 грн.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.

Отже, з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453.44 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2025року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 1 211 грн 20 коп. та з неї ж на користь Міністерства оборони України 1 453 грн 44 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року

Попередній документ
133607369
Наступний документ
133607371
Інформація про рішення:
№ рішення: 133607370
№ справи: 490/5763/24
Дата рішення: 27.01.2026
Дата публікації: 29.01.2026
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Миколаївський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: (10.04.2026)
Результат розгляду: Відправлено до суду I інстанції
Дата надходження: 10.04.2026
Предмет позову: про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу
Розклад засідань:
22.10.2024 09:30 Центральний районний суд м. Миколаєва
10.02.2025 10:00 Центральний районний суд м. Миколаєва
05.05.2025 15:30 Центральний районний суд м. Миколаєва
07.07.2025 11:00 Центральний районний суд м. Миколаєва
03.11.2025 10:00 Центральний районний суд м. Миколаєва