26.01.26
22-ц/812/106/26
Провадження № 22-ц/812/97/26
Провадження № 22-ц/812/106/26
Провадження № 22-ц/812/331/26
іменем України
19 січня 2026 року м. Миколаїв
справа № 945/1729/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем - Колосовою О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_1 , подані його представником -
адвокатом Філевським Ростиславом Миколайовичем,
на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, ухвалене 17 вересня 2025 року суддею Шароновою Н.О. в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), та на ухвалу цього ж суду, постановлену 06 жовтня 2025 року,
та апеляційну скаргу
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану їхнім представником -
адвокатом Обуховською Регіною Володимирівною,
на додаткове рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, ухвалене 03 жовтня 2025 року, у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
про стягнення боргу,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позивач зазначав, що 01 вересня 2017 року передав ОСОБА_2 у борг 755 060 грн., що на день передачі грошових коштів було еквівалентно 26700 доларів США, строком до 01 вересня 2020 року, про що між ними укладено договір позики.
Цього ж дня з дружиною позичальника ОСОБА_3 було укладено договір поруки, в якому вона зазначила, що позика здійснена в інтересах сім'ї.
28 вересня 2021 року відповідач провів частковий розрахунок, і передав у власність позивача автомобіль КАМАЗ, вартість якого на момент передачі, сторонами узгоджено у розмірі 9 000 доларів США.
Посилаючись на те, що станом на дату звернення з позовом - 08 серпня 2023 року відповідачі своїх зобов'язань не виконали, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив стягнути з відповідачів солідарно суму боргу у гривні у розмірі, еквівалентному 17 700 доларам США.
У відзиві на позовну заяву представник відповідачів - адвокат Обуховська Р.В. у задоволенні позовних вимог просила відмовити, посилаючись на те, що фактично у позику була отримана сума у розмірі 11 000 доларів США. Поступово, частинами позичальник повертав борг, однак ОСОБА_1 відмовляв у наданні документів, що підтверджують повернення коштів та під тиском змушував переписувати розписки на інші суми заборгованості. Крім того, при передачі в рахунок боргу автомобіля КАМАЗ його вартість усно була визначена у 15 000 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за договором позики стягнуто солідарно заборгованість у гривні у розмірі, еквівалентному 17 700 доларів США станом на час ухвалення рішення, та по 3 235, 56 грн судового збору.
Рішення мотивоване доведеністю виникнення між сторонами договірних правовідносин щодо отримання ОСОБА_2 позики, солідарної відповідальності за договором дружини позичальника ОСОБА_3 , та недоведеністю повернення позики у повному обсязі.
Додатковим рішенням цього ж суду від 03 жовтня 2025 року з відповідачів на користь позивача стягнуто по 55 686 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи, а саме - на надання правничої допомоги.
Задовольняючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, суд першої інстанції послався на відповідність розміру гонорару складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, обсягу витраченого адвокатом часу на надання допомоги, що підтверджується актом прийняття-передачі виконаних послуг.
Ухвалою цього ж суду від 06 жовтня 2025 року представнику позивача ОСОБА_1 - адвокату Філевському Р.М. відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки у судовому рішенні, а саме - у зазначенні в рішенні суми боргу, яка підлягає стягненню у гривні, що на день постановлення рішення складає 728 801, 04 грн, як про це зазначено у мотивувальній частині рішення, з посиланням на викладення резолютивної частини рішення у відповідності до вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, що вказує на відсутність описки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник позивача - адвокат Філевський Р.М., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив змінити резолютивну частину рішення, зазначивши в ній розмір стягнення боргу у гривні - 728 801, 04 грн, що є еквівалентним 17 700 доларів США за курсом НБУ станом на час ухвалення рішення, або без зазначення суми у гривнях, але станом на день виконання судового рішення.
Також у своїй апеляційній скарзі адвокат Філевський Р.М. просив скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року про відмову у виправленні описки в судовому рішенні.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Обуховська Р.В. просила скасувати додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на надання правничої допомоги у розмірі 111 372 грн, посилаючись на необґрунтованість та непропорційне завищення цієї суми. Крім того посилалась на порушення судом прав відповідачів щодо повідомлення про розгляд справи та надання заперечень щодо розміру судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
У своїх апеляційних скаргах представник позивача Філевський Р.М. посилався на те, що в резолютивній частині свого рішення суд не зазначив суму боргу у гривнях, а саме - 728 801 грн.
Вважаючи відсутність такої вказівки опискою, представник позивача подав до суду заяву про її виправлення.
Однак, відмовляючи у задоволенні заяви про виправлення описки, суд послався на те, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог. Оскільки саме таке формулювання викладене стороною позивача у позовній заяві, суд був обмежений визначеними позивачем вимогами та стягнув з відповідачів борг саме у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України, станом на час ухвалення рішення.
Суд першої інстанції при постановленні оспорюваного рішення повинен був в резолютивній частині зазначити суму, що підлягає стягненню у гривні, і є еквівалентом 17700 доларів США станом на дату прийняття рішення, або мав самостійно застосувати частину другу статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, щодо застосування якої Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Таким чином суд першої інстанції мав зважити на зазначені правові позиції та застосувати їх при прийнятті оскаржуваного рішення, застосувавши при цьому принцип jura novit curia («суд знає закони»).
В апеляційній скарзі на додаткове рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2025 року представник відповідачів - адвокат Обуховська Р.В. просила його скасувати, посилаючись на безпідставне стягнення з відповідачів 111 372 грн (по 55 686 грн з кожного) витрат позивача на надання правничої допомоги, з огляду на явну неспівмірність цієї суми зі складністю справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг та витраченим часом.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзивів на апеляційні скарги сторони не скористалися.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін - адвокатів Філевського Р.М. та Обуховської Р.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача адвоката Філевського Р.М. задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга представника відповідачів - адвоката Обуховської Р.В. підлягає частковому задоволенню.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 01 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав 755 060 грн, що на день передачі було еквівалентом 26 700 грн доларів США (1 долар/28,2794 грн).
Пунктом 1 Договору позики сторони узгодили, що у разі, якщо на день повернення позики (повністю або частково) офіційний курс НБУ долара США по відношенню до гривні змінюється (збільшується або зменшується), позивач проводить перерахунок та повертає борг відповідно до офіційного курсу НБУ.
Відповідно до підпункту б) пункту 1.2. Договору позики остаточний рахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01 вересня 2020 року.
Цього ж дня ОСОБА_3 , будучи дружиною позичальника ОСОБА_2 , надала йому згоду на отримання від ОСОБА_1 позики та підтвердила, що отримання позики здійснюється в інтересах сім'ї.
Також 01 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед позикодавцем солідарно з позичальником нести відповідальність за зобов'язаннями позики.
28 вересня 2021 року ОСОБА_2 частково погасив борг, передавши ОСОБА_1 автомобіль КАМАЗ, вартість якого була сторонами узгоджена у розмірі 9000 доларів США.
Позиція апеляційного суду
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення суду щодо стягнення суми боргу не оскаржували.
Мотивом оскарження судового рішення стороною позивача вказано незазначення судом у резолютивній частині рішення суми боргу у розмірі 728 801, 04 грн з зазначенням його еквіваленту до 17 700 доларів США станом на час ухвалення рішення; або без зазначення суми у гривнях, але станом на день виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).
Зі справи, яка переглядається, вбачається, що договір позики укладений про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 755 060 грн, що на день передачі коштів є еквівалентом 26 700 грн доларів США. Пунктом 1 Договору позики сторони узгодили, що у разі, якщо на день повернення позики (повністю або частково) офіційний курс НБУ долара США по відношенню до гривні змінюється (збільшується або зменшується), позивач проводить перерахунок та повертає борг відповідно до офіційного курсу НБУ.
Отже, визначивши необхідність повернення суми позики в еквіваленті до 26 700 доларів США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов'язанням, є долар США на момент повернення боргу.
При цьому суд враховує, що єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов'язання, що виникло між фізичними особами - резидентами на території України, є гривня.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Філевського Р.М., у прохальній частині позовної заяви просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у гривні у розмірі, еквівалентному 17 700 доларам США за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення (а.с. 131-134 том І).
Отже, навіть враховуючи висновки судів вищої інстанції про те, що належним виконанням зобов'язання є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною сумі позики у доларах США на момент виконання зобов'язання, суд першої інстанції був позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду, у тому числі у своїй постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), дійшла аналогічного висновку, констатувавши, що за змістом частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
При цьому апеляційний суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14).
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Таким чином, враховуючи заявлені стороною позивача вимоги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 17 вересня 2025 року, у тому числі з підстав наявності у позивача можливості захистити свої права, що виникли за договором позики, після виконання оскаржуваного рішення.
Щодо оскарження ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року щодо виправлення описки у судовому рішенні
Звертаючись до суду з заявою про виправлення описки, представник позивача посилався на те, що в резолютивній частині рішення помилково не зазначено (пропущено) розмір стягуваної суми у гривнях - 728 801, 04 грн, розмір боргу, який слід стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача, при цьому, у мотивувальній частині вказаного рішення цей розмір зазначено коректно.
При цьому, ухвалюючи рішення по справі судом встановлено, що відповідачі договірні зобов'язання за договорами позики та поруки не виконали, а тому з відповідачів на користь позивача належить стягнути в солідарному порядку суму неповернутих грошових коштів, переданих за договором позики, у гривнях у розмірі 728 801, 04 грн (еквівалент суми боргу в національній валюті за курсом Національного банку України (41,1752 х 17700) станом на день ухвалення судового рішення 17 вересня 2025 року, тобто 17 700 доларів США. Зазначене відповідає вимогам статей 533, 1046 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність описки у судовому рішенні.
Відповідно до статті 269 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
У розумінні процесуального закону описка - це зроблена судом механічна граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках, одрук тощо). Не вважається опискою помилка, яка не викривляє зміст рішення, тобто неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування росіянізмів та діалектизмів тощо.
Опискою необхідно вважати помилку, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, що мають вплив на зміст судового рішення та його виконання.
Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо.
Такий висновок щодо застосування інституту виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні викладено в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 904/10956/16, від 11 січня 2022 року у справі № 921/730/13-г/3, від 23 березня 2023 року у справі № 990/106/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц та від 09 травня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц.
Вирішуючи питання про виправлення описок (очевидних арифметичних помилок), допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення незалежно від його юридичного значення чи зовнішнього оцінного сприйняття (розуміння). Суд лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи, займаної посади тощо) або виправляє помилки, що мають технічний характер (тобто виникли при виготовленні тексту судового рішення), які водночас впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. Отже, виправлення допущених у судовому рішенні описок, арифметичних чи технічних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть ухваленого судом рішення.
Така позиція міститься у Постанові ВП ВС у справі від 28.11.2024 року № 990/162/23.
Отже, оскільки звертаючись до суду з позовом, стороною позивача у прохальній частині позовної заяви було зазначено про стягнення з відповідачів солідарно заборгованість у гривні у розмірі, еквівалентному 17 700 доларам США за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення, та саме у такій редакції викладено резолютивну частину судового рішення, апеляційний суд вважає, що описка у рішенні суду першої інстанції відсутня.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив заявнику у виправленні описки.
З огляду на викладене вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції по суті спору та ухвала про відмову у задоволенні заяви про виправлення описки постановлені з повним з'ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Таким чином колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду та ухвала про відмову у виправленні описки підлягають залишенню буз змін.
Щодо оскарження додаткового рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2025 року
Судом першої інстанції з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто 111 327 грн - 55 686 грн з кожного.
Додаткове рішення суду мотивоване доведеністю факту надання послуг позивачу ОСОБА_1 адвокатським об'єднанням «Шарк», що підтверджується Договором № 2 від 28 січня 2028 року про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Шарк» від імені якого він підписаний представником об'єднання адвокатом Філевським Р.М.
Згідно з п. п. 2.2.1. п. 2 Договору сторонами узгоджено, що гонорар (винагорода за надання правової (правничої) допомоги) та компенсація витрат, необхідних для надання правничої допомоги - підготовка процесуальних документів (заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань), представництво інтересів (участь у судових засіданнях) в суді першої інстанції складає 111 372 гривні.
Також суд зазначав, що з Акту прийняття - передачі наданих послуг від 22 вересня 2025 року та з платіжної інструкції від цієї ж дати вбачається, що 29 січня 2025 року Клієнтом здійснено оплату 50 % гонорару на суму 55 686 грн. Решта 50 % - 55686 грн передбачена пунктом 2.2.1. договору суми гонорару (винагороди за надання правової (правничої) допомоги) підлягає сплаті клієнтом протягом 3 банківських днів, з дня набрання законної сили рішенням суду по суті спору (п. 2.4 договору).
Такий розмір гонорару суд вважав достатнім та пропорційним до предмета спору.
Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що зазначений представником позивача розмір витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 111 372 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, належним чином не обґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Беручи до уваги складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, значенням справи для сторони, з урахуванням добровільного відшкодування відповідачами частини боргу, колегія суддів доходить висновку, що заявлений представником позивача - адвокатом Філевським Р.М. розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним та підлягає зменшенню до 10 000 грн.
Отже, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути по 5 000 грн з кожного компенсації витрат на надання правничої допомоги.
За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись статтями 269, 270, 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані його представником - адвокатом Філевським Ростиславом Миколайовичем, залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року та ухвалу цього ж суду від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану їхнім представником - адвокатом Обуховською Регіною Володимирівною, задовольнити частково.
Додаткове рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, від 03 жовтня 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 5 000 (п'ять) тисяч грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 26 січня 2026 року 2025 року