Справа № 743/89/26
Провадження № 2-а/743/2/26
27 січня 2026 року селище Ріпки
Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Макаревича Я.М.,
за участю секретаря судового засідання Воєдило О.В.,
представника позивача Мельника М.М., представників відповідача Науменка О.Г., Карпенко Ю.О., відповідача ОСОБА_1 , перекладачів Кіпоренка Є.В., Кіпоренка К.В., розглянувши в режимі відеоконференції, у відкритому судовому засіданні в селищі Ріпки справу за позовом Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації Козіка Кірілла, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,
І. Стислий виклад позиції позивача
23.01.2026 Центральне міжрегіональне управління ДМС у місті Києві та Київській області звернулось з позовом до суду до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Позовна заява обґрунтована таким.
22.01.2026 співробітниками ДСР НП України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.
Встановлено, що відповідач прибув до України 08.09.2025, перетнувши державний кордон через пункт пропуску «Могилів-Подільський».
Раніше відповідач отримував дозвіл на імміграцію в Україну, який було відкликано 08.01.2026 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.
З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
08.01.2026 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано його залишити територію України не пізніше 11.10.2026.
22.01.2026 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та притягнуто його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП.
Того ж дня, 22.01.2026, о 23:25 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано відповідача строком на 72 години та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
З метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення позивач просить затримати відповідача на 6 місців.
ІІ. Стислий виклад позиції відповідача
Представник відповідача у відзиві на позов проти позовних вимог заперечив. Обгрунтував свою позицію тим, що ОСОБА_2 як мінімум з 2013 року постійно легально проживав на території Україїни за офіційно встановленою адресою, мав дружину, дитину, народжену в офіційному шлюбі, є платником податків. Під час військової агресії рф був учасником ДФТГ у місті Києві, має поранення та офіційні нагороди.
Крім того вказав, що ОСОБА_2 народився у місті Київ, Українська радянська соціалістична республіка. Мати відповідача за національністю уроджена українка, уродженка міста Полтава. Наведені факти підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_3 та свідоцтвом про народження матері ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 , прибувши в Україну у 2004 році з метою навчання у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій (2004-2009 роки навчання) глибоко інтегрований в український соціум (суспільство), як на побутовому так і на економічному рівні: отримав диплом за результатами завершення навчання у ВНЗ (2009 рік), має постійне місце реєстрації та проживання у місті Києві, перебував у шлюбі, від якого має дитину. Не зважаючи на факт розлучення, підтримує нормальні соціальні стосунки з колишньою дружиною, приймає активну участь у вихованні сина, належним чином виконує батьківські обов'язки щодо фінансового забезпечення життя та розвитку дитини.
Крім того відповідач зареєстрований та провадить підприємницьку діяльність у якості ФОП та є засновником та кінцевим беніфіціаром ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ" (код ЄДРПОУ 44348780), яке провадить господарську діяльність та сплачує податки.
Разом з цим ОСОБА_2 має у власності транспортний засіб української реєстрації та водійське посвідчення, видане в Україні, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягався.
ОСОБА_2 з 2004 постійно та легально проживав на території України за офіційно встановленою адресою. З 07.06.2013 легалізований ДМС, в зв'язку з чим йому видана посвідка на постійне проживання.
Позивач безпідставно кваліфікував ОСОБА_5 як нелегального мігранта та особу, яка перебуває на території України без належних правових підстав.
Будучи законослухняною особою, ОСОБА_6 не було нічого відомо про відкликання дозволу на імміграцію та анулювання посвідки на постійне проживання аж до 22.01.2026, коли означена інформація була доведена до його відома під час оформлення адміністративного затримання.
Адміністративні рішення щодо відкликання дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання та застосування процедури примусового видворення
ОСОБА_2 вважає протиправними, винесеними з процесуальними порушеннями, упередженням та буде оскаржувати в адміністративному та судовому порядку.
Представник відповідача вважає, що позивачем, крім іншого та зважаючи на процесуальні маніпуляції щодо неповідомлення відповідача про прийняті адміністративні рішення, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів відповідача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для відповідача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли та може вважатися неправомірним втручанням органу державної влади в особисте (в т.ч. сімейне) життя відповідача, яке матиме наслідком видворення позивача за межі України.
За наведених доводів сторона відповідача вважає, що позов задоволенню не підлягає.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23.01.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 23.01.2026.
23.01.2026 за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 25.01.2026 для надання часу представнику відповідача для отримання додаткових доказів.
25.01.2026 розгляд справи відкладено до 26.01.2026 для надання часу представнику позивача для надання додаткових доказів.
26.01.2026 розгляд справи відкладено до 27.01.2026 для надання часу спілкування відповідача зі своїм захисником для вибудовування лінії захисту.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов. Крім того представник відповідача надав суду для огляду оригінал діючого закордонного паспорта на ім'я відповідача.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
22.01.2026 співробітниками ДСР НП України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.
Встановлено, що відповідач прибув до України 08.09.2025, перетнувши державний кордон через пункт пропуску «Могилів-Подільський».
Раніше відповідач отримував дозвіл на імміграцію в Україну, який було відкликано 08.01.2026 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.
08.01.2026, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано його залишити територію України не пізніше 11.01.2026.
Втім таке рішення надано оператору поштового зв'язку для відправки відповідачу лише 16.01.2026, а отримано представником відповідача 26.01.2026, тобто після спливу терміну зобов'язання відповідача залишити територію України.
22.01.2026 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення за частиною 2 статті 203 КУпАП.
Того ж дня, 22.01.2026, о 23:25 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано відповідача для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку частини 2 статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, строком на 72 години та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Судом встановлено, що відповідач має діючий паспорт громадянина рф, що дає право виїзду за кордон, № НОМЕР_1 , виданий 21.07.2017 з терміном дії до 21.07.2027. В паспорті наявні відмітки про видачу посвідки на постійне проживання в Україні 07.06.2013 та про в'їзд в Україну 08.09.2025.
Також в зазначеному паспорті вказано, що відповідач народився у місті Київ.
З посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_7 має місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.07.2013.
Згідно копії РНОКПП ОСОБА_7 має РНОКПП НОМЕР_3 .
З довідки з ЄДР від 23.07.2025 вбачається, що ОСОБА_2 є засновником та кінцевим беніфіціаром ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ" (код ЄДРПОУ 44348780).
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 є фізичною особою-підприємцем.
ОСОБА_2 має посвідчення водія НОМЕР_4 , дійсне до 18.08.2047, видане в Україні.
Відповідно до свідоцтва про народження (серія НОМЕР_5 від 19.06.2015) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком є ОСОБА_5 , а матір'ю ОСОБА_9 .
Згідно заяви ОСОБА_9 від 25.01.2026 вбачається, що матеріальне забезпечення її та дитини здійснює ОСОБА_5 .
На теперішній час відповідач проживає з матір'ю, що підтверджується тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_4 .
Мати позивача, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 26.07.1966, народилася в місті Полтава Полтавської області, за національністю українка.
Козік Кірілл має посвідчення добровольця територіальної оборони серії НОМЕР_8 , дійсне на території України з 01.01.2023 по 31.12.2025.
З контракту добровольця територіальної оборони від 09.03.2022 вбачається, що ОСОБА_5 уклав контракт добровольця.
Згідно довідки в.о. командира Добровольчого формування № 5 «Теремки-2» територіальної громади м. Києва № 750 від 31.07.2025 вбачається, що громадянин, який має посвідку на постійне проживання в Україні ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з 09.03.2022 по 15.12.2023 дійсно перебував у складі Добровольчого формування № 5 «Теремки-2 Т-2» територіальної громади міста Києва, яке здійснює свою діяльність під безпосереднім керівництвом і контролем командира НОМЕР_9 окремої бригади територіальної оборони Сил ТрО Збройних Сил України. ОСОБА_5 відповідно до бойових розпоряджень, брав безпосередньо участь в здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, а саме, постійно залучався до виконання бойових завдань з територіальної оборони та захисту повітряного простору міста Києва в діяльності Мобільних вогневих груп ППО. Під час виконання службових обов'язків отримав поранення.
Довідкою КНП «Київська міська клінічна лікарня № 4» ТРАВМПУНКТ від 26.02.2022 № 964 підтверджується, що ОСОБА_7 отримав вогнепальне поранення.
Грамотою командира військової частини НОМЕР_10 від 22.08.2022 відповідача нагороджено за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності країни, сумлінне виконання свого громадянського обов'язку, сміливість та рішучість, виявлені при захисті Киїєва під час повномасштабної російської агресії проти України та з нагоди річниці Дня Незалежності України.
Розпорядженням Київського міського голови від 21.12.2022 № 777 відзначено нагрудним знаком ОСОБА_1 «ЗА СПРИЯННЯ ОБОРОНІ КИЄВА».
V. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основним законодавчим документом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
23 квітня 2012 року наказом № 353/271/150 Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби Безпеки України було затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання.
Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
За правилами частин 1, 2 статті 16 Закону реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Приписами частини 1 статті 26 Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частина 8 статті 26 Закону примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
В силу вимог частини 1 статті 30 Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Таким чином орган міграційної служби уповноважений на прийняття рішення про примусове видворення як іноземців, так і осіб без громадянства, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що такі особи ухилятимуться від виконання рішення про примусове повернення, або якщо такі особи не виконали у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, або які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.
За приписами частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Стороною позивача не доведено наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або про існування ризику його втечі.
Судом встановлено, що відповідачу до моменту затримання не було відомо про приняті щодо нього позивачем рішення.
Щодо такої підстави як відсутність у відповідача документа, що дає право на виїзд з України, судом встановлено, що такий документ у відовідача наявний та був безпосередньо оглянутий в судовому засіданні.
Окрім зазначеного суд звертає увагу на таке. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним з таких джерел права є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Дія цієї статті розповсюджується і на питання видворення (депортації).
У рішення ЄСПЛ у справі «Сааді проти Італії» від 2008 року йдеться про те, що заборона, передбачена статтею 3, має абсолютний характер, оскільки вона не передбачає жодних винятків... за жодних обставин поведінка особи, якою б небажаною чи небезпечною вона не була, не може бути підставою для того, щоб вона була позбавлена захисту за цією Статтею.
З цієї причини неможливо зважувати ризик жорстокого поводження з причинами, наведеними для видворення, з метою визначення того, чи відповідає відповідальність держави Статті 3... концепція "балансування" ризику та національної безпеки суперечить самому змісту Статті 3.
Якщо надано суттєві підстави вважати, що зацікавлена особа зіткнеться з реальним ризиком піддатися поводженню, що суперечить Статті 3, у країні призначення, Стаття 3 передбачає обов'язок не висилати цю особу до цієї країни.
Для того, щоб визначити, чи існує реальний ризик жорстокого поводження, суд повинен вивчити передбачувані наслідки повернення заявника до країни призначення, беручи до уваги загальну ситуацію там та його особисті обставини.
Досліджуючи загальну ситуацію в рф, суд приймає до уваги відповідні рішення ЄСПЛ та доповіді ООН.
Так, згідно з висновками ЄСПЛ у справі "Новая газета та інші проти Росії" (2025) будь-яка солідарність з Україною в РФ є об'єктом державної політики стигматизації та переслідування. Суд визнав системний характер репресій проти осіб з проукраїнською позицією.
В Доповіді Спеціального доповідача ООН (A/80/382 від вересня 2025 року) «Rule of fear: silencing dissent and anti-war expression in the Russian Federation in the name of national security» («Правління страху: придушення незгоди та антивоєнних висловлювань у Російській Федерації в ім'я національної безпеки») йдеться про таке (пункти 4, 8, 9, 11, 41):
«Багато осіб були засуджені до тривалих термінів ув'язнення за звинуваченнями в екстремізмі, тероризмі, шпигунстві та державній зраді як покарання за приналежність до або за підозрою у підтримці української армії, що порушує абсолютну заборону насильницьких зникнень, катувань та вимушених зізнань...»;
«З лютого 2022 року державна зрада... перетворилася з вузької норми на інструмент масових репресій... Кількість вироків за статтею 275 зросла з одиниць у 2021 році до 361 у 2024 році та 232 лише за першу половину 2025 року. Цьому передувало включення в поняття державної зради положення про «перехід на сторону ворога». На цю категорію припадає 59 відсотків справ про держзраду, які часто порушують проти осіб, звинувачених у спробах вступити до лав українських сил або у висловленні ним підтримки в інтернеті. За наявними даними жодного виправдувального вироку винесено не було, і щонайменше дев'ятеро людей померли в ув'язненні.»;
«Розширення складу державної зради, зростання кількості судових переслідувань, свавільні арешти, тривалі терміни ув'язнення та катування - все це свідчить про цілеспрямовані зусилля з придушення інакомислення під приводом забезпечення національної безпеки. Ухвалена у квітні 2023 року поправка про збільшення максимального терміну покарання за державну зраду до довічного ув'язнення підкріплює цю репресивну динаміку»;
«Застосування катувань, зокрема для отримання зізнань або як покарання, залишається широко розповсюдженим і систематичним явищем у Російській Федерації, і з 2022 року особливо часто трапляється в контексті слідства у справах, пов'язаних із національною безпекою. Суди незмінно приймають до розгляду докази, отримані із застосуванням катувань, які, як наслідок, є неприйнятними, і не вживають заходів для проведення перевірок у зв'язку із заявами про факти застосування катувань, що заслуговують на довіру».
Стаття 275 Кримінального кодексу рф передбачає відповідальність за державну зраду у вигляді позбавлення волі від 12 до 20 років або довічного позбавлення волі.
Крім того судом розглянуті та встановлені такі особисті обставини відповідача.
З початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну відповідач зайняв проукраїнську позицію, долучившись до сил оборони Києва. В подальшому, протягом 2022-2023 років, перебуваючи у складі добровільного військового формування під керівництвом військового командування виконував заходи з оборони України, отримавши поранення, та, будучи при цьомі відзначеним керівництвом за сміливість та рішучість, виявлені при захисті Киїєва під час повномасштабної російської агресії проти України, що підтверджується матеріалами справи.
Життєва історія відповідача свідчить про глибоку інтеграцію в українське суспільство, підтримку українських цінностей та дотримання українського законодавства протягом останніх 20 років, що безумовно буде предметом дослідження правоохоронної системи рф у разі його видворення.
Крім того народження в Україні від матері-українки свідчить про юридичний звязок з Україною, оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство», особа, яка сама або хоча б один із її батьків народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, має право на набуття громадянства України за територіальним походженнями.
Вивчивши передбачувані наслідки повернення відповідача до рф, беручи до уваги загальну ситуацію там та його особисті обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що існує реальний ризик жорстокого поводження з ОСОБА_10 в рф, кримінального переслідування та засудження його до довічного позбавлення волі.
Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, навіть за наявності підстав, визначених частиною 1 статті 289 КАС України, суд зобов'язаний застосувати статтю 3 Конвенції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтями 2, 4, 5, 6, 194, 211, 217, 241, 245, 246, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задовленні позову Центрального управління Державної міграційної служби у
м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду (місцезнаходження: 00016, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, 8, корпус 30).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ