Справа № 589/3690/25
Провадження № 2/589/2107/25
10 листопада 2025 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в особі головуючого судді Прачук О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що нещодавно дізналась про відкриття виконавчого провадження № 68360081 від 25.01.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Закорко Вадимом Вікторовичем, на підставі виконавчого напису № 49795, вчиненого 24.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 671,08 грн.
Вважаючи, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням умов, передбачених Законом України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, позивач просить визнати його таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в межах виконавчого провадження.
Станом на 26 серпня 2025 року відзив на позов та заперечення від відповідача до суду не надійшли.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі, також не надходили.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем вчинено оскаржуваний виконавчий напис № 49795 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 671,08 грн.
25 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Закорко Вадимом Вікторовичем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 68360081 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 671,08 грн.
Згідно постанови від 18.03.2025 виконавче провадження № 68360081 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 671,08 грн передано приватному виконавцю Нордіо В.В.
19.05.2025 приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № 68360081 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 56 159,19 грн.
На виконання ухвали суду від 01.09.2025 року про витребування доказів, представником Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» надана заява, відповідно до якої станом на 01.08.2025 року в рамках ВП 68360081 щодо погашення заборгованості до банку надійшли кошти в загальні сумі 18 134,46 грн.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до змісту статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно зі ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Відповідно до п.п.1.2, 3.1, 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України; нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року; безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (далі Перелік).
Відповідно до Переліку № 1172 документами для одержання виконавчого напису є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку № 1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.
З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Позивач у позові стверджує, що нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не пересвідчився у безспірності її заборгованості перед Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та, в порушення вимог закону, виконавчий напис вчинений не на підставі нотаріально посвідченого договору.
Частина 1 ст. 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 2 даної статті учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Частина 2 ст. 13 ЦПК України визначає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ст. ст. 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В ході розгляду справи доказів, що свідчать про безспірність заборгованості боржника суду не надано. З матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні напису нотаріус отримував первинні бухгалтерські документи на підтвердження видачі кредиту, строку кредитування та нездійснення платежів на погашення кредиту (банківську виписку, квитанції, платіжні доручення тощо).
Також суду не надано доказів дотримання положень Переліку № 1172 щодо вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу нотаріально посвідченої угоди (кредитного договору), що виключає вчинення виконавчого напису, про що зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 10.11.2021р. у справі №758/14854/20.
При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 (№ 754/9711/14-ц).
Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 в справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, у постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
До того ж, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Матеріали справи відомостей про отримання позивачем (боржником) відповідного повідомлення не містять.
У постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що встановлення відсутності доказів направлення позичальником листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником такого листа є порушенням встановленої законом процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики на підставі виконавчого напису нотаріуса, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
За сукупності таких обставин підстав для вчинення виконавчого напису не було.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню.
Щодо стягнення з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за реєстровим № 49795 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, то отримані відповідачем на підставі вказаного виконавчого напису кошти, підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.
При цьому, суд наголошує, що поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України підлягає та сума коштів, яка була перерахована на рахунок Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», тобто 18 134,46 грн.
Позивач просить стягнути безпідставно набуті кошти, які були стягнуті за виконавчим документом на користь стягувача Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», а отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказана сума не спростована відповідачем.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.
Вирішуючи питання щодо судових витрат в справі, суд вважає правомірним покласти на відповідача понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати в розмірі 1211,20 грн по сплаті судового збору за позовну заяву та 605,60 грн сплаченого судового збору за заяву про забезпечення позову.
Щодо відшкодування витрат на послуги правничої допомоги, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18 зазначено, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 12.03.2025 року, акт здачі-прийняття наданих послуг, згідно якого позивач поніс витрати на оплату правової допомоги у розмірі 6,500 гривень та які сплачені відповідно до квитанції від 29.07.2025 року.
Із наданих документів убачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа є малозначною і розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, а також той факт з приводу розгляду таких позовів в Україні вже склалася стала судова практика.
Беручи до уваги зазначені вище обставини, за результатом оцінки доказів, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн відповідатимуть критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 223, 258, 259, 263-268, 279 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за № 49795 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 671,08 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 18 134 грн 46 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1816 грн 80 коп. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (код ЄДРПОУ 14282829, адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд.4)
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області О.В.Прачук