Справа № 560/5972/25
іменем України
27 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2019 по день фактичного розрахунку - 14.03.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
Ухвалою відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив у якому останній в задоволенні позову просить відмовити та довідка про середній заробіток позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 (далі - позивач), проходив службу у 12 державній пожежно-рятувальній частині Головного Державної служби України надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, яка на даний час розформована та увійшла до складу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.
Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 28.11.2019 року №559, позивача було звільнено із служби цивільного захисту.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №560/3587/24 стягнуто з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 239 294,96 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 560/3572/24 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 14.03.2025 року в розмірі 47 667,36 грн.
Вказане свідчить також проте, що відповідач вчиняв умисні дії на невиплату позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок здійснив лиш 14.03.2025 року, а тому останній звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас, така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Отже, доводи відповідача щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Рішенням суду від 29.04.2024 у справі №560/3572/24 відповідачем виплачено належне грошове забезпечення в розмірі 47667,36 грн.
Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач звільнений з військової служби з 28.11.2019 року.
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 29.11.2019, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 29.11.2019 по 14.03.2025 року.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 29.11.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 20.03.2025 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 14.03.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 29.11.2019 по 18.07.2022 року, суд враховує таке.
Відповідно до довідки про заробітну плату позивача за серпень - вересень 2018 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 21911,52 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 359,20 грн (21911,52 грн : 61 днів).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 29.11.2019 по 18.07.2022 становить 963 календарних дні.
Тому середній заробіток за час затримки виплати складає 345 909,6 грн. (359,20 грн. х 963 календарних дні) за період з 29.11.2019 по 18.07.2022 включно.
Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогост.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно дост. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 204 441,06 грн. (47667,36 грн індексація згідно рішення суду по справі №560/3572/24 + 110119,00 грн одноразова грошова допомога по звільненню + 46654,70 грн вихідна допомога на виконання рішення по справі №560/3572/24)
Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення (94322,06 грн.) становлять 46,13% (94322,06 грн. х 100 : 204 441,06 грн).
Тобто за період з 29.11.2019 до 18.07.2022 включно (963 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 159 568 грн. (359,20 грн. х 963х 46,13%).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 20.03.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 66 092,8 грн. (359,20 грн. х 184 календарних дні).
Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.07.2018 до 19.01.2023 становить 225 660,8 грн. (159 568 грн. + 66 092,80 грн).
Разом з тим, суд враховує, що позивачу вже виплачувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №560/3587/24 у сумі 239 294,96 грн.
Необхідно зауважити, що за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за один і той самий період.
Враховуючи, що на користь позивача уже був стягнутий середній заробіток у розмірі 239 294 грн. (за несвоєчасну виплату індексації), у спірному випадку підлягає присудженню сума, за виключенням уже виплаченої, тобто 13633,20 грн. (239 294 грн. - 225 660,80 грн.).
Таким чином, середній заробіток позивача становить 13633,20 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.11.2019 по 14.03.2025 року.
Стягнути з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 13633 (тринадцять тисяч шістсот тридцять три) гривні 20 копійок, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (просп. Грушевського, 2Б,м. Кам'янець-Подільський,Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н,32305 , код ЄДРПОУ - 38166274)
Головуючий суддя Є.В. Печений