23 січня 2026 року справа № 580/14088/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не поновлення виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити та здійснити виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України № 2262-ХІІ на підставі електронної пенсійної справи, що зберігається в Архіві Пенсійного фонду України.
3) зобов'язати відповідача провести необхідну перевірку поданих документів та забезпечити подальшу своєчасну виплату пенсії.
В обґрунтування позивач вказує, що є особою, якій було призначено з 2004 року військову пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Починаючи з 2014 року пенсійні виплати припинилися, після анексії АР Крим.
21.10.2025 позивач звернулася з заявою до ГУ ПФУ в Черкаській області про поновлення пенсії за вислугу років, однак відповідач протиправно відмовив в поновленні пенсії.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Згідно з довідкою від 21.10.2025 №7117-7002332986, позивач є внутрішньо-переміщеною особою з АР Крим. Нове місце проживання: Черкаська обл., с. Аврамівкав.
21.10.2025 позивач подала заяву про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за новим місцем проживання.
Листом від 03.11.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.
Зазначив, що враховуючи вимоги пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, для поновлення виплати раніше призначеної пенсії за новим місцем проживання на контрольованій українською владою території особам, які до цього проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та отримували пенсію та соціальні послуги від Пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, слід подати до органу Пенсійного фонду України заяву про поновлення виплати пенсії.
Крім того, необхідно отримати відповідні документи, зокрема, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Отже, для вирішення питання продовження виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання згідно із Законом № 2262 необхідний атестат про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірному рішення, суд врахував таке.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст. 48 Закону №2262-ХІІ, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз'яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.
Особа, яка звернулася за призначенням пенсії, пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує особу.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1 (далі Порядок №3-1) (у редакції станом на час звернення із заявою про поновлення пенсії 06.08.2025).
На підставі п.3 Розділу 1 Порядку №3-1 заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Згідно з п.5 Розділу 2 Порядку №3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів.
При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).
Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що у разі призначення особі пенсії відповідно до Закону №2262 та припинення її виплати у подальшому з підстав визначених законом, наступне поновлення раніше призначеної пенсії відбувається за заявою пенсіонера, що подається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Як установлено судом, Згідно з довідкою від 21.10.2025 №7117-7002332986, позивач є внутрішньо-переміщеною особою з АР Крим. Нове місце проживання: Черкаська обл., с. Аврамівкав.
21.10.2025 позивач подала заяву про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за новим місцем проживання.
Листом від 03.11.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.
Вказані обставини у взаємозв'язку із аналізом вимог Порядку №3-1 вказують на те, що відповідач отримавши від позивача заяву про поновлення виплати пенсії мав розглянути питання про відновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Стосовно доводів спірного рішення про відсутність документу про припинення виплати пенсії за місцем попереднього отримання пенсії, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, відповідно до п.5 Розділу 2 Порядку №3-1 громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації
Суд зазначає, що особливістю цієї справи є те, що з одного боку, Пенсійний орган формально дотримується положень Порядку №3-1 згідно якого для поновлення виплати пенсії необхідно щоб від пенсійних органів російської федерації надійшла пенсійна справа та довідка про припинення виплати пенсії, водночас, є очевидним, що через воєнні дії одержати документи з російської федерації є неможливим.
Так, на підставні Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022.
Листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Отже, наразі повернення пенсійної справи позивача в Україну неможливе, а тому її відсутність пов'язана з форс-мажорною обставиною війною.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Отже, позбавлення можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи позивача не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На реалізацію закріплених Конституцією України основних соціальних гарантій, прийнятий Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до статті 17 якого, основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Таким чином Конституція України закон прямої дії, який має найвищу юридичну силу, гарантує отримання пенсії та інших видів соціальної допомоги. Не поновлення виплати пенсії позивачу є безумовним порушенням його конституційних прав, закріплених не тільки в статті 46, але і в статтях 27, 48 про право на життя та на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Тому відмова позивачу у поновленні виплати пенсії є протиправною.
Щодо вимоги поновити виплату позивачу пенсії за вислугу років, суд зазначає таке.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Враховуючи, що право позивача на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ не заперечується і позивач вже отримував таку пенсію, суд дійшов висновку, що вирішення питання поновлення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії на підставі Закону №2262-ХІІ.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області поновити ОСОБА_1 з 21.10.2025 (з дати звернення до відповідача) виплату пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 Копію рішення направити учасникам справи.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА